Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Квазідержава у Криму. Як створили Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди

Среда, 21 Марта 2018, 20:00
Перший "червоний" експеримент на території Криму протривав лише кілька місяців

Червоногвардійський загін у Євпаторії, 1918-й

21 березня 1918-го у Сімферополі була проголошена Радянська Соціалістична Республіка Тавриди (РСРТ) - перша комуністична квазідержава на території Криму. Її утворення завершило шлях узурпації влади на півострові більшовиками та їхніми союзниками, який розпочався наприкінці 1917-го. Втім, тріумфували "червоні" недовго - вже наступного місяця їхня "республіка" впала під ударами німецьких та українських військ.Червоногвардійський загін у Бахчисараї, 1918-й

Під завісу 1917-го у Криму склалася ситуація "тривладдя". Ще 3-6 грудня (20-23 листопада) у Сімферополі відбувся Губернський з'їзд представників міських і земських самоуправлінь, на якому була утворена Рада народних представників Таврійської губернії (РНП) - найвищий тимчасовий орган управління Кримом та Нижнім Подніпров'ям. Потім 9 грудня (26 листопада) у Ханському палаці у Бахчисараї розпочався перший Курултай кримських татар, який 26 (13) грудня задекларував створення національної державності (але не окремої держави) - Кримської Народної Республіки (КрНР). І, нарешті, 29 (16) грудня у Севастополі внаслідок внутрішнього перевороту влада від міської ради перейшла до ліворадикального Севастопольского Військово-революційного комітету (ВРК), який з 10 січня 1918 року (28 грудня 1917 р.) став Таврійським ВРК.

Більшовики спиралися на загони червоногвардійців та загітованих матросів Чорноморського флоту (разом 16-18 тис. осіб), а тому являли собою найбільш потужну силу на півострові. Воєнні організації кримських татар та українців (разом 6-8 тис. осіб) об'єднував утворений ще 12-13 листопада (30-31 жовтня) 1917-го Кримський революційний штаб (Штаб кримських військ). Головною силою штабу були ескадрони Кримського кінного полку, через що "червоні" усіх своїх озброєних противників називали "ескадронцями". Ситуацію могли змінити російські офіцери, чимало яких перебували на півострові на лікуванні, проте вони не поспішали підтримувати одних "соціалістів" проти інших "соціалістів". ВРК очолив Юрій Гавен, Кримський штаб - Джафер Сейдамет.

Джафер Сейдамет, 1930-ті
Зрештою формування паралельних органів влади із підпорядкованими їм озброєними загонами на початку 1918-го призвело до вуличних сутичок у Євпаторії та Феодосії. Спроби домовитися про утворення спільних структур провалилися, причому обидві сторони звинувачували одна одну у небажанні йти на компроміс. Відтак війна у Криму стала неминучою.

Так, під час мітингу 15(2) січня 1918-го у Феодосії частина робітників і солдатів озброїлась на складах 52-го піхотного полку і вступила у бій із загоном ескадронців, витіснивши їх до вечора за межі міста. А через три дні, 18(5) січня, за допомогою прибулих з Севастополя матросів, червоногвардійці розгромили залишки ескадронців під Феодосією і через два дні рушили на Джанкой. Червонофолотці також зупинили ескадронців в районі Інкермана і Сухарної балки під Севастополем. А 19(6) січня у Карасубазарі (нині - Білогірськ) було проголошено радянську владу. Місцевим червоногвардійцям вдалося розгромити розквартировані у місті підрозділи ескадронців і полонити частину командирів. Нарешті, у Ялті місцеві червоногвардійці за допомогою прибулих 22 січня з Севастополя матросів вибили ялтинських ескадронців у Нікіту.

Втративши за першу половину січня владу над кількома великими містами, Кримський штаб спробував перейти у контрнаступ, завдавши удари по Севастополю та Ялті. Севастополь ескадронці атакували у ніч з 23(10) на 24(11) січня 1918 року, намагаючись відрізати місто від решти Криму, але, незважаючи на перевагу в силах, не впоралися із завданням і змушені були відійти. Матроси, у свою чергу, зробили невдалий контрнаступ на річці Кача на південний захід від Бахчисарая.

Офіцери Кримського кінного полку (ескадронці), 1918-й

У рамках великого наступу на "червоних" 24(11) січня війська Кримського штабу увірвалися до Ялти, але на допомогу тамтешнім червоногвардійцям з Севастополя прийшли три есмінці. У результаті затяжних боїв, із застосуванням артилерії і авіації влада у місті остаточно перейшла до рад. 31(18) січня ті ескадронці, що відступили з Ялти, були добиті поблизу Алушти.

24(11) січня під Джанкоєм сполучені сили місцевих червоногвардійців і севастопольських матросів завдали поразки великому загону військ Кримського штабу. Наступного дня у ході битви під Іслам-Тереком (нині - Кіровське) феодосійські загони червоногвардійців і матросів розбили тутешніх ескадронців і зайняли поселення.

На ранок 25(12) січня 1918-го матроси з Севастополя, що оборонялися уздовж річки Бельбек, отримали підкріплення і перейшли у наступ. Під вогнем морських гармат на станції Сюрень (нині - Сірєнь) 2-й кінний полк Кримського штабу був відкинутий, ще до настання темряви "червоні" зайняли Бахчисарай. Ескадронці і поповнення з Сімферополя 26(13) січня зустрілися у станції Альма (нині - Поштове), вже зайнятої матросами. Брак боєприпасів і величезна перевага противника в артилерії змусили війська Кримського штабу після денного бою відступити, залишивши Альму ворогові.

Увечері 25(12) січня червоногвардійці аеропланного заводу "Анатра" підняли бунт і захопили вокзал. На наступний день по всьому місту розгорнулися вуличні бої, під час яких була захоплена і будівля Кримського штабу. 27(14) січня у Сімферополь увійшли матроси, місто остаточно перейшло під владу рад.

Червоногвардійській загін у Сімферополі, 1918-й

Перші зіткнення в Євпаторії почалися ще 25(12) січня 1918-го, коли сили Кримського штабу захопили арсенал і берегову батарею. За кілька днів "червона" ескадра з Севастополя обстріляла Євпаторію, а потім десант матросів з ходу взяв місто. Бій між сакськими червоногвардійцями і ескадронцями 27(14) січня закінчився на користь останніх, але на наступний день, зважаючи на втрату Євпаторії, війська Кримського штабу покинули Саки.

Останній великий бій тієї війни відбувся 28(15) січня під Сарабузом (нині - Гвардійське), де сімферопольські червоногвардійці розбили об'єднаний загін офіцерів та ескадронців, що відступали з Євпаторії. Лише небагатьом з них вдалося пробитися у гори.

Українські частини на півострові показали себе не з найкращого боку. 35-й запасний полк у Феодосії приєднався до більшовиків, 1-ша козача батарея у Євпаторії відмовилася виступати проти більшовиків та була роззброєна ескадронцями Кримського штабу, 34-й запасний полк у Сімферополі, гайдамацький курінь у Севастополі та ялтинська берегова охорона проголосили нейтралітет, а після перемоги більшовиків були розпущені. Таким чином, на півострові не залишилося вірних Києву військ.

Бойові втрати з обох боків склали кілька тисяч осіб, ще дві тисячі, переважно цивільних, були вбиті під час першої хвилі червоного терору у січні-лютому 1918 року. Втім, навіть після цього більшовики впевнено почували себе лише у великих містах, натомість у кримськотатарських селищах і німецьких колоніях їхня влада була радше символічною, а у горах скупчувалися залишки офіцерських та ескадронських загонів.

Після перемоги червоних 10-12 лютого (28-30 січня) 1918-го у Севастополі пройшов Надзвичайний з'їзд рад робітничих, солдатських депутатів та військово-революційних комітетів Таврійської губернії. Учасники з'їзду розпустили і РНП, і Курултай КрНР як такі, що "не висловлюють волю кримського народу", а також скасували всі міські думи й земства і створили замість них ради. Головним органом управління губернії став Таврійський Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) на чолі з Жаном Міллєром.

Жан Міллєр, 1930-і рр.

7-10 березня 1918 року у Сімферополі відбувся Перший (Установчий) з'їзд рад робітничих, солдатських, селянських, мусульманських і батрацьких депутатів, земельних і військово-революційних комітетів Таврійської губернії. Після тривалих дебатів делегати підтримали укладення Росією Брестського миру із Центральними державами.

16 березня у Катеринославі (нині - Дніпро) почалася нарада представників радянської (тоді українською вживалося і означення "совітської") Української Народної Республіки (УНР), Донецько-Криворізької республіки (ДКР) та Криму задля створення "єдиної лінії оборони" проти німецьких військ, що вступили в Україну на запрошення Центральної Ради. Відкрито виступити проти Німеччини мали лише ті губернії, що входили до складу УНР в межах ІІІ Універсалу. Інші, у тому числі Крим, мусили вести "гібридну війну", допомагаючи "материковим" більшовикам людьми і зброєю, водночас демонструючи дотримання умов Брестського договору.

19 березня на засіданні ЦВК рад Таврійської губернії був ухвалений декрет про утворення Таврійської республіки рад робітничих, солдатських та селянських депутатів на території Таврійської губернії "у складі Сімферопольського, Феодосійського, Ялтинського, Євпаторійського, Мелітопольського, Бердянського, Перекопського та Дніпровського повітів". Таким чином, кримські більшовики включили до складу своєї республіки повіти Північної Таврії, які мали входити до складу України. Це викликало протест з боку уряду совітської (радянської) України, Москва лютувала.

Наступного дня з російської столиці з грошима та вказівками повернулися кілька кримських керівників, і у ніч з 21 на 22 березня Таврійський ЦВК "переухвалив" своє рішення, проголосивши Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди вже виключно у межах півострова і в якості автономної частини Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР). На тому ж засіданні був обраний уряд РСРТ - Рада народних комісарів (РНК) на чолі з Антоном Слуцьким. Ані Конституція, ані державні символи республіки навіть не обговорювалися. Більше того, 28 березня Слуцький фактично скасував визначені тижнем раніше кордони РСРТ, а 6 квітня скерував місцевим органам влади директиву: "за декретом Мелітопольський, Дніпровський і Бердянський повіти не увійшли до меж Республіки Тавриди, але... вони фактично входять до складу соціалістичної Республіки Тавриди". 11 квітня РНК Тавриди ухвалила рішення не визнавати відокремлення материкових повітів.

Мандат наркома фінансів Тавриди Олексія Коляденка, 24 березня 1918 р.

У день створення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди РНК надіслала телеграми урядам Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії, Туреччини та США про визнання Брестського договору. Що ж стосується самої республіки, то її визнала лише РСФРР, і то 4 квітня.

У внутрішній політиці керівництво РСРТ діяло за схожим з РСФРР сценарієм: виганяли з володінь великих землевласників, "віджимали" промислові підприємства. Награбоване продовольство вивозили до Росії - 60 тис. тонн за три місяці.

28 березня, у зв'язку із наближенням німецьких, австро-угорських та українських військ до кордонів губернії, в РСРТ була оголошена мобілізація. Однак через відсутність нормальних офіцерів, бійки між більшовиками та меншовиками у Севастополі, пияцтво та мародерство червоногвардійців налагодити ефективну оборону півострова не вдалося. Участь кримських матросів у боротьбі із кайзерівською армією на материковій Україні дала німецькому Генштабу формальний привід окупувати півострів. Претензії на Чорноморський флот висунула і Українська Народна Республіка.

18 квітня 1918 року через Перекопський вал до Криму увірвалися частини 52-го корпусу Роберта Коша, 22 квітня через Чонгарський міст - частини Кримської групи Петра Болбочана. 21 квітня майже всі урядовці РСРТ потрапили у полон до кримськотатарських повстанців під Алуштою, а 24 квітня були розстріляні. Того ж дня українські війська визволили Сімферополь, а 25 квітня - Бахчисарай. Кілька спроб контрнаступу "червоних" провалилися. 1 травня 1918 року німецькі війська увійшли у Керч та Севастополь, завершивши ліквідацію радянської влади в Криму. 

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте