Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Південний форпост революції. Як в Одесі автономну Україну створювали

Вторник, 11 Июля 2017, 14:00
11 липня (28 червня) розпочав роботу І-й Херсонський український губернський з'їзд

Запрошення на з’їзд. Документ зберігається у фондах Державного архіву Одеської області

Скликання з'їзду в Одесі стало результатом розгортання українського національно-визвольного руху на півдні України після повалення самодержавства. Українці Херсонщини активно підтримали політичну програму Центральної Ради з самого початку її утворення.

Звістка про падіння царату дійшла до Одеси увечері 15 (2) березня 1917 р. і незабаром була оприлюднена в місцевій пресі.

Газета «Одесские новости», у якій повідомлялося про падіння царату і створення Українського керівничого комітетуВона викликала чималий ентузіазм у значної частини населення, з-поміж яких особливою активністю відзначилися місцеві українці, котрі гуртувалися навколо товариства "Українська хата".

Перелік частини членів музично-драматичного товариства «Українська хата» в Одесі у 1914 р. Документ зберігається у фондах Державного архіву Одеської області
Вже 16 (3) березня відбулися збори українського студентства міста, на яких було вирішено привітати Олександра Керенського та Миколу Чхеїдзе з членством у Тимчасовому комітеті Державної Думи. Втім, вже у цій телеграмі студентів йшлося і про характерні для того часу національні вимоги українців: "<...> Повинна бути встановлена повна автономія України з забезпеченням прав національних меншин <...>". Того ж дня в Одесі також відбулася маніфестація цивільного населення міста і юнкерів школи прапорщиків, котра проходила під червоними й жовто-блакитними прапорами. Безпосередню участь в її організації взяли члени "Української хати".

Головним організаційним осередком українців Одеси став Український керівничий комітет (УКК) на чолі з Сергієм Шелухиним, створений 17 (4) березня 1917 р. Його осідком обрали помешкання голови по вулиці Херсонській (тепер Пастера), 36, кв. 7.

Будівля на вулиці Пастера (у 1917 р. вулиця Херсонська), 36, де знаходився Український керівничий комітет. Фото зроблене професором кафедри історії України ОНУ імені І. І. Мечникова Т. Г. Гончаруком

20 (7) березня УКК під головуванням Віталія Боровика провів перше після повалення самодержавства віче української громади міста. Його учасники запропонували програму дій на найближчі тижні й середньострокову перспективу. У рішеннях зібрання зазначалося, що українське суспільство має прагнути до встановлення республіканської форми правління, перетворення Росії на федерацію, у котрій Україна матиме широку автономію, про необхідність скликання в Одесі "губернського українського з'їзду".
Віталій Боровик. Фото сучасної листівки виданої одеським колекціонером Тарасом Максим'юком

Виголошений заклик незабаром було підтримано в стінах Центральної Ради. Вона 26 (13) квітня прийняла рішення надіслати у всі губернські центри України листа з проханням якомога швидше провести регіональні національні з'їзди. Перший з них відбувся у Харкові 29 (16) квітня 1917 р. Зволікання зі скликанням з'їзду на теренах Херсонщини викликало стурбованість з боку низки організацій. Херсонське міське товариство "Українська хата" на початку червня оприлюднило у місцевій пресі заклик щодо необхідності проведення заходу. Керівництво організації вважало, що він має бути скликаний до 28 (15) червня та обіцяло взяти на себе організаційну ініціативу.

Повідомлення про проведення з'їзду. Документ зберігається у фондах Державного архіву Одеської області
Нагальність проведення українського губернського з'їзду засвідчив виступ члена УКК Зиновія Висоцького на п'ятій сесії Центральної Ради 9 липня (26 червня). Він стверджував, що: "<...> Селянство організується неукраїнцями. Тільки тепер ми беремося за роботу. Думаємо скликати губернський національний з'їзд, заснувати губернську раду селянських депутатів <...>".
Штамп Українського керівничого комітету. Документ зберігається у фондах Державного архіву Одеської області

За два дні слова доповідача знайшли підтвердження, бо 11 липня (28 червня) у другій половині дня у приміщенні одеського Міського театру (тепер Одеський Національний академічний театр опери та балету) в умовах піднесеного настрою учасників зібрання відбулося урочисте відкриття форуму. Загалом на з'їзд прибуло понад 300 учасників, здебільшого селяни і солдати, що трактувалося керівниками українських організацій та партій як відносно мале число від запланованого. Але пояснювався цей недолік просто: частина потенційних делегатів отримали запрошення невчасно, більшість була зайнята на жнивах. Відкрити захід доручили голові УКК як основному організатору з'їзду.

Сергій Шелухин. Фото сучасного календарика, виданого громадським об'єднанням «Одесі - 600»


У своїй промові С. Шелухин зосередився на підтримці Центральної Ради. Під час читання ним І-го Універсалу, яке відбулося у повній тиші, усі присутні піднялися зі своїх місць і стоячи з захопленням слухали текст рішення про відродження автономної України. По закінченню урочистого прочитання найважливішого на той час документа пролунала тривала хвиля гучних вигуків "Слава Україні!", "Слава Центральній Раді!" і "Слава українському народові!". Після цього була обрана президія зібрання, до якої увійшли такі авторитетні постаті регіонального масштабу як Сергій Шелухин, Володимир Чехівський, Іван Луценко, Зиновій Висоцький, Ілько Гаврилюк, Микола Левитський, Іван Романченко та інші.

Ентузіазм учасників форуму підтримували численні привітання, котрі оголошувалися на початку його роботи ледь не півдня. Вітальні телеграми надходили звідусіль, у тому числі з-поза меж Херсонщини. Так, свою повагу засвідчили Центральна Рада, "Просвіти", Спілка поштово-телеграфних робітників Єлисаветграда, Одеська українська спілка вчителів, Одеська рада робітничих депутатів, українська фракція Всеросійського з'їзду рад робітничих і солдатських депутатів, Одеська українська військова рада, товариство "Наша кооперація" в Одесі, партійні осередки та багато інших.

Міський театр (тепер Одеський національний академічний театр опери та балету)

Вітальні слова зачитувалися й у наступні дні, при цьому особливу шану викликала підтримка українців з боку молдавської військової організації й польського виконавчого комітету Одеси. Так, бурхливі оплески адресувалися військовому Гамалії, котрий завершив свою промову на високій ноті дружби між двома народами, сказавши, що "Молдавани протягують українцям руку і будуть йти з ними разом, доки не здобудеться вільна федерація Росії!" А на пропозицію І. Романченка під грім аплодисментів було проголошено "Славу вільній Польщі!"

Про насиченість порядку денного і бажання обговорити якомога більшу кількість питань свідчить той факт, що у перший день роботи присутні не змогли заслухати усі плановані доповіді, тому 12 липня (29 червня) продовжилося активне дискутування насущних проблем.

Чи не найбільш емоційним і ключовим того дня виявився виступ лідера одеського осередку УСДРП В. Чехівського, який, повідомляючи про історію виникнення Центральної Ради та її стосунків з Тимчасовим урядом, обурювався існуванням подвійних стандартів щодо вирішення національного питання. Наводячи приклад Фінляндії й Польщі, він стверджував, що "<...> Міністри-соціялісти в українській справі нічим не відрізнились від своїх товаришів буржуїв. Коли на такий крок дозволяє собі Тимчасовий уряд то можна собі представити що виробляє російська буржуазна преса, а навіть і та соціялістична, яка соціялістичною стала після 2-го марта 1917 р. Старається вона всіма силами розбити наш народ, посіяти невзгоду, щоб самій потім, а також і російським буржуйним і демократичним елементам запевнити панування на Україні". Тому, пояснював далі доповідач, Центральна Рада проголосила автономію України й обрала собі уряд.
Володимир Чехівський. Фото сучасного календарика, виданого громадським об'єднанням «Одесі - 600»

Таке доступне пояснення політичної ситуації потонуло в бурхливих оплесках, черговим проголошенням "Слава Центральній Раді!", "Слава Генеральному секретаріатові!" та навіть співом "Ще не вмерла Україна".

Підкреслив Володимир Чехівський і "гібридний" підхід до інформаційного супроводу конфлікту між Петроградом й Києвом у червні 1917 р.: "<...> Центральна Рада протягнула руку Тимчасовому уряду - її відштовхнули. Тоді вона звернулася до власного народу, видавши "Універсал"". "Універсал" зустрінутий Україною радісно. Земства одне за другим приймають його. Російська преса намагається виловити хоча б один випадок неприйняття - адже без цього неможливо, бувай й такі. Однак преса підкреслює винятки й замовчує правила <...>".

Велику увагу учасники з'їзду приділили питанням просвіти. У виступі делегата від Херсонського повіту Моргуна з сумом констатувалося, що повіт, який має 75% українського населення в дореволюційні часи демонстрував пасивність в культурній царині, лише тепер ситуація змінюється, бо засновуються "Просвіти". Його слова доповнив агітатор Центральної Ради Солуха, який стверджував, що "<...> Грамотних мало, слухають радо, але до діла беруться неохотно. Найрадше беруться до організації жінки, які найбільш відчувають свою неграмотність".

Лейтмотивом обговорення вказаного питання стали короткі репліки присутніх "Люди рвуться до просвіти!" й "Село потребує інтелігентних сил і просвіти!"

Поряд з просвітянськими справами розглядався цілий комплекс питань культурного розвитку української громади Херсонщини. Головний доповідач з проблеми Чехівський наголосив на необхідності передусім українізувати навчальний процес, себто створити мережу освітніх закладів усіх рівнів з рідною мовою навчання, надрукувати відповідні підручники, заснувати бібліотеки й курси українознавства для перекваліфікації вчителів, призначити попечителем Одеської шкільної округи українця. Його пропозиції були підтримані одноголосно.

Не оминули стороною делегати і церковну складову духовного розвою народу, висловивши думку про обов'язковість негайного запровадження богослужіння українською мовою та призначення в громади тих священиків, які нею вільно володіють.

У передостанній день роботи з'їзду 13 липня (30 червня) делегати заснували Херсонську українську губернську раду, головою якої було обрано Володимира Чехівського.

Новоствореному органу доручалося виконувати функції місцевого представника Києва в регіоні. А сам форум завершив свою роботу співом "Ще не вмерла Україна" й "Заповіту", залишивши сподівання про неминучість перетворень, спрямованих на утвердження політичних, культурних і економічних прав українського народу в умовах революційного романтизму.

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте