Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Український Крим. Як на кораблях Чорноморського флоту замайоріли синьо-жовті стяги

Понедельник, 28 Августа 2017, 21:00
Сто років тому у Сімферополі українці провели свій перший регіональний з'їзд

Міноносець "Завидний", що одним з перших підняв український прапор

25-26 серпня (12-13 серпня за старим стилем) 1917-го у губернському центрі - Сімферополі - відбувся з'їзд представників українських організацій Таврії. Він став першим досвідом самоорганізації українців Криму та материкової частини губернії. Звісно, українці об'єднувалися на місцевому рівні й раніше. Проте в регіональному масштабі вони ще ніколи не виявляли своєї волі та бажань. Проведення з'їзду українських організацій Криму і Північної Таврії також було однією з віх завершення початкового етапу самоорганізації українців у загальнонаціональному масштабі - Таврійська губернія стала останньою серед 9-ти українських губерній, де відбувся подібний форум. У тимчасово окупованому Росією Криму не згадають про цей ювілей. Адже навіщо "неіснуючим" або "поселеним у 1954 році в Криму" українцям знати правду про своє минуле?

Століття тому Крим, як і сьогодні, мав велику геополітичну цінність та був строкатим в етнічному плані. Тоді він входив до складу Таврійської губернії, більшість мешканців якої були українцями. Проте переважали вони лише у материковій частині. В Криму проживав корінний кримськотатарський народ, частка якого у кримському населенні в 1917-му через політику імперії Романових зменшилася до 26,7%. Статистика того часу не розрізняє "великоросів" і "малоросів", а повідомляє про 49,4% "росіян". Сучасні дослідники припускають, що українців серед кримчан було від 8,5 до 12,4%, тобто десь 69-100 тис. осіб.

Крим мав специфіку не тільки в етнічному складі населення, а й у високому рівні урбанізації: 45% кримчан проживали у містах. Проте більшість кримських українців проживала в селі, серед містян вони становили порівняно невелику частину, що ускладнювало розгортання українського руху.

Те, що Крим був головною базою Чорноморського флоту, навпаки, створювало додаткові можливості для нього. Адже серед понад 40 тисяч моряків-чорноморців вихідці з українських губерній складали не менше 65%.

Російська революція 1917-го принесла політичні свободи, скасувала національні обмеження та відкрила шлюзи для бурхливого розвитку українського національного руху. В Петрограді та Києві у березні відбулися масові українські маніфестації, у Києві була створена Українська Центральна Рада. Все це мало гарячий відгук в Криму.
На хвилі революційного ентузіазму навесні 1917-го в кримських містах відбуваються масові українські мітинги та маніфестації, зібрання українців, утворюються цивільні та військові організації.

Українські громади утворилися протягом березня-червня практично у всіх повітових містах - Сімферополі, Ялті, Євпаторії, Феодосії (про Перекоп інформація відсутня) та у градоначальствах Севастополя і Керчі. У більшості випадків їх очолювали викладачі. Значну роль в діяльності українських громад відігравали військові.

Сплеск української національної свідомості був потужним. Але починати працю з масами активістам національного руху доводилося в багатьох випадках з азів: з пояснення національної назви, українських символів, кордонів та історії України. Хрестоматійний приклад стався у Сімферополі.

Генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник, який служив навесні 1917-го у цьому місті прапорщиком та був членом Ради Сімферопольської Української громади, так згадував віче вояків з українських губерній: "Прибуло близько семи тисяч. Відкривши віче, я запропонував: - Хто поміж вами українці, піднесіть руку догори!
Піднеслося не більше трьохсот рук.
- Малороси! Піднесіть руки!
Піднесло руки коло половини присутніх.
- Хохли! Піднесіть руки!
Знов піднесла руки добра третина.
- Українці, малороси і хохли! Всі разом піднесіть руки!
Понад головами кількатисячної юрби піднісся ліс рук".

Україномовні промовці з числа офіцерів та цивільних представників Української громади пояснили: "малороси" і "хохли" - це назви, якими наділяли нас наші вороги, а що правдива назва... українці, а наша батьківщина коли була вільною, то звалася не "Малоросією", але Україною і так має знову називатися".

Юрко Тютюнник - навесні 1917-го один з лідерів українізації військовослужбовців у Сімферополі, член Ради Сімферопольської Української громади

На цьому ж гарнізонному вічі було обрано комітет Сімферопольського військового клубу ім. гетьмана П.Дорошенка. Невдовзі під його впливом опинилось до 10 тисяч осіб (це складало третину Сімферопольського гарнізону).

При Раді Чорноморської Української громади Севастополя навесні 1917-го виник військовий комітет ім. І.Сірка. У самій громаді моряки-чорноморці складали більшість. Виникла вона з ініціативи старих членів дореволюційного просвітницького гуртка "Кобзар", які скликали перші збори українців в Севастополі у березні 1917-го. Другі збори українців Севастополя у квітні були ще більш велелюдними: приміщення цирку "Труцці", розраховане на 5 тисяч місць, не могло вмістити всіх бажаючих, тож люди стояли навіть на сцені. До складу Ради громади увійшло 24 особи, а її головою обрали вчителя В'ячеслава Лащенка.

На ключових позиціях у керівництві громади була низка військових, яка потім відіграла помітну роль у військово-морському будівництві України. Так, наприклад, офіцер Володимир Савченко-Більський брав активну участь у розбудові Морського міністерства УНР, у 1920 році деякий час був начальником генерального морського штабу УНР. У 1917-му очолюваний ним Севастопольський флотський півекіпаж був провідником українізації в Севастопольському гарнізоні. Ця частина першою в російській армії використала український прапор з оригінальним малюнком і портретом Т. Шевченка, а оркестр півекіпажу першим почав виконувати гімн "Ще не вмерла Україна".

Почесним членом Української Чорноморської громади Севастополя було обрано дружину командувача Чорноморським флотом Софію Колчак, яка взяла участь в одній із українських маніфестацій "в мальовничому полтавському старовинно-козацькому жіночому строю". Прихильно ставився до процесів українізації флоту і сам адмірал Колчак.

Українська маніфестація в Севастополі у травні 1917-го

Протягом весни-літа українські гуртки та громади виникли на більшості кораблів та частин флоту. Влітку чисельність Чорноморської Української громади досягла, за свідченнями сучасників, 5 тисяч членів. Вона була найбільшою в Криму. Інші громади нараховували, як правило, декілька сотень осіб.

Розвивався рух за українізацію військових частин в інших регіонах Кримського півострова. У червні 1917-го в Сімферополі відбулося багатотисячне Українське свято. Газета повідомляла: "По вулицях цілий день рухались війська з національними українськими прапорами, поцяткованими гаслами: "Хай живе Україна!", "Не вмерла Україна!" тощо. Багато солдатів та офіцерів було в українських бойових костюмах. Війська супроводжували військові оркестри та численні юрми народу. Ввечері у міському саду були організовані гуляння та спектакль".

Наступного дня вояки міста утворили організаційну комісію із створення українського запасного полку. Процеси українізації у військах по мірі їх розгортання викликали тертя з російською революційною демократією. Невдовзі на засіданні гарнізонного та полкових комітетів було ухвалено рішення "про вжиття всіх можливих заходів для стримання товаришів-українців від виокремлення в окремий полк, оскільки це веде до розвалу армії". 26 (13) червня українські солдати із національними прапорами та оркестром пройшли колонами від казарм до управління начальника Сімферопольського гарнізону полковника Кондратьєва, який дозволив створити при кожному запасному полку українські батальйони. Невдовзі українізований запасний полк в Сімферополі нараховував до 5 тисяч багнетів. Влітку виник український батальйон у Феодосії. Подібні процеси йшли у залогах Керчі та Євпаторії.

Продовжувала розгортатися українізація на Чорноморському флоті. У липні новий лінкор "Воля" у порту Севастополя зустрічали з українськими прапорами члени Чорноморської Української громади. А сама команда найсучаснішого корабля вимагала, щоб перший вихід в море відбувся під синьо-жовтим стягом. Цього не сталося через протидію офіцерів. У тому ж місяці першим кораблем Чорноморського флоту, який підняв національний прапор, став есмінець "Завидний". "Це був історичний момент!", - зазначав свідок події.

Корабель Чорноморського флоту під українським прапором у 1917 році. Зверху - синя смуга (через особливості тогочасної фотографії вона виглядає світліше), внизу - жовта

Агітаційно-пропагандистська та просвітницька робота українських організацій в Криму здійснювалася переважно у формі лекцій, мітингів, проведення вистав, відкриття бібліотек та читалень. Вони на пропозицію Української Центральної ради збирали гроші в Українській національний фонд. Наприклад, у червні українське товариство у Феодосії зібрало під час лекції 400 карбованців. Ялтинська Українська громада створила спеціальний комітет для опікування могилою поета С.Руданського, яка перебувала у занедбаному стані. Завдяки збору пожертв місце поховання було приведено та ладу, земля під ним була викуплена.
 Пам'ятник на могилі С.Руданського в Ялті. Фото ХХ ст.

Щодо українських партійних структур, то навесні виникли організації Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) в Севастополі та Феодосії, влітку - організація Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) у Севастополі. Влітку у Севастопольській раді робітничих солдатських та морських депутатів з'явилася фракція українських есерів.

Український національний рух в Криму ґрунтувався переважно на ідеях демократії, соціалізму, наданні Україні широкої автономії у федеративній Росії. Проте представниками російського ліберального та революційно-демократичного таборів ідея автономії України сприймалися неоднозначно, нерідко вороже. На цьому ґрунті в Криму час від часу виникали конфлікти.

По-іншому складалися відносини з органами національного самоврядування кримськотатарського народу та деяких меншин, які також виступали за федералізм. Особливо близькі відносини партнерства були в Криму між українцями та кримськими татарами.

Одним із проявів цього став спільний мусульмансько-українській список на виборах у липні 1917-го першої демократичної міської думи Сімферополя. Він зайняв четверте місце за кількістю відданих голосів. Із семи обраних гласних двоє були українцями. В Севастопольській міській думі тоді ж за українським списком було обрано трьох гласних.

Сучасний вигляд будинку гімназії Михайла Волошенка в Сімферополі, де у 1917-му проходили зібрання Української громади

Представники українських організацій Криму брали участь у загальноукраїнських форумах, однак такі поїздки не завжди допомагали чітко зрозуміти поточні завдання. На жаль, Українська Центральна Рада та її виконавчі структури у 1917-му не усвідомлювали ваги Криму для гарантування безпеки та економічних інтересів української державності. Тому з весни вони, спираючись на етнографічний принцип, схилялися до включення у склад автономної України лише Північної Таврії. Це призводило до недостатньої уваги до проблем Криму і українців півострова зокрема. Тому українській національний рух розвивався у 1917 році переважно стихійно.

Тим не менше, на хвилі спричиненої поваленням самодержавства ейфорії та національного ентузіазму Крим та Північна Таврія вкрилися мережею українських громадських, культурницьких та політичних структур. Виникла потреба у координації їх діяльності в масштабах регіону. Вже з весни керівні загальнонаціональні органи українців ставили завдання проводити губернські українські з'їзди.

25-26 (12-13) серпня під гаслом "Борітеся - поборете" працював перший з'їзд представників українських організацій Таврії. Свідок події відзначав: "Людей приїхало небагато. Але навіть цей неповний з'їзд показав, що українська людність не спить, працює скільки сили має. З докладів з місць виявилось, що не тільки в північних повітах, де більшість населення українці, свідомість наша шириться, а навіть скрізь по побережжу Криму засновані українські громади".

Учасники з'їзду першим ухвалили рішення "негайно послати на села якомога більше агітаторів, склавши для них інструкцію", а з метою агітації та контрпропаганди оприлюднювати статті у земській газеті. Перше завдання було вельми актуальним, адже робота з мешканцями сільської місцевості українськими організаціями в Криму поставлена була слабко. А там процеси пробудження національної свідомості потребували опіки та керівництва. Показово, що, наприклад, влітку жителі одного з українських сіл під Керчю заявили учасникам перепису перед земськими виборами про своє "приєднання" до Української Центральної Ради і відмовились надавати жодну інформацію.

Делегати з'їзду висловили рішучий протест "проти непевної політики російського уряду відносно України" і приєдналися до резолюції УЦР про скликання Всеукраїнських Установчих Зборів в етнографічних межах, "бачучи в цьому єдиний шлях для розрішення нашого національного питання".

Для реалізації постанов з'їзду була обрана тимчасова комісія і ухвалено рішення провести 9-11 вересня (27-29 серпня) в Мелітополі український губернський з'їзд для обрання "осередку всього українського життя на Таврії" губерніальної ради та вирішення інших нагальних питань.

Такий форум дійсно відбувся. А традиція проводити загальнорегіональні з'їзди українців в Криму знайшла своє продовження у 1918-1919 роках.

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте