Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Казус Саакашвілі. Чому українцям вже не цікаві "євробляхи"
Понедельник, 11 Сентября 2017, 12:00
Любов до яскравих видовищ відрізняє справжніх автохтонів України від вестернізованих перевертнів

Фото: УНИАН

Увесь минулий тиждень українці жваво сперечалися про "євробляхи". З одного боку, авто з закордонною реєстрацією не давали спокою як прихильникам різкого зниження ввізного мита і забезпечення українцям доступу до недорогих, але вживаних автомобілів з Європи. З іншого, прихильники підтримки національного виробника вишукували найрізноманітніші аргументи, щоб переконати опонентів (і напевне в першу чергу самих себе), що треба затягнути паски і трохи потерпіти, але дати можливість українським промисловцям таки колись стати на ноги і виробити для українців справжній народний автомобіль. Звісно, що він буде трохи калічний і набагато дорожчий ніж будь-які закордонні аналоги, але чого не зробиш для Батьківщини?

Те що український автопром після краху планової економікими, постійно користувався і підтримкою держави, і потужним набором найрізноманітніших пільг, але так за чверть століття своїх шансів не використав, прихильників національного виробника не переконало. Треба пробувати ще! Нехай буде дорожче, але наше!

Патріотизм, в економіці звісно непогана штука, але якось не йде з голови дідусь Генрі Форд який примудрявся в далекі часи, ще наприкінці XIX сторіччя міркувати про те, як зробити авто недорогим, надійним і доступним. Тоді, як і зараз, більшості це здавалося єрессю, але Форду вдалося. Більше того, продукуючи дешеві і надійні автомобілі він примудрявся ще й платити високу заробітну платню своїм працівникам, придумував як влаштувати на роботу інвалідів, які могли заробляти стільки ж як і абсолютно здорові працівники, більше того навіть отримувати задоволення від роботи. Звісно, українцям такі підходи не дуже подобаються, куди ближчі ідеї встановлення митного контролю і державної підтримки провідним галузям.

Проте, як би там не було, але гарячі суперечки спровоковані "євробляхерами" на просторах українського Інтернету вселяли певну надію, що українці нарешті зацікавилися такими речами як податки, мито і навіть економічна політика! Можна було перехреститися і сказати: слава Богу!

Проте, виявилося, що інтерес до податків, мита, грошей і всілякої господарки більше ніж поверховий. Поява на українському кордоні колишнього друга президента Порошенка, а нині людини без паспорта Михайла Саакашвілі, показала, що вся ця економіка, розмови про гроші байдужі і абсолютно чужі українцям. Головне, це боротьба за справедливість і правду! Причому в доволі оригінальній інтерпретації і зі сподіваннями на тотальну перемогу над "злочинним баригою".

Давня українська приказка каже, що не мала баба клопоту - купила порося. Петро Порошенко, поросят звісно не купував, але натомість наробив собі ще більше клопоту своєю кадровою політикою. Звісно, два роки тому виглядало дуже оригінальним кроком віднайти десь відомого грузинського реформатора, розказати про заповітну дружбу і призначити його покерувати трохи в Одесі. Зайнятися митницею, дорогами і різноманітними економічними штучками. Згодом президент виявив, що Саакашвілі не зовсім друг, а скоріше навпаки, і забрав у нього українське громадянство в силу технічних помилок допущених при наданні, але спокою це не принесло.

Тепер українці мають цікаве шоу з непередбачуваним кінцем, а розмови про податки, мито, "евробляхи", національного автовиробника і різноманітні нудні речі відкладені до кращих часів, які можуть і не настати.

Хтось звісно зажуриться, мовляв, почне міркувати, що ж ми за народ такий, але все це даремно. Народ є, такий який є. І нічого з цим не поробиш. Тому хто б не був в Україні президентом, навіть якщо завтра обрати собі Юлію Тимошенко, Олега Ляшка, Михайла Саакашвілі (чи навіть перепросити і повернути собі з екзилю Віктора Януковича), то нічого особливо не зміниться. Крик, вереск, колективні співи "Ще не вмерла Україна!" і на цьому все. Крапка. 

Далі повернення до анабіозу. До високих податків, до очікування коли ж там начальство вирішить підняти заробітну плату, до пошуку довідки, яка дозволить отримати пільгу. Це ж нудно і нецікаво вирішувати власні проблеми самому. Добувати нову кваліфікацію, шукати нову і більш високооплачувану роботу, це не наш стиль. 

Краще зачекати  до наступного пориву. Можна не сумніватися, що до великого новорічного вікенду ми ще побачимо не один і навіть не два. З цим теж нічого не поробиш такий уже у нас національний стиль (можна навіть сказати - генетичний код). Зрозуміло, що дається взнаки спадщина славного запорізького козацтва.

Дуже волелюбні, кмітливі, вічно невдоволені, завжди готові порепетувати і чужі різноманітним буржуазним штучкам, податкам, бухгалтерії, економії ect. Тому Генрі Форд - не наш герой. Це все чуже! Натомість порив, відвага і винахідливість - це справжнє покликання українців!

Прикро тільки що, коней зараз небагато і поки що складно реалізувати мрію народного героя українців Нестора Махна, який казав, хочу щоб були степи і коні! Проте, якщо українці візьмуть собі за мету таку славну ідею, зможуть її реалізувати, адже нема такої мети яку українці не могли б здобути!

Больше новостей о финансах, бизнесе и промышленности читайте в рубрике Экономика