Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Окоп замість оселі. Як повертались додому біженці з Волині

Среда, 12 Сентября 2018, 18:10
Після Першої світової війни значна частина населення прифронтових губерній хотіла повернутись додому. Однак їхні домівки було знищено, не вистачало їжі та ліків

Біженці. Осінь 1915-го

У першій половині вересня 1918-го Волинська губернська нарада у справах біженців отримала з Державної скарбниці 1 млн крб. "на допомогу стаціонарним біженцям і півтора мільйона карб. для транзитних біженців". Сума була досить солідною, а це означало, що Гетьманат Павла Скоропадського прийняв надзвичайно складний виклик: відбудувати прифронтові українські губернії, які найбільше постраждали у роки Першої світової війни.

Зруйновані будинки на Волині у часи Першої світової війни

Лінія Південно-Західного фронту проходила теренами Волинської губернії. З літа 1915-го, через загальний відступ російських військ, за розпорядженням військового командування частину цивільного населення було вивезено у тилові губернії Російської імперії. Офіційно вивезені отримали статус "біженець", підтверджений спеціальною "Книжкою біженця". Окрім прагнення вижити єдиним їхнім бажанням було повернутися додому.

У кінці серпня 1915-го повітова газета "Ніженець" писала: "Коли вступиш на територію Волині, на власні очі переконуєшся, що означає переселення народів. Весь край піднявся і рушив кудись вперед, далі від театру воєнних дій. Втім, ті, хто побував тут раніше говорять, що нині лише рештки пересування. А кілька тижнів тому відбувалося в повному сенсі, велике переселення. [...] І всюди, у всіх цих потягах одна і та сама картина: заглянеш і не повіриш, як могло там вміститися стільки людей, з якими зусиллями запихали, куди тільки можна, вузли, торби, валізи... Майже біля кожного вікна вагона зграйки русявих дитячих голівок. Піднімають назустріч личка і так безпечно-безпечно дивляться на вас ясні дитячі оченята. І посміхаються: їм що? Можливо навіть радіють цій подорожі. І, ймовірно, так... А на місцях зупинок - загнані в залізничні тупіки довгі вулиці темно-червоних товарних вагонів, чекають черги, щоб відправитися далі. Поки ж [біженці. - Л. Ж.] живуть у вагонах. І живуть справжнісіньким чином: поставили столи, розклали і розвісили домашній мотлох. Вийшли пересувні квартири... Але це все-таки щасливці. А більшість вирушили в невідому путь-дорогу на уцілілих "конячках". Пустельні тепер благодатні поля нашої Волині. Зникли картини мирної праці. Тут - царство війни... Небо все частіше застилають важкі, сірі хмари. Часом холодний вітер вже бушує над покинутими рівнинами. Йдуть дощі. Станції переповнені біженцями, які терпляче чекають вільних місць. Їдуть одні, тягнуться інші. У метушні і штовханині нерідко на станціях губиться дітлашня".

 Лінія фронту на кінець кожного року Першої світової війни /Terra Ucrainica. Історичний атлас України і сусідніх земель. Д. Вортман та ін.. Харків, 2017.

Прифронтовий статус губернії привів до того, що у містах і селах Волині перебувала значна кількість біженців. Збільшення їхньої чисельності зумовлювалось самовільним переїздом після повалення самодержавства.

Серед українських владних інституцій, на які й покладалася різнобічна підтримка біженців, основними були Біженецький департамент МВС (директор - Юрій Старицький, син видатного українського драматурга Михайла Старицького) та Міністерство народного здоров'я та державного опікування - МНЗ та ДО (міністр - Всеволод Любинський, один із представників проукраїнського крила Кабінету міністрів Гетьманату).

Саме керований Всеволодом Любинським орган восени 1918-го отримав від німецької влади дозвіл на організацію санітарної допомоги населенню Волинської губернії. Ситуація була катастрофічною. Люди поверталися на землі, зруйновані війною. Так, у Дубненському повіті було знищено 9 955 жител і 27 342 господарських приміщень, у Луцькому повіті відповідно 9 345 і 24 695, у Кременецькому - 6 700 і 16 655, у Рівненському - 1 264 і 2 400, у Володимир-Волинському - 16 849 приміщень і у Ковельському - 12 590. "Волинська газета" 8 вересня 1918 року писала: "Володимир-Волинський, Ковельський, Луцький, Дубненський і Кременецький повіти зруйновані. Колись уквітчані містечка і села являють тепер із себе попіл, жужелицю і купи зруйнованих осель, які поросли бур'яном".

У повністю зруйнованих Луцькому, Дубненському та Кременецькому повітах на 1 серпня 1918-го перебувало 94 770 біженців, що значно утруднювало відбудову. Біженці поверталися у регіон, де досить частими були селянські виступи проти гетьманської адміністрації та австро-німецької присутності. Складною була й епідемічна ситуація, пов'язана з переміщенням значної кількості людей, поширенням різних захворювань тощо. Про загальний стан на Волині "Бюлетень інформбюро" Міністерства народного здоров'я та державного опікування у другій половині серпня повідомляв: "Біженці живуть ... в окопах та по лісах, бо хати їх спалені. Хвороби десятирують нещасних, допомога од держави конче треба".

Волинський губернський староста Дмитро Андро, який обіймав посаду протягом усього періоду Гетьманату, неодноразово звертався до МВС та Біженецького департаменту з проханням виділити кошти на проведення заходів з урегулювання проблеми соціального захисту біженців. В окремих випадках його запити задовольнялися. Так, 23 серпня 1918-го Біженецький департамент виділив на ці потреби 400 тис. крб. Однак цих коштів виявилося замало.

Дмитро Федорович Андро. 1906 р.

Досить відчутно давала про себе знати проблема із забезпеченням посівним матеріалом і, особливо, продуктами харчування. Ще на початку липня 1918-го Волинський губернський продовольчий комітет отримав від міністерства продовольства для "...повертаючих біженців та військовополонених 10 вагонів крупи, 4 вагони зерна"; "біженецький комітет у Рівному - 60 вагонів хлібозерна та 10 вагонів круп". Однак через липневий страйк залізничників на деякий час усі перевезення були призупинені, а відтак у низці губерній України, зокрема західних, склалась критична ситуація із постачанням продовольства. Не вирішили проблему й асигновані урядом у серпні 1918-го Волинському губернському земству 500 тис. крб. на впровадження агрономічних заходів у прикордонних повітах.

3 вересня 1918-го у спеціальній рубриці "Замітки про становище біженців на Волині" "Волинська газета" писала: "За останній час на Волинь повернулось до 50 000 біженців. Становище їх дуже тяжке, особливо в прифронтових повітах - Володимирському - Дубенському - Луцькому та Ковельському. У згаданих повітах біженці живуть в окопах, та в лісах. Повернувшись до своеі батьківщини біженці думали засіять поля, але всі поля їхні бур'яном поросли, скопані ямами. Засіяти полів не вдалося. Насіння достати не можна, харчова справа дуже гостро дає себе чути. Через сю справу в деяких місцях, наприклад в Почаевській волості, виникли великі непорозуміння. Не треба забувати, що близько зима, а біженці не мають теплої одежі, хатів не мають".

9 вересня 1918 року під керівництвом Дмитра Андро було проведено засідання президії Волинської губернської наради у справі біженців, на якому розглядалося питання про припинення видачі безкоштовних пайків біженцям через відсутність продуктів. У підсумку члени засідання ухвалили видавати біженцям позички грошима, речами, будівельними матеріалами та харчами з недоторканих продовольчих запасів, однак лише з попереднього урядового дозволу.

17 вересня 1918-го Волинська губернська нарада у справах біженців надіслала телеграму до прем'єр-міністра Лизогуба, в якій зазначалося: "... продовольче та санітарне становище людності у знищених війною повітах приймає украй загрозливого розмаху. За відсутністю коштів неможлива боротьба зі смертністю. Нарада прохає негайної допомоги".

То було не єдине звернення губернської наради та Дмитра Андро безпосередньо до уряду з проханням асигнувати кошти. І невдовзі губернська нарада у справах біженців отримала гроші. Як сповістила 19 вересня "Волинська газета", із Державної скарбниці було перераховано 1 млн крб. "на допомогу стаціонарним біженцям і півтора мільйона карб. для транзитних біженців". У другій половині вересня 1918-го Павло Скоропадський для ознайомлення з умовами життя в колишніх прифронтових повітах Волині направив туди свого представника генерала Джензьоловського. 25 вересня він був присутній на засіданні Волинської губернської наради у справах біженців. Розповідаючи про це засідання, "Волинська газета" 27 вересня 1918 року писала: "Третього дня під проводом губ. старости Д.Андро відбулося засідання Волинського губ. нарад про зганців (біженців). [...] Урядова допомога потрібна негайно як харчами, так і відновленням зруйнованих господарств, а також медичною допомогою, з метою попередження заразних хвороб. Допомога помешканнями теж потрібна негайно, позаяк знадходить зима й населення прифронтової смуги зістається під небесним шатром".

Головуючий на нараді губернський староста Волині Дмитро Андро, узагальнюючи виступи доповідачів з місць, констатував необхідність організації медичної допомоги, протиепідемічних профілактичних заходів, забезпечення населення сільськогосподарським реманентом та ін. Генерал Джензьоловський, попередньо оглянувши повіти, погодився з переліком нагальних завдань, спрямованих на поліпшення становища реевакуйованих. Він запевнив учасників засідання, що негайно доповість Гетьману про ситуацію та передасть прохання Волинської губернської наради у справах біженців асигнувати на їх адресу 4 млн крб. для видачі позичок населенню на відбудову житла та 2 млн крб. на відкриття пунктів харчування для немічних біженців.

Про справжню зацікавленість Павла Скоропадського долею цих людей і турботу про них свідчить той факт, що вже 2 жовтня губернська земська управа отримала 2 млн. крб. На ці кошти було організовано закупівлю хліба для голодуючого населення, видано позички на відбудову осель у Володимир-Волинському повіті. Населення повіту за допомогою австрійської влади, яка виділила зерно, змогло засіяти майже всі орні землі. 21 листопада 1918 року Дмитро Андро одержав з Державної скарбниці ще 200 тис. крб. для розв'язання проблем прифронтового населення Волині.

Зруйнований будинок на Волині, малюнок німецького солдата Ернста Маркуса. 1916 р

Таким чином, центральна та місцева влада Української Держави, наскільки це було можливо в тогочасних умовах, узяла відповідальність за долю біженців-волинян. Вона виражалася у фінансовій підтримці відбудовчого процесу у губернії, наданні цільової допомоги тим, хто повертався додому після кількох років перебування на чужині. 

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте