Live

Онлайн конференція: Чому Африка потрібна Україні, а Україна – Африці?

Наші гості: Артем Гудков, директор PanAfrican Trading Alliance LLP, Ріта Поліщук, міжнародний консультат Всесвітньої продовольчої організації ООН

Среда, 4 Июля 2018, 15:44

Щороку все більше українських компаній відкривають для себе ринки Африки.

Це відбувається в ситуації, коли США, Європа й Азія обмежують постачання зарубіжної готової продукції на свої ринки, посилюючи вимоги до товарів.

За таких умов Африка може стати ключовим споживачем української продукції.

Чому Африка потрібна Україні, і що Україна може дати цьому континентові? Про це поспілкуємося з нашими експертами - економістами-африканістами.

ДС: Що ви можете розповісти про африканський континент? Як нам використати той потенціал, який є у нас, для Африки, і у Африки, можливо, для нас?

А.Г.: Ми продовжуємо наполегливо говорити й звертати увагу українського бізнесу й політикуму на Африку й можливості, які сьогодні, на жаль, не розкриваються. Можна з впевненістю сказати, що на сьогодні Африка є однією з найгарячіших тем в економічному світовому середовищі.

Достатньо подивитися на кількість візитів за минулий, поточний роки. Наприклад, Емануель Макрон об'їздив 7 чи 8 країн африканського континенту впродовж семи місяців, Ердоган за період перебування на посту прем'єр-міністра й президента здійснив більше 26 візитів. Активним є й Китай. Сукупний товарообіг між регіонами й Китаєм становить більше 200 млрд. доларів і постійно зростає. Але тут треба звернути увагу на прямі інвестиції. Китай дуже потужно інвестує в інфраструктуру, в порти, видобуток.

Щоб там працювати треба створювати собі умови. Світ очікує, що Африка має генерувати запит на ті чи інші речі, які їм потрібні. Африканці дуже часто самі не розуміють, що їм потрібно.

ДС: То вони майже як українці.

А.Г.: Вони до нас дуже подібні. Маємо спільну історію в багатьох питаннях. І наша ментальність є дуже схожою – зокрема, підхід до роботи, бізнесу.

ДС: Але тоді там повинно бути зручно працювати, якщо такий близький менталітет. А чому тоді в нас декларується ставка на Європу, водночас ви говорите, що в Африці є можливості, які можна використати більш ефективно.

А.Г.: Нещодавно написав коротеньку публікацію з приводу стрільби. Україна – це стрілок по статичних мішенях. Нам дуже зручно цілитися й стріляти в величезну Європу. Це статична зафіксована мішень. Це стала економічна зона, там немає ніяких питань. А насправді - це високо зрегульований ринок, який пропускає всередину себе тільки те, що їм потрібно.

ДС: Вони вже знають, що їм потрібно, на відміну від африканців.

А. Г.: Так, їм потрібна сировина. І вони її активно імпортують. Те, що хоч якось конкурує з внутрішнім ринком Європейського Союзу, квоти, обмеження, податки, якісь правила. Африканці – це мішень, яка зараз дуже швидко рухається. 

Р.П.: Ми буквально вчора дивилися рейтинг міст, що найшвидше й найдинамічніше зростають. В топ-20 цього переліку входить 9 африканських країн і 8 азійських. Із усіх ста країн жодне місто не знаходиться в Європі.

ДС: В Європі, якщо б не мігранти, ми би мали взагалі депопуляцію.

Р.П.: Ми знайомились недавно з оцінкою ФАУ до 2100 року – африканський регіон наздожене азійський, при цьому Європа буде активно падати.

ДС: Що треба зробити нашому уряду, бізнесу, щоб скористатися цим потенціалом? Якщо ми самі не знаємо, а африканці запиту сформулювати не хочуть? У вас є якісь рецепти?

А.Г.: Кожен, хто приходить до лікаря, хоче, щоб той дав йому унікальну таблетку, яка би його вилікувала від усіх хвороб. І не треба було би займатися здоров'ям, спортом. Ми всі хочемо супер-секретних інсайдів, простих рецептів, які би дали відповідь і вирішили всі наші проблеми. Підхід до Африки треба змінювати, починаючи від орієнтації українського бізнесу: які рослини ми вирощуємо, які продукти експортуємо, як ми їх фасуємо, в яку упаковку, температурні умови зберігання, транспортування…

ДС: Що ми робимо не так?

А.Г.: Ми все робимо не так. По відношенню до Африки – все робимо не так. Африки немає в нашому порядку денному. Ми не орієнтуємося на цей ринок. Україна за минулий рік експортувала продукції в Африку десь на 4 млрд. дол. 90% або більше – сировина: пшениця, олія, чорні метали. Україна не експортує туди товарів з доданою вартістю, не експортує технологій. Африка – регіон, що динамічно розвивається. Йому потрібні технології. Весь світ домовився обмежити африканські країни в технологіях.

В Африці немає атомної енергетики, яка їм так необхідна. Чому промисловість Африки не розвивається? Тому що в них немає електрики. В Африці одна й найбільших цін на електрику. Якщо брати відсталі регіони, де немає електрики й вони використовують старі дизельні генератори, то виходить 10 дол. за один кіловат. Електрика – один із найбільших факторів, що стримують внутрішнє виробництво.

Деякі металургійні компанії змушені будувати величезні парки, величезні контейнери, 10 катерпіллерів стоїть, кожен по одному мегаватту – це дизель-генератор, і десять цих величезних контейнерів працюють, генерують електрику, щоб могло працювати виробництво металу. Відповідно, всі стримують, всім вигідно. Бо вони імпортують з Африки сировину, у себе виготовляють, і в Африку експортують товари з доданою вартістю.

ДС: Ви думаєте, що Україна могла би зайняти цю нішу – побудувати електростанції, мережу і забезпечити фундамент для подальшого зростання африканської промисловості?

А.Г.: Україна зараз чомусь у всіх асоціюється як всесвітня житниця. Ми всіх хочемо нагодувати. Аграрна країна, яка всіх годує. По-перше, по цифрах це неправда – Україна, на жаль, далеко не житниця. Але це одна з небагатьох країн, у якій є технології гідроенергетики, атомної енергетики, ракетобудування, літакобудування.

Нам треба приходити туди з готовими рішеннями для африканців. Для цього потрібно робити дослідження. Наприклад, ми хочемо продавати трамваї. Классно! І інфраструктура величезних африканських міст, що швидко зростають, потребує цього. Але не можна прийти й сказати: люди, ми вам хочемо трамваї продати. Ви вийдіть на вулицю. Ніхто із африканців не розуміє, як їм імплементувати цей трамвай всередину їхнього міста, цього хаосу – вісім смуг, всі "бібікають", підрізають…

ДС: Тобто там треба й логістику, і рейки – містобудуванням треба займатися. А в нас є структури, які можуть це зробити?

А.Г.: Є унікальні інститути, які могли би чудові проекти робити. І роблять. Іноземці приходять і в наших інститутах замовляють дослідження. "Укргідроенерго", так, вони можуть щось спланувати і зробити. Вибачте, в Україні, колишньому Радянському Союзі, цілі каскади будувалися. Ці технології є. Так, все менше й менше спеціалістів для цього, але технології є, і ми можемо давати готові рішення.

Треба взяти супутникові знімки, скажім, Аддис-Абеби, закласти в комп'ютер, змінити програму, яким чином змінити трафік і навантаження на трафік. Це дуже просто робиться, але потрібно інвестувати. Ми за свої гроші маємо це зробити. І попередньо домовитися зі Світовим банком, Африканським банком розвитку про фінансування цього проекту в якійсь певній частині. І приходити до африканців з готовими рішеннями.

ДС: А це можна зробити без контактів на рівні політичного керівництва?

Р.П.: Ви прочитали мої думки. Якраз хотіла підвести до того, що це неможливо зробити без політичної підтримки. Якщо ми говоримо про освоєння зовнішніх ринків, ми повинні рухатися в двох напрямках: політичному, на міждержавному рівні, та в торгівельному. Клімкін недавно був у Кенії. Це перший візит МЗС в Африку, президент не відвідував жодної африканської країни. А якщо ми подивимося на ЄС – туди візити відбуваються щомісяця.

Ми живемо в фокусі, де періодично з'являється Америка, іноді Азія, але це більш ситуативно. Тоді як Африка – ми взяли торгівельну місію, повезли туди, провели там переговори протягом трьох днів, повернулися – і все. Ми забули. Лише поставили галочку, що там були.

ДС: А наші торгівельні місії в Африці роблять свою роботу? Наші дипломатичні представники агітують за Африку, заводять наших бізнесменів? Можливо, переконують президента, що треба поїхати до Конго?

А.Г.: Спробую відповісти коректно, бо на мене часто ображаються, що я жорстко і, на їхню думку, безпідставно коментую ці торгівельні місії. Якщо порівняти в звичайному житті стосунки між країнами – це як стосунки між чоловіком і жінкою. Вони різні, але у всіх плюс-мінус однаковий початок. Побачилися, сходили в кіно, подарували квіти, стосунки стають теплішими, а потім люди одружуються. У нас вважається, що якщо ми поїхали в торгівельну місію за 26 років незалежності вперше й побули там два дні – нам мають кинутися на шию і все, зростає експорт в цю країну, все чарівно. Але так не працює.

Вибудова стосунків – тривалий, важкий процес, в який треба інвестувати гроші, час і сили. Подивіться на візити українських чиновників всіх рівнів – куди й навіщо вони літають. Нам говорять: Європа – це політика, ми ж намагаємось інтегруватися. Вибачте, а Африка – це не політика? Коли представники африканських країн на засіданні ООН не голосують за резолюцію по Криму – це що, не політика? МЗС України другий рік не може акцептувати призначення почесного консула Демократичної Республіки Конго в Україні, посилаючись на якісь формальні підстави. Стосунків немає, посольства немає.

Росіяни здійснили вже чотири візити, підписали військові, торгівельні контракти, контракти по видобутку нафти, а Україна шукає формальні підстави, чому не рухатися в напрямку африканських країн. У нас більше 10 років немає посла Ефіопії. Ми демонструємо африканцям, що нам це непотрібно. А вони демонструють: вам не треба – і нам не треба. Нігерія відкликала посла з України. Вони посольство перетворять в консульство.

ДС: Чому?

А.Г.: А навіщо? Немає ніякого бажання….

ДС: А ви якось для себе це пояснюєте? Це такий погляд на світ чи змова?

А.Г.: У нас комплекс меншовартості. Нам зручно в спілкуванні з європейцями. Вони мають певні досягнення. Вони нас вчать, розповідають, як жити. Але є кілька умов. Перша – нас європейці намагаються навчити з точки зору, якими є вони сьогодні. Вони забувають, якими були 50-60 років тому. А ми приблизно на стільки відрізняємося від них за розвитком.

І другий секрет – нам європейці забувають розповісти, а звідки ж капітали, за рахунок яких у 18-19 ст. розбудовувалась і квітла Європа. Работоргівля – це мізер. А скільки ресурсів вивезено! У всіх ресурсів – у золота, у діамантів – є своя ціна. А чому Європа так швиденько відновилася після Другої Світової?

ДС: Вважаєте, за рахунок Африки?

А.Г.: А скажіть, будь ласка, в якому році африканські колонії перестали бути колоніями?

ДС: В 1962. Рік Африки. Все закінчилось.

А. Г.: Ні. І в 1974 році ще були колонії. І навіть у 1978. Коли ми Гагаріна в космос відправляли – у них там ще були колонії.

ДС: Нам є що нашому продовольчому й аграрному сегменту запропонувати в Африці? Ми готові туди заходити? Які проблеми виникають із заходом на той ринок?

Р. П.: Це і є ключовою проблемою. Українські виробники не розуміють, що там відбувається в цілому й що потрібно регіону. Немає абсолютно ані розуміння, ані інтересу. В українських експортерів немає досліджень, а навіть запитів на ці дослідження. Їм нецікаво, що відбувається з цим регіоном. Чи є нам що запропонувати? Звісно, є.

Але насправді на сьогодні практично кожна компанія повинна працювати додатково зі своїм продуктом для того, щоб її запропонувати африканському споживачу. Мова йде і про вид упаковки, і фасування, рекламну підтримку цього всього. Перед початком запису ми говорили про сухе молоко. Воно є у всіх країн, що займаються молочкою, але швидкорозчинний інстант є у одного виробника. Решта поки не зацікавлені в тому, щоби ставити собі відповідний інстанайзер.

ДС: А як дорого поставити цей інстанайзер? Це мільйони, десятки мільйонів інвестицій? Вона взагалі доступна на ринку.

Р. П.: Вона доступна на ринку і є абсолютно у всіх європейських виробників. Фактично весь світ робить продукт інстант. Надзвичайно мало країн, що торгують такою ж сировиною, як Україна. Надзвичайно крутою в цьому сенсі є Білорусь. У них декілька заводів, акцептованих для ЄС. Якість сировини й кінцевого продукту надзвичайно висока, відповідає і міжнародним вимогам, і якості продукту, фасування тощо.

ДС: А наша цариця полів пшениця? Ми вже їм там пропонуємо те, що треба? Чи недопрацьовуємо?

Р. П.: Важко запропонувати не таку пшеницю.

ДС: Єгипет завжди знаходить, що там щось не те.

Р. П.: Пшениця активно постачається в Африку. Це одна із 105 найбільших товарних груп, які заходять з України на африканський континент.

ДС: А вироби з пшениці?

А. Г.: Розумієте, в чому проблема. У нас є такий стереотипний погляд, що в Африці нічого немає. Що це пустеля.

ДС: Чому немає. Золото…

А. Г.: В сільськогосподарському сенсі це не пустеля. В Африці 600 мільйонів га необроблених сільськогосподарських земель. 14 тис кв. км – це басейни найбільших річок континенту.

ДС: "Укргідроенерго", якщо б добралося, то могло б нормально попрацювати на африканському континенті, залишається їм додуматись, що туди треба йти, а уряду підтримати.

А. Г.: Але туди треба йти з комплексними рішеннями. Інфраструктура, дороги, мережі треба будувати, підстанції.

ДС: Це саме радянські проекти такі глобальні по охопленню території. І завод, і місто…

А. Г.: А за рахунок чого все це розвивалося? За рахунок постійного будівництва. І зараз в України є можливість цей весь досвід туди імплементувати. Якщо взяти рівень технологій – звісно, Україна відстає від азійських країн. Але наші технології можуть активно використовуватися в Африці. І вони прийнятні там. Їхня якість і вартість – ідеальна.

ДС: Так ми можемо ці технології вдосконалювати.

А. Г.: Для цього потрібні гроші. А гроші беруться з торгівлі.

Р. П.: Передбачаю питання від читача, риторичне. Якщо ми зі своїми дорогами не можемо розібратися, то що ми хочемо будувати там?

ДС: Ми ж не будуємо не тому, що не знаємо чи не хочемо, просто комусь треба заробити на тій дорозі…

А. Г.: Україні є багато чого запропонувати, але нам треба бути готовими до того, що ми маємо робити все. Від проектування до фінішного запуску й обслуговування. Якщо Україна буде себе позиціонувати як розробника проекту, нам там нічого не "світить".

Нам потрібна й реалізація. А для цього український бізнес має бути готовим туди йти. Я не хочу ображати українського бізнесу. Вони у важких умовах. Але потужний бізнес, який зараз є в Україні, він не йде нікуди в світі тому що може розвиватися лише в умовах десь хтось з кимось може щось "порішати", отримати якісь тендера, замовлення, за рахунок цього великий бізнес в Україні розвивається тільки за рахунок цього.

Якщо компанії одного з українських олігархів такі круті в енергетиці, чому вони не розвиваються в інших країнах? Маржинальність набагато вища там, в Африці, на сонячній енергетиці, на гідроенергетиці. Там більший профіт.

ДС: Я так розумію, що тут є проблема з політичною складовою, треба, щоб на рівні держави було розуміння.

А. Г.: Що було першим: яйце чи курка? Хто має сформувати тезу, що Африка має бути в нашому порядку денному – бізнес чи влада? Якщо немає запиту від бізнесу, то влада вважає, що їй немає чого туди їздити. Бо це викидання бюджетних коштів. Бізнес вважає, що як влада туди не їздить і немає нормальних стосунків, то чого я туди попруся? Мене там вб'ють, з'їдять або ще щось.

ДС: Свого часу був такий фрік у Європі Христофор Колумб, який ходив по королівських дворах і переконував, що от давайте будемо плисти в Індію, в мене там карти. Я згадав, ви говорили про Білорусь. А вона в Африці присутня?

Р. П.: Нещодавно в Нігерії підписали контракт, якраз тоді, коли там знаходилась українська торгівельна місія, в той же час білоруси підписали масштабний контракт на будівництво тракторного заводу.

ДС: Себто білоруси знайшли комплексне рішення. Це вони провели дослідження, підготували проект, домовилися…

Р. П.: Вони працювали близько п'яти чи семи років над реалізацією проекту.

А. Г.: Сім років є представництво білоруського тракторного заводу в Нігерії. В скількох країнах Африки є представництво заводу, наприклад? І ви мусите розуміти чіткі тренди і що відбувається. Внутрішні африканські ринки закриваються від імпорту. Дуже потужно, за рахунок стимуляції внутрішнього виробництва. Нігерія є підписантом кількох митних союзів. Це означає, що їхня техніка заходить в сусідні країни без сплати мита. Якщо приїде український трактор – то на нього ти мусиш платити мито.

Наші автобуси закуповувала Демократична Республіка Конго, Танзанія. Але у них єдине питання. Якщо цей автобус зламається, що мені з ним робити? Ми тут сидимо в Україні і вважаємо, що африканці мусять їх ремонтувати? Вони мають забезпечити наявність на складі запасних частин до цих автобусів? Щоб продавати автобус, ти маєш сказати: у мене є сервісний центр, який відремонтує вам будь-яку поломку. У мене є необхідна кількість запчастин на складі, у мене є чим це швиденько замінити. Транспортна логістика з України до Африки – місяць-два.

З урахуванням розмитнення і прямої доставки до країн, які не мають виходу океану – це 3-4 місяці. Хто буде чекати? Тому щоб там щось продавати, треба там працювати. Ми хочемо продавати українські літаки – АН, одні з найкрутіших на українському ринку?

ДС: Це те, що їм треба.

А. Г.: Зараз авіація розвивається активно. У них немає доріг, нормального сполучення, карго перевезення всередині регіону й між Африкою та Європою здійснюються авіацією. Їм потрібні невибагливі літачки, яких не треба важко й дорого обслуговувати. В Африці індуси, араби, ліванці – працюють. Привозять їм товари, дають товарні кредити, фінансують рекламні компанії.

Наші сидять і говорять: ми хочемо, щоб там продавався певний товар. А як він буде продаватися? Ви забули, як до нас заходили міжнародні корпорації? Як у нас рекламувалися "Орбіт", "Снікерс", "Марс". Вони забезпечували наявність на складах продукції і потім завалювали рекламою. Потім торговці бігали й шукали, де купити той "Снікерс".

ДС: Питає Олександр Куриленко. Яка з країн позаринкових переваг (Франція, наприклад, має кращі об'єктивні позиції в західній Африці) може бути прикладом для України в роботі з Африкою? Можна без Китаю як прикладу.

А. Г.: Універсальної моделі немає. Індія – лише за рахунок широкої мережі агентів впливу. Вона працює передусім на всмоктування продукції зсередини в свій ринок. В Африці дуже багато індусів, і за рахунок цього тягнуть свою продукцію. І ліванці так само.

ДС: Багато людей з Африки вчиться в Україні. Ця мережа якось використовується?

Р. П.: Я працювала декілька місяців в Анголі. Ми познайомились в рамках візиту ветеринарної служби Анголи в Україну. Один із них закінчував Київську сільгоспакадемію, і був радий знову повернутися. Це був кращий період його життя, йому дуже сподобалось. І коли я поїхала працювати в Анголу, всі прагнули мені допомогти, були відкриті до діалогу. Так само, коли я була в Так само, коли я була в Танзанії, і випадково в Міністерстві сільського господарства зустрілися з випускницею, теж Київської сільгоспакадемії. Вона займає тепер дуже високу позицію, директор департаменту.

ДС: Тобто люди є. Там можна з кимось працювати.

А. Г.: Є люди і зв'язки, але вони не підтримуються з української сторони. Бо це інвестиція. Бо це час, гроші. А як ви плануєте зібрати колишніх випускників? Організувати поїздку туди – це гроші, всіх зібрати, орендувати зал, накрити столи.

ДС: Окупилося б це?

А. Г.: Окупилося б сторицею. Вища освіта африканців в Україні має дуже значний потенціал. Це інвестиція в майбутнє. В чому проблема? На сьогоднішній день в Україні вчиться близько 10 тисяч африканських студентів. Всього їх близько 60 тисяч. Сукупне надходження до України від студентів – близько 300 млн. доларів.

В Росії вчиться 400 тисяч студентів-іноземців, від яких більше мільярду доларів вони отримують. Британія отримує від іноземних студентів 25 млрд фунтів щороку. Потенціал колосальний, але ми впираємося в наше буденне життя. Тоді як одна з найкращих для них спеціальностей – це медицина, в наших вишах говорять, що іноземні студенти нам не потрібні. Контракт закриваємо за рахунок власних українців. А виші, які прагнуть іноземних студентів, мають спеціальності, які там не користуються попитом. Відповідно у нас мала би зростати кількість медичних вузів, бо база й викладачі є, але цього не відбувається. Друге: африканські студенти – це візи, прильоти, дозволи. Це ж просто пекло.

ДС: У нас бояться, що почнеться міграція, хвороби. Якою мірою ці побоювання виправдані?

Р. П.: Більше має боятися Європа, ніж Україна. Якщо й буде відбуватися міграція, то Україну сприймають як перехідний пункт. Але ми нещодавно мали зустріч у Міністерстві освіти та науки України, там є ціла низка програм, над якими вони працюють зараз, і насправді в цьому напрямку роблять колосальну роботу.

Але ключове питання – це отримання віз. Наступна проблема – дуже мала кількість посольств, консульств. Якщо ми говоримо про ДР Конго – не так давно візову підтримку Конго перевели в Анголу. Себто в Анголі займаються видачею віз для конголезців. При цьому раніше візи видавала Бельгія. Тому щоб отримати візу в Україну, треба було спочатку поїхати в Бельгію.

А. Г.: Свіжий приклад – Центральноафриканська республіка. Є депутати, які створили групу дружби з українським парламентом і самі, за свої гроші хочуть приїхати. Але щоб отримати візу, їм треба їхати в Туніс. Прямого сполучення у ЦАР з Тунісом немає – треба з транзитною пересадкою в Парижі.

ДС: Це прекрасно – в Туніс через Париж.

А. Г.: Громадянину ЦАР треба отримати шенгенську візу, транзитну візу в Туніс, пожити там тиждень, щоб отримати візу в Україну.

ДС: Це треба дуже хотіти потрапити в Україну. Фанатично, майже як в Мекку.

А. Г.: Зрештою людина не приїжджає, тому що це питання невирішуване. Ви говорите про міграцію, хвороби. Шикарний образ. Але тоді Європа й США, замість спрощення режиму для українців, мали вже все "забанити", закрити, тому що у нас країна з одним із найвищих міграційних ризиків. Ми від інших вимагаємо лібералізації, а самі робимо протилежні речі. Ті, хто отримував візи в США, говорять, ой, вони монстри, вимагають купу документів – вони не отримували української візи в Африці! Мені соромно! Після цього, як африканці проходять кола пекла й приїжджають в Україну, і їх по 6-7 годин тримають прикордонники, тому що та чи інша країна належить до країн з високим ризиком тероризму чи ще чимось.

ДС: Я так розумію, це їдуть не найбідніші люди.

А. Г.: Їдуть різні люди. Якщо ми говоримо про навчання, то Україна могла би збільшити на 50-60 тисяч студентів, які навчаються в Україні, за рахунок африканських країн. А яка це вдячна публіка! Вони тут запалюються Україною, їм подобається кухня, культура, і через 20 років хтось із них буде міністром, а хтось президентом. І ви собі уявіть рівень налагодження стосунків, якщо, наприклад, міністром закордонних справ стає колишній український студент. Теплота стосунків і поєднання між країнами. Немає нічого поганого в цьому проникненні культурному, освітньому і решта.

798

Читайте также: