Наша Революция 1917

Гетьманат по-харківськи: чужоземні штики, земля Русская і закриті газети

14 травня 1918-го губерніальний староста Петро Залеський офіційно оголосив харківцям, що "вся влада на Україні належить гетьману України Павлу Скоропадському"

Едуард ЗУБ історик, краєзнавець (м. Харків)

Понедельник, 14 Мая 2018, 20:00

Скінчився, врешті-решт, двотижневий перехідний період, спричинений зміною влади у Києві. Всі, хто хотів висловитися з приводу гетьманського перевороту, висловилися. Всі, хто хотів злякатися, злякалися. А ті харківці, які бачили київські події на власні очі, встигли розповісти про них місцевим репортерам. Майбутні історики отримали не тільки безцінний, а й досить суперечливий матеріал для роздумів.

Поза сумнівом одне: звістка про переворот, що стався 29 квітня, надійшла до Харкова зі значним запізненням. Тут ще Першотравень відзначити встигли грандіозною демонстрацією, організованою за вказівкою коменданта міста сотника Попсуй-Шапко. Бо в Українській Народній Республіці "Свято Трудящого Люду" вважалося державним.

В пізніших писаннях радянських істориків ця демонстрація стане "яскравим виявом протесту робітників проти окупаційно-гетьманського режиму". Але "режиму" 1-го травня ще не було, бо не було телеграфного зв'язку з українською столицею. А потяги з Києва до Харкова повзли тоді зі швидкістю кульгавої черепахи - дві, а то і три доби.

Саме з київським поїздом в ніч на друге травня і надійшла до міста перша певна звістка про гетьмана. Її привіз професор Фомін, завідуючий фінансовим відділом губернського земства. Він бачив, як 30 квітня у Києві "якісь військові" роздавали з автомобілів маніфест Павла Скоропадського - "Грамоту до всього народу Українського". 

Про те, що з Центральною Радою та українським урядом не все гаразд", харківці дізналися трохи раніше - з "Офіційного німецького повідомлення", надрукованого "Южным краем" 1 травня.

Воно містило перелік претензій до української влади та список високопосадовців, заарештованих у справі про викрадення банкіра Доброго. Трус, вчинений німецькими солдатами у приміщенні українського законодавчого органу, був скромно названий "відвідуванням Ради". Але гетьмана у цьому повідомленні не згадали ані словом. Воно й не дивно, адже трус, про який розповідали, був 28 квітня, а переворот трапився 29 квітня.

Зате вже 3 травня про нього говорили всі. І найголосніше - у міській думі, яка о восьмій вечора зібралася на екстрене засідання. На той час місцеві газети встигли надрукувати гетьманську "Грамоту", і загальний хід київського перевороту харківці уявляли більш-менш вірно. Як і роль, зіграну в ньому союзниками-німцями.

Обурення міських обранців вихлюпнулося через край... Російський есер Ага-Беков від імені своєї партії висловив протест проти "організації в країні самодержавної влади". Єврейський соціаліст Шапіро оголосив про настання "важкої, похмурої реакції". А український есер Соколовський запропонував голосно заявити, що "муніципальна влада не визнає узурпаторської влади". І всі, як один, дорікали гетьману "чужоземними штиками".

Закоханий у минувшину гласний Хоткевич (Український демократичний блок), вдався до історичної аналогії. Мовляв, Україна не визнала того, першого Скоропадського, поставленого Петром після Мазепи, не визнає і цього.

Праведний гнів та впевнені пророцтва вилилися, зрештою, у вельми радикальну резолюцію: владу, створену "актом 29 квітня", міські обранці визнали антидемократичною і зажадали скликання Українських Установчих Зборів.

Резолюцію прийняли одноголосно. Лише кадетська фракція утрималася. Очевидно, кадети розуміли трагікомічність пункту №3: "Дума протестує проти втручання іноземної військової сили у внутрішні справи держави". Коли б ця сила не виперла більшовиків, які розігнали думу наприкінці 1917-го, навряд чи зібралися б знову міські обранці.

Реакція харківської преси на проголошення гетьманату була не такою одностайною. І коливалася у межах від істеричного засудження до такого самого захоплення. Газета "Рух", друкований орган УПСР і єдина україномовна на все місто, 3 травня вигукнула з першої сторінки: "Геть імперіалізм та диктаторство!".

Натомість, зі шпальт "Возрождения" на читачів полилися потоки оптимізму, виразно чорносотенного: "29 апреля в Киеве началось новое собирание рассыпанной земли Русской... Киеву, может быть, вновь суждено получить имя "матери городов русских"... Да будут же волны Днепра, как встарь, очищающей купелью многострадальной земли Русской!".

Роз'яснення щодо того, як "земля Русская" співвідноситься з проголошеною Скоропадським Української Державою, пролунало 11 травня в оперному театрі, під час "Загальних зборів хліборобів Харківської губернії". І, напевне, багатьох спантеличило. Великий землевласник Сасс-Тисовський урочисто проголосив: "На нее (Центральну Раду - Авт.) поднялся настоящий хозяин земли Русской - наш, украинский хлебороб!". А щоб ніхто не сумнівався в етнічному походженні повсталого хлібороба, "Возрождение" подало мовою оригіналу промову ізюмського селянина Шпарова. Вийшло переконливо: "Як це так? Мій дід робив, пахав, і зараз прийде якась босота і забере мою землю? Ні, це не діло! Треба розоружити цю босоту і сказати: геть, погань, з нашої України!".

Газета "Рух" мала іншу думку про національну та соціальну базу гетьманату: "Великоруська, польська та всяких націй зросійщена буржуазія знюхалась з німецьким юнкерством і за їх допомогою сідає на перекинуті п'єдестали". Коли вірити "Рухові", на київському з'їзді хліборобів оголосили Скоропадського гетьманом "шляхта, графи, князі і барони".

Підсумок суперечці підвів ліберальний "Южный край", взявши інтерв'ю у одного з п'ятисот делегатів від Харківщини, які були присутні на тому з'їзді. І делегат цей запевнив кореспондента, що пам'ятний форум насправді мав демократичний, селянський характер. Оскільки з 7 400 зареєстрованих його учасників "інтелігенції прибуло не більше 3-5%".

У здатності делегата відрізнити селянина від інтелігента навряд чи хто сумнівався. Бо сам він не належав ані до тих, ані до інших: Голіцин Олександр Дмитрович, князь, Харківський повітовий предводитель дворянства, колишній Церемоніймейстер Двору Його Величності.

Об'єднувала Голіцина з такими, як Шпаров, одна з найважливіших тез гетьманської "Грамоти": "Права приватної власності - як основи культури і цивілізації - відновлюються в повному обсязі, і всі розпорядження колишнього Українського уряду, а також Тимчасового Російського Уряду, відміняються". Бо не одним лише "панам" далася взнаки земельна політика Центральної Ради!

"Похмура реакція", напророчена гласним Шапіро, почалася 8 травня: губерніальний комендант Харківщини отаман Мироненко-Васютинський ввів попередню цензуру на всі періодичні видання. А вже 12 травня цих видань поменшало: закрили газету російських есерів "Мысль народа".

У проміжку між двома подіями сталася ще одна, дуже важлива. 11 травня, о третій годині дня, до міста прибув генерал-майор Петро Залеський, призначений гетьманом на посаду харківського губерніального старости. На позір, обличчя нової влади було привабливим. Не чужий Слобідщині - із землевласників Ізюмського повіту. Бойовий генерал, але не обмежений солдафон - ще й літературною діяльністю відзначився: друкувався у кількох періодичних виданнях. І, коли вірити "Южному краю", навіть зазнавав утисків за царату через свої "прогресивні погляди". Після повалення монархії, за інформацією газети, Петро Залеський брав активну участь в українізації військових частин.

Генеральська активність підтвердилася дуже швидко. Відразу після прибуття Залеський видав наказ про арешт Губернського земельного комітету, оскільки той 9 травня прийняв резолюцію, яка закликала виконувати лише розпорядження Центральної Ради.

З прихильністю до українства вийшло навпаки. 13 травня губерніальний староста викликав до себе представників харківської преси. Не запропонувавши їм навіть присісти, Петро Залеський зачитав журналістам коротку промову, про те, що має і чого не має робити преса за нових обставин. Журналіст "Руху" поцікавився, чому представник української влади спілкується російською мовою. І отримав вичерпну відповідь у кращих традиціях російського шовінізму - про "собачий язык", якого генерал не знає і знати не бажає. Хоча й буде дублювати накази, коли у штаті з'явиться перекладач. Після цього діалогу газета "Рух" склала компанію закритій "Мысли народа".


Багато років потому, згадуючи на еміграції гетьманський переворот, відомий політичний діяч Володимир Доленко писав: "Ми втратили владу не тільки нашу національну, але й нашу владу за станом - владу дрібної буржуазії. Коли почав діяти у Харкові ген. Залеський, як Харківський губернський староста, влада там була такою ж чужою, як і тоді, коли харківським губернатором був камергер двора його величності - Катеринич". Варто прислухатися: серед діячів українського Харкова правіших за Доленка у той час, напевне, й не було....

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте

Читайте также: