Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Автономія чи федерація? Чому Крим та Київ про долю півострова не домовились

Среда, 17 Октября 2018, 20:00
Митна війна з боку України підштовхнула переговори, але завершити їх так і не встигли

Сто років тому, 16 жовтня 1918 року, у Києві формально призупинилися, а фактично провалилися переговори кримської делегації із українським урядом щодо майбутнього статусу півострова у складі об'єднаної держави. Гості наполягали на майже необмеженому федеративному зв'язку, натомість господарі пропонували якнайширшу, але лише автономію. Перший раунд переговорів затягнувся та, врешті-решт, скінчився нічим, а на другий банально не вистачило часу. Поразка Німеччини у Першій світовій війні зробила об'єднання її українського та кримського союзників неактуальною.

18 вересня 1918 року Україна припинила митну війну проти Криму, яка велася ще з червня, за умови негайного початку переговорів про майбутнє півострова. Український уряд зобов'язав вести їх "безпосередньо міністрам зацікавлених відомств, не передоручаючи своїх повноважень іншим особам".   

Сулейман (Матвій) Сулькевич

Після того, як на засіданні Ради міністрів Української Держави 23 вересня було оголошено про одержання телеграми від голови Ради міністрів Криму Сулеймана (Матвія) Сулькевича про виїзд делегації, урядовці ухвалили: "Послати ген. Сулькевичу телеграму з вказівкою на те, що делегація повинна мати повноваження для обговорення не тільки економічних, але й політичних питань".

26 вересня кримська делегація на чолі з кримським міністром юстиції сенатором Олександром Ахматовичем прибула до Києва. Як зазначалося у листі Сулькевича на ім'я гетьмана Павла Скоропадського, яке привезли із собою кримчани, посланці були уповноважені вести "переговори про врегулювання економічних і фінансових питань, що стосуються Криму й України, про умови політичного з'єднання Криму з Україною та про інші питання, що зачіпаються таким з'єднанням, і вказаних в інструкції, якою я забезпечив названу делегацію. Сенатору Ахматовичу надано право спільно з членами Делегації підписувати від імені Кримського Крайового Уряду всі угоди, договори та інші акти, які будуть вироблені Кримським і Українським уповноваженими".  

Олександр Ахматович

Київ репрезентувала група вищих урядовців (міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко і його заступник Олександр Палтов, міністр внутрішніх справ Ігор Кістяківський, фінансів Антон Ржепецький, торгівлі і промисловості Сергій Гутник, військовий міністр Олександр Рогоза та представник Морського міністерства контр-адмірал Микола Черниловський-Сокол (Черніловський-Сокіл)) на чолі з прем'єром Федором Лизогубом, яким 8 жовтня Рада міністрів УД надала повноваження "на ведення переговорів з представниками Криму про з'єднання Криму з Україною і на підписання актів і договорів з усіх питань політичного, фінансового, економічного та адміністративного характеру".

Секретарями з українського боку були чиновники для особливих доручень при голові уряду М. Переляни та при міністрі іноземних справ М. Шереметєвський. Представником-посередником від німецького командування виступав князь Генріх Ройс, а українська делегація входила у переговорний процес із сподіванням, що Німеччина фактично визнала право Києва на півострів. На переконання посла Української Держави у Німеччині Федора Штейнгеля (Штайнгаля): "Власне, питання вирішене. Крим наш".   

Федір Штейнгель

Розпочалися перемовини 5 жовтня 1918-го, на першому засіданні гості передали лист кримських земців до голови українського уряду, в якому, серед іншого, стверджувалося, що "Просте включення Криму нарівні з іншими частинами України в Українську Державу не відповідало б бажанням більшості населення... таке приєднання завдало б шкоди самій українській державі; до складу її увійшло б населення, явно їй вороже, тому що ані росіяни, ані німці, ані татари українцями бути не бажають. Навпаки, автономія Криму - це шлях до умиротворення внутрішній ворожнечі. На цьому шляху примиряться як кримські сепаратисти, так і ті, хто живе надією на відновлення Великої Росії".

Тижневу затримку між прибуттям кримських посланців до Києва (26 вересня) та початком дебатів (5 жовтня) пояснив у своїх "Споминах" Дорошенко: "До Києва приїхала делегація в складі кримських міністрів: сенатора Ахматовича, Чарикова, Нікіфорова і Фрімана. Але ми заявили, що не вважаємо цю делегацію за компетентну виявляти волю і бажання кримського населення і зажадали присилки представників громадян головних народностей краю. За тиждень прибули представники від татар, українців і німців-колоністів. Всі склали візиту Ф. А. Лизогубові, потім мені".   

Дмитро Дорошенко

Протягом тижня до вже згаданого Ахматовича, міністра народної освіти і сповідань сенатора Миколи Чарикова, керуючого міністерством фінансів Дмитра Нікіфорова, міністра шляхів сполучень, громадських будівель, пошти і телеграфів інженер-генерал-майора Льва Фрімана та керуючого міністерством постачання В.Домброво долучилися ще кілька осіб. Німецьких колоністів представляли міністр землеробства та крайового майна Томас Рапп та банкір Олександр Нефф, кримськотатарський Курултай - тимчасово виконуючий обов'язки заступника міністра іноземних справ Юсуф-бек Везиров та один з лідерів національного руху Амет Озенбашли. Секретарями кримської делегації були А. Іванов та Гаврила Еджубов.  

Фінансове зобов'язання Кримського Крайового уряду за підписом Дмитра Нікіфорова

Перший раунд переговорів в цілому проходив із великим напруженням - бачення суті проблеми обома сторонами та їхні пропозиції суттєво відрізнялися, що, зрештою, завело справу у глухий кут. Як писав Дорошенко в "Історії України", "кримська делегація виявила дуже неустойчивий тон і всіма способами обходила просто поставлене їй питання про злуку з Україною, говорила про права народів на самовизначення, про волю кримського населення і т.д.".  

На першому засіданні 5 жовтня Лизогуб виголосив промову, у якій заявив, що "інтереси Криму й України для представників українського уряду однаково дорогі. Якщо з переговорів виясниться, що Україні доведеться поступитися своїми інтересами, то вона на такий крок піде. Але в першу чергу має бути вирішеним питання об'єднання Криму з Україною, що з точки зору українського уряду є головним завданням і без нього розв'язання економічних питань неможливо".  

Федфр Лизогуб

Натомість кримчани зажадали від українців підтвердження повноважень останніх. І з огляду на відсутність у Лизогуба відповідного документу (він був оформлений 8 жовтня) та письмових пропозицій до обговорення, засідання перенесли. Показовою ілюстрацією взаємовідносин сторін можна вважати такий випадок, що стався на початку переговорів і про який згадував Дорошенко: "Я запросив кримських гостей на обід, який відбувся в приміщенні Міністерства закордонних справ. На обіді був і Лизогуб. Наші гості сиділи за обідом в такому настрої мов на похороні. Представники від національностей почували себе бадьоріше, але, видно, в присутності своїх міністрів не зважувалися розв'язувати язика".

Ігор Кістяківський

На другому засіданні, 9 жовтня, українська сторона представила своє бачення об'єднання:

1. Крим з'єднується з Україною на правах автономного краю під верховною владою гетьмана.

2. Усі піддані України і Криму мають однакові права.

3. Міжнародні стосунки та оборона знаходяться у компетенції Києва, армія Криму формується за територіальним принципом і в мирний час перебуває на півострові.

4. Крим має Крайовий уряд і Крайові народні Збори, а також право місцевого законодавства в своєї межах компетенції.

5. Усі кримські Закони набувають чинності після їхнього затвердження гетьманом, він же затверджує призначення вищих посадових осіб Криму.

6. У галузі народної освіти, релігійній, національній, торгівлі й промисловості, землеробства і сільського господарства на Крим не поширюються загальні закони України.

7. Усі шляхи сполучення в Криму, за винятком залізниць, а також використання природних ресурсів належать віданню Крайового уряду.

8. Крайовий уряд визначає й стягує всі прямі податки, за винятком прибуткового, і призначає місцеві збори і повинності.

9. Суд і слідство перебувають у віданні Крайового уряду. У Сімферополі засновується Кримська Судова Палата. Верховною касаційною інстанцією є український Сенат.

10. Крайовий уряд має свій самостійний бюджет.

11. Митний кордон і митна система є спільними з усією Україною. У Криму встановлюється спільна з Україною валюта, єдиний Державний Банк, спільний з Україною торговельний флот, спільна експлуатація залізниць, пошти і телеграфу.

12. На Крим поширюється дія всіх цивільних і кримінальних законів України, а місцеві винятки проводяться через Крайові народні Збори і затверджуються гетьманом.

13. Усі військові й торговельні порти перебувають у віданні українського уряду, котрий несе всі витрати на їх утримання.

14. Крайовий уряд має право визначення державної мови, і в його повному віданні перебувають усі міські й земські самоуправління.

15. У віданні Крайового уряду перебувають усі питання народного здоров'я і питання організації праці.

16. У віданні Крайового уряду перебуває все державне майно Криму, за виключенням колишнього царського чи приналежного окремим відомствам.

17. Україна несе на собі всі витрати щодо утримання армії і флоту, військових і комерційних портів, залізниць, пошти і телеграфу і всіх закладів, які відають загальними, а не винятково місцевими питаннями.

18. При міністерствах закордонних справ, військовому і фінансів організовуються особливі відділи з кримських справ.

19. При гетьмані вводиться особливий статс-секретар з кримських справ з правом голосу у засіданнях Ради міністрів з усіх питань, які зачіпають питання Криму. Він призначається гетьманом з числа трьох кандидатів, наданих йому Кримським Крайовим урядом.

На засіданні 10 жовтня кримська делегація відкинула українські пропозиції, при цьому Ахматович заявив: "Проект з'єднання, представлений вами, є проектом поневолення". Ухвалення українського проекту, як підкреслила делегація в своєму звіті, спричинило б "таку зміну в політичному становищі Криму і така шкоду його матеріальним інтересам, що здійснити таку зміну без чітко висловленої волі Кримського народу делегація не вважала себе правомочною".  

Олександр Нефф

 У свою чергу, кримчани озвучили таке бачення майбутнього державного об'єднання:  

1. Крим встановлює з Українською Державою федеративний союз.

2. Взаємні стосунки учасників союзу в політичній, економічній, фінансовій, судовій і адміністративній сферах визначаються відповідними угодами, в іншому члени союзу користуються повною самостійністю.

3. Союз відкритий для приєднання нових членів, столицею союзу має бути Київ

4. Остаточна доля і Криму і союзу в цілому має бути визначена на майбутній мирній конференції.

5. Статс-секретар з кримських справ при гетьмані призначається кримським урядом.

6. Пропозиція українських уповноважених і контрпропозиція кримської делегації належить передачі на обговорення кримського уряду. А до вирішення політичних проблем кримчани запропонували зосередитися на розв'язанні спірних економічних питань. 

Але кримські пропозиції були відхилені українською стороною. Лизогуб заявив, що не тільки делегація, але й сам уряд Криму не має повноважень для створення подібних міждержавних союзів. Втім, зовсім безрезультатною цю зустріч вважати не можна - як телеграфував Сулькевич Ахматовичу наступного дня, 11 жовтня, "кордон, встановлений українським урядом на Арабатській стрілці в урочищі Валок, знятий, про що повідомляю Вас".  

Амет Озенбашли

На засіданні 12 жовтня, яке відбулося вже без участі Лизогуба, кримчани погодилися передати український проект до Сімферополя, але попросили місяць на його детальне вивчення. Дорошенко із легкістю погодився, бо час працював на Україну: "Делегація вимовила собі, щоб ці умови були одвезені до Криму для обговорення й затвердження Курултаєм і з'їздом національних та громадських організацій Криму. Представники від населення в делегації нишком запевняли нас, що на цих з'їздах не буде серйозної опозиції проти злуки з Україною. Тим часом німці згодились передати Україні Чорноморський флот: і в Севастополі на укріпленнях та на кількох торпедових та канонерських суднах замаяв український морський кармазиновий прапор. Це передвирішувало фактичну владу Української Держави над Кримом".

Того ж дня перемовини де-факто завершилися, Ахматович залишив Київ, відбув і Ройс. Кримська делегація на чолі з Чариковим востаннє зустрілася із українськими міністрами 16 жовтня, уклала низку окремих економічних угод та повернулася до Сімферополя.  

Микола Чариков

Бажаючи натиснути на Крим, уряд УД вже наступного дня відновив митну війну, і цього разу вона велася значно жорсткіше. Як передавав слова очевидців "Крымский вестник" від 22 жовтня, "раніше дозволяли провезення хоча б для власного вжитку, а тепер відбирають все. Особливо страждають від закриття українського кордону деякі наші кооперативи, які закупили на великі суми масу фуражу та інших продуктів і тепер позбавлені можливості доставити їх... В результаті Криму загрожує голод".

На цьому тлі 30 жовтня розпочалися переговори із новою кримською делегацією на чолі з Нікіфоровим, але вже було занадто пізно. 7-10 листопада кримський земський з'їзд зажадав створення на півострові нового демократичного уряду, 11 листопада Німеччина програла Першу світову війну і наступного дня розпочала виведення своїх військ з Криму, 14-го члени кабінету Сулькевича залишили свої посади, а наступного дня до влади прийшов Другий Крайовий уряд на чолі із Соломоном Кримом - палким прихильником єдиної і неділимої Росії. 

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте