Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Ні миру, ні війни. Як довго ще діятимуть Мінські домовленості й чи потрібні вони Україні

Среда, 4 Сентября 2019, 10:00
«Необхідність дотримуватися Мінських домовленостей» стала трюїзмом у взаємних закидах Москви й Києва. Але якщо вони нездійсненні, то в чому тоді їхній сенс?

Фото: Getty Images

Усі ці п'ять років в українському суспільстві точаться дискусії щодо доцільності цих домовленостей: чи могла Україна без них обійтися і яких наслідків від них для України було б більше - позитивних чи негативних.

Але підбивати остаточні підсумки ще зарано. Маємо парадоксальний факт: хоча формально Мінські домовленості діють і є базою для мінського процесу, а також для переговорів у нормандському форматі (Україна, Німеччина, Франція, Росія), однак фактично ці домовленості як план досягнення миру на Донбасі не діють. За п'ять років не виконано жодного пункту перших і других Мінських домовленостей з числа кроків для відновлення українського контролю над усією територією Донецької та Луганської областей. Виконано лише пункти про припинення бойових дій, але й вони постійно порушуються російськими окупаційними військами.

Перемога Володимира Зеленського на президентських виборах в Україні спричинила очікування швидких змін і надію на те, що процес досягнення миру на Донбасі буде знято з паузи. Протягом останніх тижнів ця перспектива підкріплюється двома темами, які здобули широкий резонанс в мас-медіа: про обмін полоненими між Україною і Росією та про переговори у нормандському форматі на найвищому рівні.

Дослідження "Мінський пат. 5 років порятунку України та втрати Донбасу" було підготовлене спільно Центром вивчення Росії та окупованих територій і виданням "Ділова столиця". У дослідженні детально аналізуються усі гострі питання, пов'язані з перспективою досягнення миру на Донбасі: що і чому не так з Мінськими домовленостями; що втратили Україна, Росія та Захід від п'ятирічного конфлікту на Донбасі; як використали п'ять років "мінської паузи" Росія, Україна та Захід; які є бажання та можливості команди Зеленського зробити "донбаський прорив"; як довго ще діятимуть Мінські домовленості й чи потрібні вони Україні.

Нагадаємо, попередні наші дослідження, присвячені проблемі окупованих територій, називалися "Окупований Донбас: економіка, демографія, групи впливу. Стратегії для України" (оприлюднено у жовтні 2017 р.) і "П'ятий рік війни: нові виклики для України" (оприлюднено у жовтні 2018 р.).

Чому непрацюючі домовленості вигідні Україні

Пакет документів, відомих як Мінські домовленості (далі МД), з'явився в ситуації, коли і Києву, й Москві потрібно було показати готовність до переговорів, у той час як їхні позиції розходилися діаметрально. Як наслідок, обидві сторони прийняли зобов'язання, які не могли і не збиралися виконувати. Але на певному етапі Україні вдалося виконати частину своїх зобов'язань по МД, одночасно зафіксувавши невиконання Росією своїх. Це дозволило прив'язати секторальні санкції ЄС проти Росії до невиконання нею МД й домагатися продовження термінів дії санкцій, аргументуючи тим, що вони, як і раніше, не виконуються Росією. Однак МД, на які, як на якір, поставлено санкції, в цій якості не надто надійні, оскільки не регламентують черговість їх виконання по пунктах, а Україна теж не виконала свої зобов'язання у повному обсязі. Наразі сторони перебувають у ситуації взаємного пата: неможливо виконувати "Мінськ", неможливо переглянути "Мінськ", неможливо вийти з "Мінська". Та слабкість української позиції поглиблюється тим, що погодження на ті чи інші законодавчі зміни, на які натякають МД, здатні послабити легітимність діючої української влади (зокрема, потенційні довибори на нині окупованих територіях або маніпулювання цим питанням).

Що змінилося з приходом Зеленського

Насамперед змінилася природа української влади, що стала ще більш популістською. Відсутність видимої стратегії, суперечливі заяви й дії нової адміністрації, ситуація вічного шоу, коли заява президента, зроблена публічно, стає самодостатнім кроком, що не передбачає подальших дій, - усе це є наслідком недосвідченості нової команди.

Відповідно у команди Зеленського немає нічого подібного до комплексної стратегії. Ця особливість нової влади має глибоко концептуальний характер. "Колективний Зеленський" прагне вирішувати тільки одну задачу: подобатися публіці в кожен момент часу протягом усього терміну при владі. Це звільняє його від відповідальності за будь-який провал, оскільки перекладає її на схвально налаштовану більшість, і водночас дає широкі можливості для непублічного використання влади в інтересах членів команди та інших стейкхолдерів влади.

Такий інструментальний підхід зумовив еклектичний склад команди Зеленського і фракції "Слуги народу" у Верховній Раді, хоча, на перший погляд, усе виглядає навпаки: відсутність виразної команди якраз і породжує ситуативне реагування замість стратегії. Але це не так. Тактика Зеленського на шляху до влади з самого початку передбачала можливість мати під рукою набір фігур на будь-який смак і запит, щоб у слушний момент вводити в гру ту з них, яка потрібна тут і зараз, замінюючи її потім іншою, яка більше відповідає наступному моменту.

Такий підхід, природний для шоуменів і продавців видовищ, які, власне, і складають кістяк команди Зеленського, нині можна вважати провідним трендом світової політики. Ставлячись до виборців як до глядачів, вони добре вивчили їхні запити й смаки.
Сучасне українське суспільство страждає на весь набір пострадянських хвороб, включаючи брак єдності й низьку громадянську відповідальність. Тільки стихійний анархізм у поєднанні з глибокою неповагою до всякої влади й держави, що стали органічною частиною національного характеру українців, ще утримують нас від переходу на тупиковий шлях побудови авторитарного режиму, типовий для пострадянського простору.

У цих умовах голосування за Зеленського і його "Слугу народу" стало хоча й неприємною для частини суспільства, але закономірною реакцією на надлишкову експлуатацію попередньою владою патріотичних гасел у поєднанні з обмеженістю реальних реформ. Вузькість коридору можливостей, у який цю владу було загнано, не мала значення в очах більшості населення, яке не бажало, та й не мало змоги розбиратися в таких тонкощах. Значення мав тільки результат, який виявився недостатньо переконливим, причини ж цього не грали жодної ролі.

З іншого боку, попередні генерації української влади теж широко використовували несумлінне маніпулювання виборцями. Команда Зеленського не привнесла в цю практику нічого нового, а лише виконала на відмінно те, що їхнім конкурентам вдавалося на трієчку, по-дилетантськи, та ще з оглядкою на принципи й межі дозволеного, зайві в ситуації, що нині склалася. Запити ж публіки, на голоси якої зумів спертися Зеленський, в цілому зводяться до того, щоб "все стало, як до війни", яка до того ж начебто й не війна зовсім. Але ці побажання містять в собі ряд внутрішніх суперечностей, що веде до поступової зміни настроїв, а з ними - й ситуативних дій команди Зеленського. Нарешті, крім глядацького залу, президент повинен рахуватись і з тими, хто сидить у VIP-ложах.

Хаос проти хаосу

Одним із найважливіших VIP-глядачів цього реаліті-шоу є Ігор Коломойський, який аж ніяк не диктує команді Зеленського лінію поведінки, а лише має на неї певний вплив. Таке самообмеження дозволить йому дистанціюватися від команди в подальшому, коли замість оплесків вони почнуть отримувати свист із зали. Цей фінал від початку закладений у концепції перебування команди Зеленського при владі, оскільки видовище, пропоноване замість хліба, у нашому випадку - замість реальних реформ, неминуче набридне і викличе у глядачів роздратування. Утім, Коломойський не єдиний, хто здатен вплинути на команду Зеленського, та й сам він піддається впливу.

Але результуючий "колективний Коломойський", що впливає як безпосередньо, так і через публіку в залі, нині не зацікавлений у капітуляції перед Росією. А за відсутності сильної команди, здатної здійснювати чіткий стратегічний курс, спираючись на підтримку суспільства, хаотична непередбачуваність стає чи не найкращим методом захисту.
Генеруючи хаос, команда Зеленського здатна на деякий час розладнати гру Москви, діючи, по суті, її ж зброєю. Сьогодні, з урахуванням ситуації, що склалася як усередині, так і навколо України, це, безумовно, найкраща з можливих стратегій. Трохи перефразуючи Дарвіна, можна сказати, що найкращі шанси на виживання отримує не найсильніший і не найрозумніший, а той, хто легше всіх пристосовується до змін, одночасно створюючи максимум проблем конкурентам.

Коливання біля точки рівноваги

На практиці це виглядає саме так: бурхлива й хаотична імітація діяльності на всіх загрозливих напрямках. У плані відносин з Росією Зеленський демонструє готовність до миротворчості та поступок, створюючи потужний інформаційний шум, розрахований насамперед на Захід, і тестуючи реакції українського суспільства на різні пропозиції, відсікаючи варіанти, здатні викликати в ньому обурення. А оскільки Росія та її маріонетки бачать у цих поступках слабкість, команда Зеленського готує перехід на інший галс, коли, спираючись на факти, вони зможуть говорити про неможливість що-небудь змінити на Донбасі через неконструктивну позицію Москви й про необхідність посилити тиск на неї, у тому числі за допомогою санкцій. Загалом таке розгойдування ситуації від розморожування до заморожування й назад виглядає розумно. За тієї, звісно, умови, що президентська команда утримуватиметься від спроб що-небудь серйозно міняти в крихкій рівновазі, що склалася. Але, по-перше, їх притримує згаданий "колективний Коломойський", який не хоче здачі Москві, а по-друге, у команді взагалі не схильні до рішучих дій, надаючи перевагу рішучим заявам.

Сьогодні така консервація ситуації, з коливаннями біля точки рівноваги, що дозволяють говорити про те, що влада бачить втому українців від війни й прагне зробити все можливе для миру, - єдиний варіант, який не веде нас прямо до катастрофи. Україна не може відмовитися від окупованих територій, оскільки її суспільство до цього не готове, до того ж відмова виведе Росію з-під санкцій і створить ризик нової агресії. Але Україна не зможе у видимій перспективі й інтегрувати території, звільнені від окупації у той чи інший спосіб, тоді як Росія робитиме все, щоб їх повернення заподіяло Україні якомога більшої шкоди. Повернення територій - справа далекого майбутнього. Воно стане можливим тільки на хвилі системної кризи, яка накриє Росію, коли їй стане не до України і та зможе виступити зі своїм планом реінтеграції, вийшовши з МД, причому повернення в Україну на тлі російської кризи стане для населення цих територій останнім шансом на порятунок.

Але поки цей момент не настав, найкращим варіантом для України буде підтримка сформованого на сьогодні статус-кво, коли Росія залишається під санкціями і при цьому витрачає кошти на утримання цих територій, а вони все одно деградують. Україна ж отримує у своє розпорядження живий, наочний та реальний образ ворога, безцінний для її національного будівництва. Звичайно, втома від протистояння з Росією продовжує накопичуватись, але треба розуміти, що такі процеси носять циклічний характер. Чим сильніший сьогодні буде запит на мир з Москвою, за визначенням приречений на провал, тим сильніше гойднуться потім настрої у зворотний бік, і вже справа техніки, щоб центр цих коливань поступово зміщувався геть від Москви.

Ризики й висновки

На тлі зростання внутрішніх проблем у Росії українське питання певною мірою відступає на другий план. Незважаючи на це, ризик загострення ситуації на Донбасі, як і раніше, залишається високим. Необхідність каналізувати наростаючу внутрішню кризу може спонукати Кремль до ескалації конфлікту з Україною, аж до прямої воєнної агресії. Аналогічно ситуативне загострення стосунків із Заходом - насамперед зі США (приміром, через розгортання нових систем озброєнь внаслідок розриву Договору РСМД) - може спонукати Москву до такої демонстрації сили, яка не нестиме потенційної екзистенційної загрози самій Російській Федерації.

Допомога Заходу, як завжди, обмежиться глибокою заклопотаністю, у гіршому ж випадку може дійти й до схиляння до капітуляції заради негайного миру. Водночас здатність Зеленського організувати оборону, як це зумів зробити Порошенко, викликає сумніви, а часу на екстрену заміну чинної владної команди може й не бути.

Москва здатна впливати й на "колективного Коломойського", пропонуючи привабливі умови зближення, особливо на тлі проблем, які виникають в українських олігархів на Заході.

Росія може також скористатися втомою Заходу від санкцій, розігравши через своє лобі комбінацію, в результаті якої ЄС натисне на Україну з метою спонукати її форсовано виконати свою частину МД. Варіантом цього сценарію може стати - раптовий та короткочасний - газовий шантаж Німеччини через (імовірно, удаваний) зрив транзитної угоди з Україною в умовах недобудованого "Північного потоку-2".

Не виключена й операція із введення США в нормандський формат на тлі "великої угоди", з різким переходом від неприйняття цього варіанта до згоди в обмін на певні поступки і з подальшою грою на американо-європейських суперечностях.

Москва може чинити тиск і на команду Зеленського, як безпосередньо, так і через "глядацький зал", у діапазоні від організації народного невдоволення до просування ідеї виходу України з МД, причому використовувати для цього не тільки проросійські, а й радикально антиросійські сили.

Тут слід зауважити, що команда Зеленського вразлива до подібних впливів, як шоумен, який виступає зі сцени, вразливий для невдоволених, які влаштували обструкцію в залі. Еклектичність команди Зеленського і фракції "Слуги народу" в парламенті збільшує такі ризики в рази. Загальний прогноз видається складним. Ніколи ще за всю новітню історію України одна команда не отримувала контролю над виконавчою та законодавчою владою.

Разом з тим ніколи ще команда при владі не була такою невиразною й слабкою, а її підтримка виборцями такою ненадійною й примхливою. Ми перебуваємо у вкрай непевній ситуації "ні миру, ні війни", до того ж одночасно у зовнішній політиці та всередині України. Імовірність дестабілізації цієї ситуації і сповзання в керований з Москви хаос, у тому числі і у зв'язку з подіями в зоні ООС, є дуже великою.

Больше новостей о политической жизни Украины читайте в рубрике Государство

загрузка...