Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Грушевський без калош. Як на українську маніфестацію "весь Київ виступив"

Пятница, 31 Марта 2017, 20:00
Уявити, що відбувалось сто років тому у Києві, дуже просто: достатньо згадати київську демонстрацію 1 грудня 2013-го

Українська маніфестація на Софійській площі у Києві. 1 квітня (19 березня) 1917 р.

У березні 1917 року після повалення самодержавства Україна завирувала. Відчуття свободи п'янило.

Як і в інших містах, у Києві замайоріли прапори — революційні червоні (тоді ще більшовики цей колір не приватизували, червоний був кольором революції) та національні синьо-жовті. 26 (13) березня 1917 р. синьо-жовтий прапор прикрасив будівлю Педагогічного музею, де вже засідала Українська Центральна Рада. Через день на Хрещатику на шпилі будинку Міської думи — там, де раніше був царський вензель, за рішенням Центральної Ради також був піднятий національний прапор.

Не тільки місто, а й містяни чепурилися. Багато хто на честь революції прикрашав свій одяг червоними або синьо-жовтими стрічками чи розетками — зробленими із стрічки або тасьми пучками у вигляді квітки.

Український прапор. 1917 р. З колекції Музею історії Української революції 1917–1921 років

У місті щодня відбувались різноманітні збори, з'їзди, мітинги та демонстрації. Хто тільки тоді не мітингував та чого лише не вимагав!

Як зафіксували тодішні газети, лише у неділю 25 (12) березня 1917 р. відбулись: нарада повітових старшин, багаточисельне зібрання домашніх служниць, масовий мітинг жінок, мітинг соціал-демократів, мітинг єврейських робітників, мітинг польських робітників, багатолюдні збори купців і промисловців та інші зібрання.

Домашні служниці висунули вимогу до хазяїв, аби ті ґречно поводились із прислугою та звертались до служниць на "ви" замість "ти". Жінки вимагали рівноправ'я. На національних мітингах лунали гасла національно-культурної автономії. Купці обговорювали заходи із підтримки нового уряду.

"Нас називають мародерами, - промовляв один із промисловців, - треба довести, що це не так. У зростанні цін на хліб винні не купці, винен старий уряд, який споював народ".

Маніфестація солдатів-українців у Петрограді. Березень 1917 р.

Того ж таки дня відбулась величезна маніфестація українців у Петрограді на честь шевченківського свята та російської революції. Українське студентство, робітництво та вояцтво — нараховували 20 чи навіть 25 тисяч осіб — запрудили площу біля Казанського собору. Натовп стояв під революційними та національними прапорами, на яких, за тодішньою традицією, були вишиті написи-гасла "Нехай живе Вільна Україна!", "Нехай живе Федеративна Республіка!". Відслужили урочисту Шевченківську панахиду, хор проспівав Шевченків "Заповіт", оратори виступили із промовами, і маніфестація з піснями та музикою далі пройшла до Державної Думи, біля якої відбувся ще один мітинг. На російську публіку ця демонстрація своїм розмахом та її гаслом "Нехай живе вільна Україна у вільній Росії!" справила сильне враження.

Хоча вістки про потужну українську демонстрацію у Петрограді до Києва ще не докотились, наступного дня, у понеділок 26 (13) березня, на своєму засіданні Українська Центральна Рада ухвалила у найближчу неділю, тобто 1 квітня (19 березня) провести українську маніфестацію у Києві. Справу не пустили самопливом. Для підготовки демонстрації була створена спеціальна маніфестаційна комісія, на засіданнях Центральної Ради кілька разів обговорювався маршрут ходи та визначались промовці.

"Проба сил" українства відбулась у четвер 29 (16) березня. На цей день Виконавчий комітет Ради об'єднаних громадських організацій Києва призначив "Свято Свободи" та закликав громадян міста відзначити звільнення Росії всенародною маніфестацією.

Оголошення Виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій Києва про організацію «Свята Свободи». Надруковане на першій сторінці газети "Кіевлянинъ" у № 74 за 15 березня (28 березня за н.ст.) 1917 р.

Акція була спланована із розмахом. Загальну святкову демонстрацію розпочали робітники о пів на восьму ранку. З різних київських районів - Шулявки, Лук'янівки, Подолу, Деміївки, Печерська - колони рухались на Хрещатик до Міської думи (зараз це Майдан Незалежності). О дев'ятій ранку до робітників приєднались студенти. О десятій ранку базари, торгівельні та промислові заклади Києва (крім ресторанів, їдалень, кафе та аптек) за розпорядженням Виконавчого комітету припинили роботу. Практично все місто вийшло на вулиці.

На Хрещатику з балкону будинку Міської думи члени Виконавчого комітету, представники совітів робітничих та солдатських депутатів, начальник Київського військового округу генерал М.Ходорович вітали маніфестантів. Грала музика, оркестри час від час виконували "Марсельєзу".

«Свято Свободи» у Києві. 29 (16) березня 1917 р.

Дисонансом загальному піднесенню був напівзнесений пам'ятник Петру Столипіну, що з 1913 р. стояв на Думській площі перед Міською думою. Його мали знести вночі перед "Святом Свободи", однак, як це часто трапляється, щось пішло не так. Фігуру Столипіна зсунули з місця, проте зняти не змогли. Щоб вона не впала, її оточили риштованням та обмотали ланцюгами і блоками. З боку це виглядало так, наче Столипіна повісили. Остаточно пам'ятник знесли лише наступного після маніфестації дня.

Під час знесення пам'ятника Петру Столипіну. Київ, березень 1917 р.

Українські організації під червоними та синьо-жовтими прапорами з українськими та загальнореволюційними гаслами збирались біля Володимирського собору. Вони пройшли Бібіковським бульваром (зараз це бульвар Шевченка) до Бессарабки, далі Хрещатиком до Софійської площі, на якій відбувся мітинг. В українському поході брали участь і українські військові загальною чисельністю до двох батальйонів. Грав військовий оркестр.

Мітинг на Софійській площі. Березень 1917 р.

Оскільки всі спектаклі і концерти були скасовані, приміщення театрів та кінотеатрів стали місцями проведення зібрань та мітингів. Після завершення загальної революційної демонстрації о шостій вечора розпочався урочистий мітинг робітників та солдат-українців у цирку Крутікова (зараз на цьому місці на вулиці Архітектора Городецького знаходиться кінотеатр "Україна"). У переповненій залі виступали робітники, солдати, офіцери, представники київської інтелігенції, навіть взяв слово священик. Обговорювали питання Установчих зборів, федеративної Російської республіки з автономною Україною, українізації та забезпечення прав національних меншин.

Цирк Крутікова. Фото 1910 р. з сайту Національного фотоархіву міст України www.retroua.com

Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський у демонстрації 29 (16) березня 1917 р. участі не брав — у нього банально не було калош, тож він боявся, аби не промочити ніг та не застудитись. Однак його дружина та донька деякий час споглядали демонстрацію, вилізши на купу снігу на Володимирській вулиці.

До української демонстрації 1 квітня (19 березня) Грушевський вже підготувався. Член Української Центральної Ради письменник Володимир Леонтович привіз йому калоші покійного промисловця та видавця Василя Симиренка. Калоші за розміром Грушевському підійшли.

"День був гарний, теплий, сонячний, - писав згодом у "Споминах" Грушевський. - Весна заходила раптовна, тепла; сніги топилися бурно; Дніпро розливсь, нове життя грало в природі і в людях. Весь Київ, можна сказати, виступив: одні в процесіях, інші на них дивитись".

Місцем збору української маніфестації, як і три дні перед тим, став Володимирський собор. Людська юрба заполонила не лише площу перед собором та Бібіковський бульвар, а й Володимирську вулицю навколо університету. Майоріли прапори — червоні революційні та національні синьо-жовті (останніх нараховувалось близько 300) із написами "Вільна Україна — вільній Росії!", "Душу, тіло ми положим за свою свободу", "Автономія України!", "Самостійна Україна з гетьманом на чолі!", "Хай живе федеративна республіка!" Національного історичного колориту додавали й вбрані у театральні козацькі костюми артисти на чолі із Миколою Садовським, які гарцювали на конях.

Духівництво Володимирського собору відправило Шевченківську панахиду, а потім маніфестанти, в тому числі військові частини, у супроводі численних оркестрів рушили Володимирською, Фундуклеївською (зараз - вул. Богдана Хмельницького) і Хрещатиком. То тут, то там співали "Гей не дивуйтесь", "Соколи - соколи", "Ще не вмерла Україна".

Демонстрація у Києві на Думській площі. Київ, березень 1917 р.

З балкону Міської думи ходу вітали представники міської адміністрації та генерал Микола Ходорович. З процесії, у свою чергу, відповідали на привітання. Серед тих, хто взяв слово у відповідь, був і Грушевський. Він закликав перед лицем народу під прапором Шевченка присягнути боротись доти, доки Україна не стане автономною.

"Тут ентузіазм досяг найвищої хвилі, - згадував Дмитро Дорошенко. - Юрба схопила Грушевського на руки і понесла на другий поверх Думи, на балькон, і звідти показали його народові. З тисячів грудей залунало: "Слава батькові Грушевському!"

Грушевський з балкона виголосив другу коротку промову, і похід рушив далі вгору Михайлівською вулицею на Софійську площу. Навколо пам'ятника Богдану Хмельницькому, до булави якого була причеплена синьо-жовта корогва, стояли дрова в сажнях. Їх прилаштували під трибуни, з яких одночасно промовляли оратори. Тут Грушевський виступив втретє.

Українська маніфестація на Софійській площі у Києві. 1 квітня (19 березня) 1917 р.

Дамо слово безпосередній учасниці тих подій. У листі до Данила Щербаківського — відомого українського етнолога, музеєзнавця та мистецтвознавця, що тоді перебував у війську, — наступного після демонстрації дня його сестра Євгенія писала:
"На вчорашній українській маніфестації було (слухай!) коло 40,000 - українського війська. Ти рахував коли-небудь на це? Свідомість зараз пробуджується як ніколи. Коли на площу до Богдана зійшлися Українські війська "всѣх родов оружжя" з чудесними жовто-синіми прапорами (ми шили для артилерії одного, і другого козацького старого для "старших козаків"). Робітники з прапорами й плакатами, студентство, гімназисти, українські курсистки, інтелігенція. Коли вийшли під колокольний звон з Софії 4 попи з старими Лисаветскими корогвами - в облаченії з хором Колішевського правити коло Богдана Хмельницького литію - от-би ти побачив!.. В українців заворушилася національна свідомість. Вся площа од Софії до Михайла була заллята сполошним морем натовпу і війська. Прапорів наших було до 1½ сотні і чулося, що цей натовп, не випадковий, що у всіх в грудях б'ється одне спільне, живе почуття".

Перший аркуш листа Євгенії Павловської до Данила Щербаківського від 2 квітня (20 березня) 1917 р. Джерело: Науковий архів Інституту археології НАН України

Загалом на українську демонстрацію 1 квітня (19 березня) 1917 р. вийшло близько ста тисяч осіб (а у Києві тоді жило десь 600 тисяч). Ця маніфестація, як зазначав Дмитро Дорошенко, "стала переломним моментом в розвитку українського руху в Києві: тепер відразу, і свої і чужі побачили, що українство — сила, що за ним маси, а не якісь окремі гуртки і купки. Ми всі почули вперше твердий ґрунт під ногами, почули себе господарями в своїй хаті".

Постскриптум-1. 2 квітня (20 березня) 1917 р. на засіданні Центральної Ради у дарунок було прийнято, як зафіксовано у протоколі, "кінематографічний фільм (картина маніфестації 19 березня у Києві)". На жаль, дослідникам Української революції цей фільм досі невідомий...

Постскриптум-2. Загалом уявити, що відбувалось сто років тому у Києві, дуже просто. Достатньо згадати демонстрацію 1 грудня 2013 р., що пройшла від пам'ятника Шевченку бульваром Шевченка (тобто колишнім Бібіковським бульваром), а далі Хрещатиком вийшла на Майдан Незалежності, де й відбулось віче. Не буде перебільшенням сказати, що ми зараз знаємо, як творилась Лютнева революція.

Оксана Юркова, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України. Сфера наукових зацікавлень: українська та російська історіографія ХХ століття, історія української науки, біографістика, грушевськознавство, історична іконографія, електронні інформаційні ресурси.

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте