Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Без хліба і солі. Українська блокада Криму

Вторник, 18 Сентября 2018, 20:00
Крайовий уряд Криму внаслідок економічних санкцій погодився на переговори з Україною щодо включення півострова до її складу

Гроші Крммського Крайового уряду

Сто років тому, 18 вересня 1918 року, завершилася (а точніше - призупинилася) розпочата ще навесні українська блокада Криму, яка влітку набула характеру справжньої економічної війни. Попри бойовий настрій півострів явно був не здатний вижити окремо від материка, а тому посланці Кримського Крайового уряду вирушили до Києва - вести переговори про приєднання до Української Держави.

Після розриву стосунків між Києвом та Сімферополем 25 червня 1918 року півострів опинився у скрутному стані. Позаяк гетьман Павло Скоропадський не збирався відступати від своїх планів на Крим, а генерал Сулейман Сулькевич відмовлявся іти на поступки, кримсько-українське протистояння з часом лише загострювалося. Про прикордонні конфлікти на Перекопі та Арабатській стрілці вже йшлося у попередньому дописі. Тепер розглянемо митну блокаду півострова з боку України.  

Павло Скоропадський

Володимир Налбандов, один із міністрів Крайового уряду Криму першого складу, характеризуючи тогочасну ситуацію, у своїх спогадах писав: "За час з 25 червня по 9 вересня ми не отримали жодної вимоги, пропозиції або запиту України - з нами просто не розмовляли і всіма заходами домагалися лише одного - підкорення Криму. Не можу це назвати інакше, ніж підкоренням, позаяк не тільки не робилося жодної спроби угоди, але й усі наші спроби залишалися навіть без відповіді. Вимагалося одного - капітуляції без застережень".

Ще 20 червня 1918 року український уряд призначив Олександра Десницького "округовим" старостою Таврійської губернії (десятьма днями раніше він же став представником УД при 52-му німецькому корпусі Роберта Коша), а вже наступного дня новий посадовець своїм розпорядженням припинив ввезення до Криму молока, яєць та деяких інших видів продовольства.

Ось що записав 28 червня у своєму щоденнику тодішній голова Української телеграфної агенції Дмитро Донцов: "Гетьман сміявся. Говорив з ним про Крим, про нові кроки, конечні, щоби змусити кримський уряд числитися з Україною - економічний бойкот, в разі потреби - блокада півострова з нашої сторони. Не знати що з того вийде, бо німці хваляться, що довозитимуть все потрібне кримчанам Дунаєм. Гетьман обіцяв прийняти кримську делегацію, яку я мушу щойно намовляти піти до гетьмана".   Дмитро Донцов

Але справжня економічна блокада півострова розпочалася аж 27 липня, коли Рада Міністрів УД офіційно зобов'язала міністра фінансів Антона Ржепецього "звернути найсуворішу увагу на те, щоб жодні продовольчі вантажі з українських портів не вивозилися б до портів кримських, для чого надати йому найширші повноваження з митного огляду суден".

Антон Ржепецький

В серпні митна війна увійшла у розпал. Як згадував тодішній міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко, внаслідок її було "спинено всякий товаровий рух і морську комунікацію, за виїмком того, що йшло на потреби німецьких залог у Криму. Наближався збір урожаю овочів, що того року випав дуже гарний. Кримські садоводи потрібували шельовок на ящики для овочів, стружок, опилок для упакування; все те привозилося, звичайно, з України, але тепер довіз був спинений. Потребували також цукру для консервування овочів, дров для сушки - і цього всього теж не було. Нарешті, треба було для населення хліба. За пару тижнів ціни на всі продукти в Криму страшенно підскочили. Урожай почав гнити без консервування, становище садівників робилося катастрофічним. Німці вже наперед закупили багато овочів, свіжих і сушених, і тепер уже це гинуло. Морем везти було не можна, бо ніякі кримські овочі не виносили довгої перевозки морем і потім нової перегрузки на залізниці".  

Дмитро Дорошенко

Але за свідченням голови Таврійської губернської земської управи Володимира Оболенського, заборона постачання товарів та облаштування на дорогах і залізницях митних постів не викликало катастрофи: "...ці заходи не припинили товарообміну і лише вплинули на подорожчання цілої низки продуктів, в ціні яких враховувалися хабарі українським митним чиновникам і вартовим".

Втім, насправді ситуація була далеко не такою райдужною. Мало того, що півострів і за звичайних умов не забезпечував себе продовольством на 100%, так ще ж того року, як згадував Налбандов, уродив надзвичайно поганий врожай вівса та жита: "Очікування ячменю і вівса, що зовсім погано уродилися в Криму, також було дуже проблематичним... Легше було б отримувати цукор і картоплю, але влітку потреба в цих продуктах не була ще така висока, щоб змусити Крим капітулювати. А що у населення Криму не було особливого прагнення до капітуляції, ясно показав з'їзд фруктовласників, що відбувся, здається, наприкінці липня або на початку серпня; незважаючи на очікування багатотисячних збитків, з'їзд не прагнув до підпорядкування Криму Україні і не виніс такого рішення, незважаючи на те, що дехто його на такий вихід наштовхував досить відверто".  

Володимир Оболенський

Однак, попри бравурні заяви міністра, примара голоду висіла дамоклевим мечем висіла над кримчанами увесь 1918 рік. Так, 18 червня, ще до початку економічної блокади, Севастопольська міська управа заслухала доповідь чиновника, делегованого до столиці Криму клопотати про поставки продовольства. У Сімферополі відповіли, що хліба немає. Як писала того дня газета "Прибой", "Страшний кошмар голоду цілого міста неминучий і немає жодної надії на швидку допомогу з боку кримського уряду. В силу цього продовольча управа заявила німецькій владі, що вона складає з себе всяку відповідальність за кошмар голоду, який має відчути населення за 3-4 дні".

Наступного дня у севастопольській в'язниці через голод стався бунт ув'язнених, жорстко придушений німцями. 4 липня 1918 року севастопольцям почали видавати хліб із розрахунку у півфунта (200 гр.) на дорослого та вдвічі менше - на дитину. 10 липня газета "Прибой" писала: "Питання про хліб набуває все більш гострого характеру. Видається по півфунта хліба на душу. Черга за хлібом встановлюється з вечора, але й, простоявши всю ніч, можна піти, нічого не отримавши, позаяк хліба не вистачає".

16 липня 1918 року Міністерство внутрішніх справ Криму взагалі заборонило вільну торгівлю хлібом. 24 липня міська управа Феодосії запровадила карткову систему на хліб (7 серпня на картки перейшов весь півострів). "Бюллетень Феодосийской жизни" повідомляв: "Черги у пекарень досягають надзвичайних розмірів: були випадки знепритомніння через тривале стояння та перевтому".  

Гроші Крммського Крайового уряду

У серпні, із початком жнив, ситуація трохи стабілізувалася і норма видачі хліба на дорослу людину зросла до фунта, але тривало це недовго. Вже у листопаді хлібну норму довелося знизити до липневих показників.

На думку Донцова, записану ним 20 липня 1918 року, економічний тиск показав себе ефективним політичним інструментом: "З Кримом зле. Німці резервують для себе вугільну станцію, хоч і не в Севастополі, і - "автономію для татар і німців" на півострові. Позатим віддають його Україні. Татищев (з кримського уряду) засипає німців і австрійців петиціями "від всіх верств населення" про вилучення Криму з України. Рівночасно Іоффе (більшовицький дипломат) жадає його для Росії. Блокада Криму здається дає себе знати і кримчани починають думати про Україну. Бажано було б, щоб дали вираз своєму бажанню теж в петиціях".

Паралельно український уряд вів інформаційну кампанію серед кримського населення. Як доповідав сімферопольський повітовий староста (формальний український посадовець, що не мав реальної влади), "не тільки татари, а й російське населення Криму має самі перекручені відомості про Україну та український уряд. Відсутність слушної інформації робить плідний ґрунт для всіляких абсурдних чуток і перекрученого тлумачення подій. Необхідно найшвидше створити в Криму добре налагоджений друкований орган, який повинен інформувати населення в бажаному напрямку. Газета повинна видаватися російською мовою".  

Міністерство закордонних справ УД

Заходи були вжиті. Як згадував Дорошенко, "щоб піддержати українську справу й українську орієнтацію в Криму, наше Міністерство асигнувало кошти на піддержку трьох кримських газет, які пропагували думку про велику користь для Криму від прилучення до України... Так само субсидували ми українські громади в Криму через спеціально заснований при Міністерстві Комітет "Степової України", що мав завданням ширити в Криму ідею прилучення до України".

На самому півострові українські організації у 8 великих містах (Сімферополі, Ялті, Севастополі, Євпаторії, Алупці, Алушті, Феодосії, Керчі) та інших місцевостях провадили широку діяльність: відкривали осередки "Просвіти", курси української мови, історії та культури, організовували бібліотеки, дитячі садки і школи, створювали національні хори і театральні трупи. У кримській столиці видавалася, хоч і не без труднощів, українська газета "Наш степ". Також у Сімферополі 28-29 серпня 1918 р. відбувся з'їзд представників цих організацій, на якому створили Крайову українську раду в Криму (щоправда, опозиційну гетьманові).

Сам же Скоропадський не надто високо оцінював ефективність цієї інформаційної кампанії: "Наше ж Міністерство закордонних справ повело на свій ризик і страх досить наївну українську агітацію, якісь молоді люди в українських костюмах в Ялті і в навколишніх містечках переконували публіку зробитися українцями. Це не мало, звісно, успіху, але й нікому не шкодило".

Але все ж, за словами Дорошенка, певних результатів вдалося досягти, оскільки "правительство генерала Сулькевича почало боротися з "українською пропагандою", переслідуючи українофільські газети й українські громади, забороняючи приймати з України урядові телеграми українською мовою", а в економічній площині завдало удару у відповідь, заборонивши вивіз солі з Криму на материк. Сулейман (Матвій) Сулькевич

Українські зусилля не виявилися марними. Не діставши підтримки з боку Німеччини чи Туреччини, Крайовий уряд Криму внаслідок економічних санкцій погодився на переговори з Україною щодо включення півострова до її складу. Німці оголосили Сулькевичу, що у разі непоступливості, він буде відсторонений від посади.

29 серпня 1918 року міністр фінансів Крайового уряду Криму Володимир Татищев на зустрічі із головою уряду УД Федором Лизогубом у Берліні досяг принципової згоди на компроміс: "припинення економічної війни в обмін на об'єднання". 10 вересня німецький уряд надіслав до Сімферополя телеграму із рекомендацією розпочати з Києвом переговори про з'єднання та обіцянкою виступити на них посередником. Не маючи внаслідок несприятливої ситуації на фронтах Першої світової упевненості щодо майбутнього Криму і не маючи резервів утримувати Україну силою, якби дійшло до цього, Берлін вважав за краще сприяти домовленості двох своїх молодших партнерів. Ну і збитки від блокади Криму також зіграли свою роль. Зрештою, як занотував 14 вересня Донцов, "оповідають думку Тілля, що нібито справа з Кримом вирішиться для нас добре; що Симферопольський уряд не є вже такий неуступчивий; що німці натискають на нього, отже до порозуміння прийде".  

Володимир Татищев

Вже 15 вересня міністри Криму запитали командування кайзерівських військ про умови посередництва, а днем пізніше отримали відповідь з трьох пунктів, а саме:

- Кримський уряд є не державним, а крайовим, тобто без права самостійних політичних стосунків з іншими державами;

- Крайовий уряд має складатися "на рівних засадах з росіян, татар, німців";

та, найголовніше:

- "Уряд повинен погодитися на політичне з'єднання Криму з Україною на засадах автономного внутрішнього управління. Норма з'єднання повинна бути вироблена разом із головами Українського уряду".

17 вересня Крайовий уряд повідомив Коша, що хоча у своїй Декларації він "оголосив себе Крайовим, а не Державним", все ж "поставив своїм завданням збереження самостійності Краю до з'ясування міжнародного його положення", що "політичне об'єднання Криму з Україною" може бути влаштоване на "цих лише підставах", і що "такому з'єднанню не суперечило б спільне Міністерство закордонних справ за участю в ньому Криму і з представництвом останнього в посольствах і консульствах України". Кош прийняв цю відповідь, німці ж виступили і організаторами цих переговорів - за посередників було призначено представника Німецького імперського господарського відомства, таємного радника Отто Відфельда та офіцера німецького Київського військового округу майора фон Дівиця.

Роберт Кош

І вже 18 вересня Рада Міністрів УД на своєму засіданні "Довідавшись про рішення представників Криму вступити із українським урядом у переговори про умови злиття Криму з Україною та ідучи назустріч таким побажанням населення Криму, що не може в умовах митної війни реалізувати урожай фруктів та винограду, з дозволяння пана Гетьмана, постановив:

1) Тимчасово припинити митну війну за умови негайного присилання представниками Криму до Києва уповноважених ними осіб для відкриття вищезазначених переговорів.

2) Простити міністра фінансів зняти митний огляд вантажів, що слідують до Криму з Києва.

3) Переговори з представниками Криму по прибутті їх до Києва про умови злиття Криму з Україною вести безпосередньо міністрам зацікавлених відомств, не передоручаючи своїх повноважень іншим особам.

4) Про тимчасове припинення митної війни повідомити телеграфом".

Київ тріумфував, Сімферополь формував делегацію. До об'єднання півострова з материком залишався один крок...        

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте