Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Останній наступ Галицької Армії. Чортківська офензива як переможний марш на захід

Среда, 12 Июня 2019, 20:00
У червні 1919-го Галицька Армія, відтиснута поляками у південно-східний кут сучасної Тернопільщини, зробила останню відчайдушну спробу відкинути ворога на захід

Галицька Армія в наступі. Фрагмент обкладинки "Календаря Червоної Калини" на 1928-й

У середині травня 1919-го польська сторона, використовуючи армію генерала Юзефа Галлера, зуміла переламати хід подій в Галичині на свою користь. 14 травня почався польський наступ по всьому фронту. На додачу, 24 травня в спину Галицькій Армії вдарило румунське військо, яке окупувало Покуття з Коломиєю і Снятином. Галицька Армія виявилась затиснутою в "трикутнику смерті" біля Чорткова на південному сході Галичини. З північного сходу насувались поляки, але фланги і тил армії були прикриті річками Збруч і Дністер.

Перед військово-політичним керівництвом Західної області УНР (ЗО УНР - так з 22 січня 1919-го офіційно іменувалась ЗУНР) постало питання: що робити далі? Очевидним було те, що переламати хід подій і завдати полякам вирішальної поразки не вдасться - надто нерівними були сили. З трьох варіантів дій - капітуляція, перехід за Збруч для дій спільно з військами Директорії проти більшовиків і об'єднання з більшовиками для спільних дій проти поляків - обрано було другий. Галицька Армія (ГА) почала підготовку до переходу за Збруч. На той час вона налічувала 13 тисяч багнетів і шабель та 186 гармат. Однак саме у той момент становище ГА трохи покращилось. Війська Директорії ліквідували більшовицьку загрозу над Збручем, румуни, затиснуті між червоною Угорщиною та більшовиками, змушені були обмежити свою активність на Покутті. Польське ж командування, вважаючи долю ГА вирішеною, перекинуло значну частину своїх військ на північ на територію Волині для дій проти більшовиків. Все це сприяло тому, що Галицька Армія в один момент перетворилась з "зацькованого зайця" у "розлюченого тигра".

Цікаво, що досі серед дослідників немає усталеної думки щодо того, хто ж був ініціатором наступальної операції, яка увійшла в історію під назвою Чортківської офензиви. Ані генерал Михайло Омелянович-Павленко, який командував ГА до 7 червня 1919-го, ані генерал Олександр Греков, який очолив Галицьку Армію з 9 червня, не були авторами ідеї цього наступу. На думку дослідника Олександра Дєдика, ідея виникла, так би мовити, знизу - на зустрічі старшин 3-ї і 7-ї бригад ГА 4 червня. Її натхненником був отаман Альфред Бізанц (виходець з німецьких колоністів, випускник Львівської школи кадетів) - запальний командир 7-ї бригади. Старшинам вдалось переконати в доцільності наступальної операції державного секретаря (міністра) військових справ ЗО УНР полковника Віктора Курмановича. Внаслідок цього близько 15 години 7 червня був підготовлений наказ про наступ з метою відбити щойно захоплений поляками Чортків.

Командувач Галицької Армії генерал Олександр Греков

О 16:30 7 червня над Чортковом, де лише за дві години до цього почався урочистий прийом, влаштований місцевими поляками для офіцерів польського війська, розірвалось кілька шрапнельних снарядів. Ці вибухи поставили крапку в польському наступі, початому 14 травня, а одночасно сповістили про початок Чортківської офензиви.

Отаман Альфред Бізанц

Наступ ГА вівся двома групами уздовж берегів ріки Серет. Ударна західна група складалась з уже згаданих 3-ї та 7-ї бригад 2-го корпусу ГА, а її лівий фланг прикривала 2-га бригада 3-го корпусу. Допоміжна східна група, яка наступала лівим берегом, складалась з підрозділів 1-ї бригади Українських Січових Стрільців (УСС) та 10-ї бригади. Командування ГА зуміло створити значну перевагу на напрямкові головного удару, де 3200 українським багнетам протистояло лише 800 польських. Ще більш разючою була перевага в артилерії - єдиній польській батареї Галицька Армія протиставила аж 18 своїх!

Кінна батарея Галицької Армії в бою під Чортковом. Малюнок Леоніда Перфецького

Першим успіхом, який коштував українцям лише кількох поранених, стало визволення ввечері 7 червня містечка Ягільниця. Звістка про успішний штурм моментально позначилась на психологічному стані бійців ГА, деморалізованих попереднім відступом. "Куди поділися втома і зневіра? Очі засвітилися, тіла виструнчені, руки судомно стискають кріса", - згадував один з учасників тих боїв. Увечері 8 червня, після запеклого бою, який тривав під зливою увесь день, українські війська визволили Чортків. Тут були здобуті великі трофеї - зокрема, захоплена польська батарея (4 150-мм гаубиці з 500 снарядами), 52 кулемети, 120 гвинтівок та 50 тисяч набоїв.

Командуванню ГА довелось йти за своїм успіхом. Спочатку М. Омелянович-Павленко розраховував відкинути поляків до річки Золота Липа, після чого укласти з ними перемир'я і скерувати Галицьку Армію проти більшовиків. Визволення ж Чорткова збадьорило українців Галичини. Громадська думка вимагала продовження наступу аж до Сяну. Приплив добровольців дозволив розпочати формування ще двох корпусів (на додачу до трьох наявних) і десяти бригад. Однак завершити цю реорганізацію не вдалось - Галицькій Армії бракувало зброї.

Мапа Чортківської офензиви, вміщена в газеті "Голос табора" (видавалась в таборі інтернованих українських вояків в м. Німецьке Яблонне, Чехословаччина)

Успіх 8 червня був лише локальним - ГА розгромила два польських батальйони, але їй протистояло ще 24 батальйони двох польських дивізій загальною чисельністю 12,7 тисяч багнетів. Поляки намагались відбити Чортків, українська сторона теж діяла активно, і в другій половині дня 10 червня на полях між Серетом і Стрипою розгорілись зустрічні бої між підрозділами польської 4-ї піхотної дивізії та 2-го і 3-го корпусів Галицької Армії. Вранці наступного дня польське командування так оцінювало ситуацію: "...частина наших підрозділів зазнала значних втрат і поспіхом відступає на лінію Стрипи, проте можливість утримання її викликає великі сумніви". Побоювання справдились - о 10:30 11 червня українці відбили Бучач, а згодом відкинули 4-ту дивізію з лінії Стрипи. Внаслідок цього у бойових порядках польського Галицько-Волинського фронту виник розрив. А увечері 12 червня успіх українських військ розвинув 1-й корпус - його частини після сповнених драматизму боїв визволили Теребовлю. О. Дєдик так характеризує наслідки цих переможних боїв: "Вояки усіх трьох корпусів ГА відчули смак перемог, скинувши зі своїх плечей тягар минулих поразок".

Перші успіхи створили ГА під Чортковом, Бучачем і Теребовлею вигідні умови для розвитку наступу. Постало питання: якою ж має бути мета цього наступу? Зрозуміло, найпривабливішою політичною ціллю було визволення столиці ЗОУНР - Львова. Однак генерал Греков чудово усвідомлював, що навіть якби вдалося здобути Львів, то утримати його Галицька Армія ресурсів не мала. Тому удар на Львів мав лише ввести в оману польське командування. Основні ж дії мали вестись південніше. Галицька Армія, форсувавши Дністер, мала вийти до кордону з дружньою Чехословаччиною. Це створило б добру базу для отримання боєприпасів, продовольства та інших предметів постачання, необхідних для продовження збройної боротьби. До того ж, це означало оволодіння стратегічно важливим районом Дрогобицьких нафтопромислів.

Розвиваючи наступ, 15 червня українські війська визволили Тернопіль. Однак завдати вирішальної поразки полякам не вдалось - їхні Комбінована і 5-та піхотна дивізії спромоглися вийти з-під загрози. Певною втіхою стали багатющі трофеї, здобуті у цьому місті: 3000 гвинтівок, якими негайно озброїли добровольців, що напливали звідусіль, 15 вагонів гарматних снарядів та багато іншого майна. До того ж, визволення Тернополя означало ліквідацію загрози північному флангові ГА. Тепер вона не мусила наступати у двох розбіжних напрямах, а усі три її корпуси рухались на захід.

Упродовж 14-21 червня тривала битва під Бережанами, в якій семи бригадам 1-го і 3-го корпусів Галицької Армії протистояли значні польські сили, у тому числі свіжа дивізія генерала Желіговського, яка прибула з Румунії. Зрештою, намагаючись уникнути оточення, польські війська в ніч з 20 на 21 червня залишили Бережани. Збагнувши реальність перспективи втратити Львів, польське командування почало укріплювати підступи до міста, а також перекидати резерви, які теж зосереджувались в районі Львова. Таким чином, задум генерала Грекова спрацював: противник був введений в оману щодо напрямку головного удару, залишаючи осторонь ключовий для ГА напрямок Миколаїв - Стрий.

23 червня до Львова прибув очільник Польської держави Юзеф Пілсудський. Його поява позитивно вплинула на бойовий дух польських жовнірів. До того ж, 25 червня глави урядів держав Антанти під приводом боротьби проти "більшовицьких банд" дали дозвіл Польщі на бойові дії в Галичині аж до ріки Збруч.

Це розв'язувало руки польському командуванню у справі використання проти ГА з'єднань, сформованих і озброєних за допомогою Антанти. Однак українці продовжували наступати. 1-й і 2-й корпуси ГА, відповідно до отриманих наказів, мали відкинути противника від шосе Перемишляни-Рогатин і відкрити собі зручний шлях до Дністра. 3-й корпус продовжував наступ до переправ у Миколаєві.

23-24 червня найбільш успішно розвивались подїї на південному фланзі, в районі Рогатина, де 2-га, 8-ма і 11-та бригади ГА збили противника з позицій на річці Гнила Липа і вийшли на рубіж ріки Свірж. Однак 25 червня на фронті настало затишшя. Галицька Армія дедалі гостріше відчувала нестачу боєприпасів - вже під час битви за Бережани стрільцям часом доводилось йти в наступ, маючи лише по 10-20 набоїв. Поляки ж безперервно підтягували резерви. Після прибуття з-під німецького кордону 6-ї дивізії стрільців та деяких інших частин їхній Галицько-Волинський фронт налічував 38,6 тисяч багнетів, в Галицькій Армії їх було удвічі менше - лише 18 тисяч. Не такою значною була перевага поляків у кулеметах (797 проти 500) і гарматах (207 проти 177), однак, на відміну від ГА, вони не відчували браку набоїв. Вирішальним днем для долі Чортківської офензиви стало 28 червня. Обидві сторони на цей день планували наступальні дії, які вилились у цілу низку зустрічних боїв. На переважній більшості ділянок ініціативу захопили поляки. Це означало кінець українського наступу. Галицька Армія почала відходити до Збруча. Бої тривали ще понад два тижні, але доля війни за Галичину була вже вирішеною - і вирішеною не на користь українців...

Яке ж значення мала Чортківська офензива і яке місце вона повинна займати у нашій воєнній історії? Наведемо слова польського дослідника Міхала Клімецького: "Переможний, хоча порівняно короткий, марш Галицької Армії на захід мав натомість величезне значення для процесу формування української нації. Чортківська офензива з її блискучими успіхами створила новий, привабливий для українського суспільства образ жовніра УГА. Без цього війна 1918-1919 рр. перейшла би до історії українського війська лише як пасмо наступальних і оборонних операцій, позбавлених блиску великих перемог".

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте