Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Таврія без півострова. Чому УНР відмовилась від Криму

Вторник, 28 Ноября 2017, 11:00
Самі кримці не довіряли ані українцям, ані росіянам

Перший Курултай кримськотатарського народу. Листопад 1917 року

24 (11) листопада 1917 року Мала рада ухвалила закон про вибори до Українських Установчих Зборів, яким, серед іншого, детально визначила межі новопосталої Української Народної Республіки. Якщо Третій універсал оперував губерніями, то новий закон - вже повітами. Саме у ньому було формально завершено тривалий процес визначення, чи входить Крим до складу УНР. Як Універсал, так і новий закон засвідчили: півострів залишався поза межами української держави.

Після повалення самодержавства та розгортання Української революції існувало три можливих варіанти відповіді на питання "Чий Крим?". Спершу означимо російських політиків. Майже усі вони, як консерватори, так і ліберали та більшість соціалістів, вважали, що вся Таврійська губернія, яка включала у себе Кримський півострів та співрозмірну частину материкової України, мала залишитися єдиною та непідконтрольною Києву. Другий варіант був поширений серед частини українських політиків: Таврійська губернія мала знову таки залишитися неподільною, але включно із Кримом увійти до складу України. Був ще й третій варіант, який врешті і переміг: губернія має бути розділеною на материкову та півострівну частини, на кожну з яких чекала своя власна доля. Кримсько-українські дебати 1917-го точилися навколо вибору поміж другим та третім варіантом.

Лінгвістична мапа України П. Чубинського, російське видання 1871 р.

Вперше межі України і, відповідно, "Кримське питання" обговорювались на Всеукраїнському національному конгресі 19-21 (6-8) квітня 1917 року в Києві. Делегати, які загалом погодилися, що "Україною ми називаємо край, заселений поспіль нашим українським народом", висловлювалися як "за", так і "проти" включення Криму до складу автономної України. Зрештою, жодної резолюції з цього питання конгрес так і не ухвалив, була лише встановлена квота представництва в Центральній Раді від Таврії - 3 особи.Наприкінці квітня першим був кооптований до її складу Юрій Дежур-Журов - мешканець Севастополя (на думку Ярослава Дашкевича, він репрезентував кримських татар).

Тогочасне розуміння, в тому числі і певна невизначеність щодо Криму, було висловлене у складеній Михайлом Грушевським і схваленій 22 (9) травня постанові УЦР "Декларація у справах Крайового комітету". Серед 9 українських називалася і Таврійська губернія, але відзначалося: "виділення неукраїнських частин із цих губерній (...) надається Крайовій Раді, по узгодженню з Тимчасовим урядом та населенням цих територій".

Фрагмент мапи Європи Українського комітету в Швейцарії 1916 р.

Сподіваного порозуміння з Тимчасовим урядом не було досягнуто, і тому 23 (10) червня 1917-го Центральна рада ухвалила Перший універсал. Хоча у ньому і йшлося про курс на автономію України, але її географічні межі не окреслювалися. У відповідь до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з Алєксандром Кєрєнським, яка 13 липня (30 червня) 1917-го провела переговори із представниками Центральної Ради. Наступного дня Володимир Винниченко, доповідаючи на засіданні Ради про хід обговорення меж України, розповів: "Мною було зазначено, що ми уважаємо 10 губерній за безспірні, решта - як частина інших губерній - повинні бути обслідувані". Проте і цього разу формально рішення не було ухвалено. Тож, і у Другому універсалі 16(3) липня 1917 р. про межі України не йшлося.

Оглядова мапа України С. Рудницького, австрійське видання 1916 р.

Між тим на початку серпня (наприкінці липня за старим стилем) до Києва прибула делегація Тимчасового Кримсько-мусульманського виконавчого комітету (Мусвиконкому) - революційного проводу кримських татар - у складі Джафера Сейдамета та Амета Озенбашли. У Києві відбулися зустрічі делегатів з Грушевським, Винниченком та з секретарем міжнаціональних справ Олександром Шульгиним.

Щоденна кадетська газета "Речь" від 8 серпня (26 липня) 1917 року писала: "Українську раду відвідала особлива депутація мусульман, що звернулися із проханням підтримати їхнє прагнення до встановлення автономії у Криму. Мусульмани висловлюють побажання, щоб Крим у територіальному відношенні був приєднаний до України".

Однак наприкінці візиту, 11 серпня (29 липня), офіційний орган Мусвиконкому "Голос Татар" надрукував дивне повідомлення: "Обговоривши домагання мусульман про автономію Криму, Генеральний секретаріат не погодився з деякими з них, визнавши взагалі передчасним зробити кроки наперед центрального уряду до вирішення питання про територію. У той же час, Тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет справжнім для відновлення істини заявляє, що ним з подібним дорученням жодна депутація відряджена до Української ради не була".

Загальна карта України М. Дячишина, американське видання 1918 р.

Найвірогідніше, що причиною такого демаршу з боку Мусвиконкому стало непорозуміння з головного питання - приналежності Криму: чи то делегати перевищили свої повноваження, чи то Київ зажадав забагато.

Сейдамет у своїх мемуарах згадує, як таємно і без дозволу поцупив у приймальні Винниченка мапу України, на якій "горизонтальною прямою, накресленою від Кефе до Кезлева, Кримський півострів був розрізаний навпіл, північна частина якого повністю викрашена у колір України. Ця етнографічна карта цілком не відповідала дійсності. На півночі Криму навіть в останні десятиліття посиленої русифікації було мало дуже українців, ніде в Криму вони не складали більшості. Відповідно, цією картою, заснованою на брехні, вони декларували свої політичні цілі. Це і було для нас важливим. В майбутньому ця карта принесла чималу користь на шляху до нашої незалежності".

З цього факту, а також гнітючого враження, яке на нього справило особисте спілкування з Винниченком, Сейдамет зробив невтішний висновок: "Без сумніву, навіть українцям, з якими ми підтримували більш-менш дружні зв'язки, повністю довіряти було б нерозумно. Цілком можливо, що вони прагнули послабити нас, скориставшись нашим протистоянням із росіянами, позаяк і від них, природно, можна було очікувати появи бажання взяти владу в Криму в свої руки. А тому ідею незалежності Криму ми оберігали як від росіян, так і від українців, одночасно сподіваючись і розраховуючи на заступництво Туреччини".

Потужного удару по українським територіальним амбіціям завдав Тимчасовий уряд, видавши 17(4) серпня 1917-го "Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріатові", відповідно до якої українська автономія поширювалася лише на губернії Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську (і то з деякими виключеннями). Таким чином, вся Таврійська губернія вилучалася з меж України.

Останнім раундом кримсько-українських переговорів, на якому відбулося визначення сторін щодо належності Криму, став проведений у Києві З'їзд народів Росії, на якому намічалося розробити план реформування російської централізованої держави у федерацію республік та областей. 19 (6) вересня делегація з 10 осіб вирушила до Києва.

З'їзд народів Росії відбувався 21-28 (8-15) вересня під головуванням Грушевського, доповідь про революційний рух кримських татар на третій день робив Озенбашли: "Нехай знають усі, що кримські татари обстоюватимуть свободу всіх народів, але не дозволять нікому встановити будь-яку гегемонію на Кримському півострові. І на цей раз кримські татари вже не покинуть свого краю без завзятого захисту своїх прав і здобутої свободи".

Мапа УНР, українське видання 1918 р.

Після тривалих дебатів З'їзд ухвалив резолюцію про перетворення Росії на федеративну державу. Низка важливих питань обговорювалися в кулуарах - зокрема, і про статус Криму.

Ось як про це розповідав на другому Всекримському мусульманському з'їзді 14-15 (1-2) жовтня сам Челебіджіхан: "Але перед нами постає нове питання: про кордони. Ми знайшли необхідним запитати у [Центральної] Ради: "чи входить Кримський півострів у межі вашої територіальної автономії" (...) Після десятиденного обговорення на цьому З'їзді народів, між іншим, було ухвалено резолюцію про те, що Крим належить кримцям. На це я дивлюся як на наш тактичний успіх, з чим вони нас і привітали, заявивши: "можете управляти Кримом так, як вам заманеться".

Мало того, як стверджував один з лідерів кримськотатарського національного руху Асан Айвазов, на З'їзді Мусвиконком "уклав договір із Радою про кордони Криму та про визнання Україною самостійності Криму".

7 листопада (25 жовтня) 1917 р. у відповідь на більшовицький переворот у Петрограді Центральна Рада утворила Крайовий комітет з охорони революції в Україні. За два дні була опублікована відозва цього Комітету, яка задекларувала поширення його влади "на всю Україну, на всі дев'ять губерній" - від Київської до Таврійської. У цей час Сейдамет вдруге прибув до Києва для зустрічі із Симоном Петлюрою, і в приватній розмові Грушевський та Шульгин запевнили його, що під "Таврійською губернією" розуміється лише Північна Таврія, а Крим до складу України не входитиме.

Етнографічна мапа України, німецьке видання 1918 р.

Після того 20 (7) листопада був оприлюднений Третій універсал, який, на відміну від своїх попередників, чітко окреслював кордони щойно проголошеної Української Народної Республіки. Ужите в Універсалі словосполучення "Таврія (без Криму)" набуло державної ваги. Так само відповідно до п. 2 Закону про вибори до Українських Установчих Зборів, затвердженого 24(11) листопада (друга частина закону і затвердження його в цілому відбулося 29(16) листопада), утворювалася, серед інших, Таврійська виборча округа, «в яку входять Бердянський, Дніпровський та Мелітопольський повіти Таврійської губернії»

Нарешті, 23 (10) грудня 1917-го у Києві був створений проект Конституції УНР, п. 3 якого містив опис території держави та спеціально означав осібний статус Криму: "Територія Української Народної Республіки обіймає такі землі з переважно українською людністю, які зараз приналежать до Російської держави: губернії Київську, Подільську (...) Херсонську і Таврійську, за виключенням частей неукраїнських (як Крим) і з причиненням сусідніх територій українських".

Якщо національний рух кримських татар беззаперечно визнавав Українську Народну Республіку і, вірогідно, не заперечував проти її кордонів, то загальноросійська губернська влада, і решта політичних сил півострова, крім українських, незважаючи на свій антагонізм, виступили проти поділу Таврійської губернії та української влади на її півночі, про що свідчать і численні матеріали тогочасної преси.

Отже, на схилі 1917-го Україна остаточно визначилася щодо долі Таврійської губернії та статусу Криму: Північна Таврія ставала частиною УНР, Кримський півострів мав самостійно вирішувати свою долю. Окремого документу про розмежування кримсько-українського кордону виявити не вдалося, але найвірогідніше, що він мав за замовчуванням збігатися із адміністративною межею між Джанкойським і Дніпровським повітами по Перекопу-Чонгару та між Феодосійським і Бердянським повітами по Генічеському проливу.

Фрагмент мапи Європи з Україною Ю. Гасенка, румунське видання 1919 р.

З "кримського" боку такий варіант розв'язання питання про кордони влаштовував лише Мусвиконком, натомість решта політичних сил відмовлялася визнавати поділ Таврійської губернії на "українську" та півострівну частину, відкладаючи вирішення проблеми до місцевих установчих зборів.

Така "половинчаста" ситуація протривала недовго - з кінця листопада 1917 р. по середину січня 1918-го. Після узурпації влади в Криму більшовиками Україна була вимушена переглянути своє ставлення до статусу півострова.  

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте