Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

"Вибухове нещастя". Як Одесу через боєприпаси на три дні відрізало від світу

Воскресенье, 2 Сентября 2018, 18:30
Сто років тому потужний вибух на артилерійських складах забрав життя десятків людей і завдав місту мільйонних збитків

Наслідки пожежі та вибухів у серпні 1918-го в Одесі

За роки незалежності Україна неодноразово стикалася з вибухами на військових складах. Новобогданівка, Балаклія, Калинівка - це лише найвідоміші випадки. Ми досі не знаємо, що було причиною цих катастроф: чиясь зла воля, недбальство чи просто нещасний випадок. Сто років тому в Україні також палали військові склади.

Район Бугаївка, затиснутий між колишнім цукровим заводом Бродського та нинішнім автовокзалом, у 1918-му був передмістям Одеси. Його і зараз важко назвати респектабельним, а сто років тому - і поготів. Мешканці усім відомої Молдаванки інколи жартують, що їхній район може вважати непридатним для життя лише той, хто жодного разу не був у Бугаївці. Якщо вірити спогадам сучасників, на початку ХХ століття Бугаївку населяли переважно "балагул та ганувім" (тобто, візники та крадії мовою ідиш). Тим не менш, у буремні революційні роки це було надзвичайно стратегічно важливе місце. Тут розташовувалися склади з артилерійськими боєприпасами, а неподалік, на вулиці Дальницькій, - військові казарми. І саме тут трапилася подія, яку сучасники назвали "катастрофою в Одесі", а тодішня українська преса - "вибуховим нещастям".

Корковий завод Арпса. Листівка 1918 року, надрукована за декілька місяців до вибуху

Все почалося 31 серпня 1918 року о 15 годині 20 хвилин. Неквапливу атмосферу звичайного спекотного літнього дня раптом порушив потужний вибух. Як писала згодом місцева газета "Вестник Одесского земства", "здавалося, десь поблизу розірвалася бомба". Вслід за першим вибухом пролунав другий, а потім розриви гриміли вже без зупину, час від часу набуваючи величезної сили. Так тривало майже десять годин. Густим чорним димом затягло всю Бугаївку та довколишні райони. Вибух спричинив сильну пожежу на артилерійських складах, яка швидко перекинулася на сусідні будівлі. Очевидці свідчать, що полум'я, яке палало над складами, було видно на відстані 50 верст (трохи більше 53 кілометрів).

Цукровий завод Бродського. Був вщент зруйнований під час "одеської катастрофи"

Тієї ночі в Одесі, мабуть, ніхто не заплющував очей. Мешканців міста охопила небачена паніка. Найгарячіше було, звісно, поблизу епіцентру пожежі. Газети зображують справді апокаліптичну картину того, що відбувалося у передмісті. Розриви снарядів, тріск і глухий гуркіт вогню, дзвін віконного скла (його вибивало вибуховою хвилею), зойки та плач зливалися в єдиний потужний гул. Люди носилися по околицях у пошуках сховища. Юрби втікачів знайшли притулок на Французькому бульварі, у морському порту, а деякі, бажаючи втекти якомога далі, опинялися навіть на лиманах.

Втім, хаосу вдалося запобігти. Щоправда, головна заслуга в цьому належить не стільки гетьманській адміністрації, скільки розквартированим у місті австрійським військовим. Досить швидко солдати оточили район пожеж і вибухів, щоби забезпечити безперешкодну роботу пожежників та медиків. Місцева влада побоювалася, аби вогонь не перекинувся на решту міста, тому скасувала рух пасажирського транспорту. Як згадує тодішній міністр внутрішніх справ Української Держави Дмитро Дорошенко, сполучення з Одесою тоді було фактично перерване. Та незважаючи на такі радикальні засоби, на складах продовжували час від часу гриміти вибухи. Остаточно зліквідувати пожежу вдалося лише за три дні.

Вибух на артилерійських складах в Бугаївці

Число "Вестника Одесского земства" від 5 вересня повідомляло, що в районі катастрофи є загиблі й поранені, але їхня кількість невідома. Пізніше були озвучені конкретніші цифри: 40 загиблих та близько ста поранених. Сучасний одеський історик Віктор Савченко вважає, що жертв було набагато більше: на його думку, усього "вибухове нещастя" позбавило життя або здоров'я не менше 700 одеситів. Щоправда, звідки в нього такі дані, історик не повідомляє. Натомість точно відомо, що внаслідок пожежі без даху над головою лишилися близько 4 тисяч мешканців Бугаївки та сусідніх районів. Звісно, для і без того не багатих мешканців передмість залишитися на вулиці було справжньою трагедією - тим більше, у ті непрості часи. А тих, хто негайно потребував відпочинку, їжі та одягу виявилося ще більше - тодішні газети називали цифру у 20 тисяч чоловік. Опіку над ними взяв австрійський гусарський полк. Не залишився осторонь і уряд Української Держави: Рада міністрів виділила півмільйона карбованців на допомогу жертвам катастрофи.

Вибух на артилерійських складах в Бугаївці

Проте, навіть цієї суми виявилося замало. Після пожежі на Бугаївській вулиці не лишилося жодного неушкодженого будинку. Постраждали залізнична станція Одеса-Застава, будівлі на вулиці Дальницькій та хлібні сховища. Вибухи заподіяли величезної шкоди промисловим підприємствам міста. Корковий завод Арпса і колишній палац Розумовського (в якому мешкали власники заводу) перетворилися на руїни. Майже повністю згоріли паровий млин, миловарня, завод цвяхів Раухвеґера, склад "Авторум", хімічний і цукровий заводи. Останній, до речі, так і не відновився - тепер про нього нагадує лише назва селища Сахарне, розташованого на його місці. Газета "Одесские новости" повідомляла, що руйнівні наслідки катастрофи у Бугаївці відчули навіть мешканці досить віддаленого району Слобідка-Романівка. Тут вибухи пошкодили будівлю психіатричної лікарні та Пушкінського училища на Церковній площі.

Щоби встановити причини "вибухового нещастя", одеські правоохоронці розпочали слідство. Особливу слідчу комісію очолив прокурор Кондратьєв. Він, однак, не поспішав робити жодних висновків. Слідчі відпрацьовували різні версії - починаючи від нещасного випадку або самозаймання боєприпасів і закінчуючи терористичним актом. У них були підстави підозрювати теракт: за два місяці до того, 6 червня, дуже схожий вибух пролунав на військових складах у передмісті Звіринець у Києві.

Наслідки "вибухового нещастя"

Та якщо причиною одеської катастрофи був теракт, хто міг його організувати? Звісно, перша підозра падала на революційне підпілля, яке в Одесі на той час було досить потужне і, водночас, дуже різнобарвне. Зокрема, у підпіллі діяли українські соціалістичні партії - Українська партія соціалістів-революціонерів та Українська соціал-демократична робітнича партія. Вони користувалися значним впливом серед робітників заводу Гена, студентів та військових. Гетьманський режим був для них контрреволюційним, вони вели проти нього агітацію, проте до насильства не вдавалися. Інша справа - крайні ліві угруповання: більшовики, анархісти, ліві есери та есери-максималісти. Деякі з них справді розглядали терор як цілком доречний засіб боротьби.

Наслідки "вибухового нещастя". Одесити рятують майно

У середині жовтня в Одесі заарештували генерального консула Радянської Росії Михайла Бека, а згодом - декількох відомих більшовицьких агітаторів. Історик Віктор Савченко стверджує, що під час обшуку радянського консульства правоохоронці знайшли якісь неспростовні докази причетності "червоних" до одеської катастрофи. Проте він не повідомляє, ані що то були за докази, ані звідки взагалі з'явилася така інформація. Можливо, світло на справу можуть пролити спогади активістки бойової організації лівих есерів Ірини Каховської. Розповідаючи про вбивство командувача німецькими військами в Україні фельдмаршала Германа фон Айхгорна (в підготовці якого вона брала участь), ця революціонерка додає: "Поряд з тим практикувалися широко вибухи складів спорядження, військових потягів тощо". Втім, конкретно про Одесу в цьому уривку нічого не сказано...

Наслідки "вибухового нещастя"

У міністра закордонних справ Дмитра Дорошенка була геть інша версія. Він був впевнений, що вибухи в Бугаївці - справа рук агентів Антанти. До речі, така думка на той час була досить поширеною серед прибічників гетьманського режиму. У Європі продовжувала вирувати Перша світова війна, в якій англо-французький альянс протистояв Німеччині та Австро-Угорщині. Таким чином, теракт міг бути спрямований не стільки проти гетьманської адміністрації, скільки проти австрійської армії. На користь своєї версії Дорошенко наводить таємне донесення австрійського офіцера. Той доповів командуванню, ніби цілих двоє людей у приватних бесідах вихвалялися тим, що буцімто за завданням французького консула "підірвали Одесу". Щоправда, обидва "свідки" не викликають довіри: якась Аліса Поліхроніаді, яка називала себе французькою громадянкою, та ще більш дивний персонаж, що видавав себе за італійського дипломата.

Вибух на артилерійських складах в Бугаївці. Автори фото впевнені, що це – справа рук англійських агентів

Так чи інакше, але остаточну крапку у справі "вибухового нещастя" на Бугаївці так і не поставили. Бо восени 1918-го було вже не до того. Революція у Німеччині повалила кайзера, а в Україні спалахнуло повстання проти гетьмана. Зрештою, на початку грудня австрійські війська залишили Одесу, а їм на зміну прийшла армія Директорії УНР. Але це вже зовсім інша історія.

Наслідки "вибухового нещастя"

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте