Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Шантаж і торгівля зброєю. Як німці з більшовиками проти українців виступили

Вторник, 4 Декабря 2018, 20:00
Четвертого грудня 1918 року, увечері, війська Директорії УНР покинули Харків

Південний вокзал - ідеальне місце для провокацій

Щоправда, відійшли війська недалеко: два ешелони зупинилися в Люботині, два розвантажилися у Ков'ягах, і ще один - у Вовчанську. Бо ж вигнали українців з Харкова не люті вороги, а вчорашні союзники. За те, що бійці отамана Болбочана не змогли забезпечити дотримання належного порядку у великому місті. Згідно з умовами ультиматуму, висунутого німецьким командуванням, у Харкові залишився лише отаманський штаб - 110 осіб.

Конфлікту передували бурхливі події, що відбулися у ніч на 2 грудня: в районі Південного вокзалу було зафіксовано відразу кілька спроб роззброїти німецькі патрулі. Під час обстрілу одного з них німецькі солдати побачили на зловмисниках українські знаки розрізнення. Тому й розлютилося їхнє командування.

Преса вже тоді звернула увагу на дивний момент: у Харкові, позбавленому електрики через оголошений Совдепом страйк, знайшлося освітлене місце для демонстрації української уніформи! Скидалося на провокацію.

За твердженням більшовика Бориса Кубасова, ультиматум "пролобіював" підпільний губернський революційний комітет (губревком). Перебуваючи у тісному контакті з Радою солдатських депутатів німецького гарнізону, зробив їй прозорий натяк: хочете швидше потрапити додому - спровадьте з Харкова петлюрівців. Отоді і припиниться хаос: місто заспокоїться, з'являться не тільки вода і світло, а й локомотиви та вагони для повернення на батьківщину.

Схоже на правду. Бо для сучасників тих подій не становило секрету, що організовані харківським Совдепом страйки до боротьби робітників за свої права мали вельми опосередкований стосунок. Вони були, швидше, інструментом шантажу. Тим більше, що іноді оголошувалися і без конкретних вимог. Просто для розхитування обстановки.

Харківська електрична станція у 1918-му неодноразово використовувалася як знаряддя шантажу

Коли 29 листопада комендантська сотня розігнала перше засідання тільки-но створеної Ради робітничих депутатів, арештувавши її президію, піднявся несусвітній лемент: порушено права пролетаріату! А ще демократів з себе корчите! Та численні документи і мемуари свідчать, що дозволений українською владою Совдеп був лише легальним дахом для підпільного губревкому, який готував повстання.

Страйк, оголошений у відповідь на арешт президії, не припинився і після того, як її випустили. Харків ще два дні сидів без води і світла. Бо тепер Совдепу захотілося дозволу на озброєння робітників. Начебто для боротьби зі злочинністю.

Виведення українських військ з Харкова полегшило виконання цього завдання. 4 грудня німецька Рада солдатських депутатів і штаб 1-го армійського корпусу повідомили жителів міста, що "обшуки стосовно зброї в квартирах провадитися не будуть". Скирдуй стволи, скільки заманеться! Лише на вулицю з ними не виходь, коли не маєш дозволу німецької комендатури.

Тим же оголошенням німці дозволили вільне проведення зборів будь-яким партіям. І хоч українські урядові заклади продовжували свою діяльність у місті і після виведення військ, влада Директорії все більше скидалася на номінальну.

Скориставшись сприятливим моментом, до Харкова прибув з величезною валізою готівки товариш Еммануїл Квірінг, тогочасний перший секретар КП(б)У. Ласі до грошей "спартаківці" з німецького Совдепу радо загнали більшовикам величезну партію стрілецької зброї. Коли покладатися на спогади Бориса Кубасова, велися перемовини навіть про закупку... гаубиць. Очевидно, теж для боротьби з вуличною злочинністю.

Товариш Емануїл Квірінг, улюблений клієнт торговців зброєю

"Спартаківцям" страшенно сподобався такий бізнес і однією оборудкою справа не обмежилася. Товариш Ліза Рєпєльская, дружина знаного Артьома, ще кілька разів моталася в Росію за готівкою, поки більшовицькі бойові дружини не озброїлися до зубів. Радість від вдало проведеної операції затьмарювала лише одна обставина: конкуренти "спартаківців" у Раді солдатських депутатів - "шейдеманівці", встигли продати зброю більшовицьким конкурентам - меншовикам.

6 грудня німці вчинили ще один недружній акт щодо українців. Об одинадцятій вечора німецький загін оточив штаб Болбочана і арештував всіх українських військовослужбовців, які там знаходилися. Їх взяли у заручники до того часу, поки отаман не поверне "рухомий склад" - чотири ешелони і стільки ж локомотивів. Ті самі, на яких українські війська, виконуючи умови ультиматуму, залишили Харків.

Старшини, що несподівано потрапили у халепу, висловилися з цього приводу однозначно: вагони - лише зачіпка. Насправді, мова йде про "початок планомірної ліквідації того визвольного руху, на чолі якого стоїть Директорія".

Оголошення про набір до штабу отамана Болбочана, надруковане за три дні до його захоплення німцями

8 грудня - чергова неприємність. Скориставшись відсутністю українських військ, прокинулися ще й "білі" росіяни. На міських парканах з'явився наказ про мобілізацію офіцерів та юнкерів до... Добровольчої армії генерала Денікіна. Попри те, що був він анонімним, порядок призову і місця збору мобілізованих вказувалися чітко.

На цей наказ отаман Болбочан відповів своїм: "Мене дуже дивує, що російські офіцери мене не зрозуміли. Я дотепер їх щадив, сподіваючись, що вони облишать вузький погляд на своє призначення і підуть за вождями народу. Попереджаю, що я змушений буду змінити свою тактику. Анонімний наказ не може мати жодної сили, і ті, хто його видав, будуть покарані як злочинці".

Насправді, тоді в українців не було сил, аби той білогвардійський загін розігнати.Тому губерніальний комендант отаман Труба звернувся до німців, щоби ті перешкодили його формуванню. Та загін все одно був сформований. І навіть озброєний та оснащений. З того ж джерела, що і більшовицькі дружини. Обстановка у місті ускладнилася ще більше.

І тільки на рівень злочинності виведення українських військ не вплинуло жодним чином. Як був надзвичайно високим, так і залишився. Попри обіцянки німецької комендатури "нещадно розстрілювати кожного, спійманого під час грабунку".

Харківський Совдеп, що так хотів створити "робітничу міліцію", 10 грудня ще раз задекларував своє палке бажання. На спільному засіданні з представниками німецького Совдепу. Тим справа і обмежилася.

Нинішній Палац одруження у грудні 1918-го -січні 1919-го займав німецький Совдеп - один з центрів влади у місті

А 13-го в українсько-німецьких стосунках намітилося потепління: представник отамана Болбочана у Харкові сотник Шелест зустрівся з командуванням 1-го армійського корпусу. І таки переконав його, що українські частини треба повернути "для боротьби з більшовизмом, захисту інтересів населення і підтримання порядку у місті".

Негайно, після отримання згоди від німців, війська рушили на Харків з кулеметами та артилерією. Похідним порядком. Оскільки рухомий склад довелося віддати задля визволення своїх товаришів.

Першим, зранку 15 грудня, прибув 1 Запорізький полк імені гетьмана Петра Дорошенка. І вже за два дні показав, як саме треба боротися зі злочинністю.

Шестеро козаків на чолі із сотником Погребецьким, упіймавши на гарячому двох грабіжників, влаштували їм "шомполізацію" прямо у приміщенні кримінально-розшукового відділення. Після чого вирішили провести виховну роботу і з тими, кого затримали інші. Згідно із власними уявленнями про справедливість: по десять шомполів - дрібним злодюжкам, по п'ятдесят - грабіжникам. Встигли випороти ще кількох, доки ошелешений черговий зв'язався з комендатурою.

До офіцерів, зібраних у казармах, згідно з наказом анонімного "Центру Добровольчої армії", репресивних заходів вживати не стали. Натомість їм запропонували виступити на фронт для боротьби зі спільним ворогом - більшовизмом. Оскільки добровольчий загін не виявив бажання воювати під жовто-блакитним прапором, його розформували. Зброя та майно перейшли до української армії.

Доки козаки "учили" злодіїв, їхнє командування вирішило повчити німців. І виставило їм ультиматум з шести пунктів. Вимагали багато чого: відновити фронт на дільниці Куп'янськ-Вовчанськ-Білгород, не покидати позицій, доки не прийдуть на заміну українські частини, припинити розпродаж армійського майна приватним особам, віддати республіканській владі всю зброю російського зразка. І, крім того, узгоджувати з українською комендатурою порядок евакуації військ. А якщо німці цього не зроблять, командування VII Харківського корпусу пообіцяло їм надзвичайно ускладнити повернення до омріяної батьківщини.

Німці дозволяють українцям перебрати владу в українському місті

З тим ультиматумом вийшла дивна історія. Майор Бухрукер, в.о. начальника штабу І армійського корпусу, чемно відповів, що всі підняті питання вже вирішені "поверхом вище" - з командуючим Лівобережним фронтом отаманом Болбочаном. Але, у разі необхідності, він зможе надати пояснення ще й командуючомуVII Харківським корпусом. А от перешкоджати евакуації щиро не радить.Німецький Совдеп не був настільки дипломатичним: у спеціальній відозві пообіцяв "рознести" будь-кого, хто спробує загальмувати відправку на батьківщину.

Навіщо командуючий VII Харківським корпусом ускладнив і без того погані стосунки з німцями, залишилося загадкою. Натомість з відстані у сто років чітко видно, що харківське керівництво не зробило належних висновків з бурхливих подій першої половини грудня.

Відразу після повернення українських військ кореспондент "Новой России" поспілкувався з місцевою верхівкою. І від губерніального комісара Тимошенка дізнався, що той вважає поведінку харківського Совдепу викликом українській владі. Але губерніальний комісаріат все одно не має наміру "першим вдаватися до агресивних заходів" стосовно Совдепу. А коли той, крий Боже, спровокує у місті "заворушення", то "вжити заходів" має військове командування.

Але й воно, в особі губерніального коменданта отамана Труби, теж неначе посліпло. "Що стосується місцевих більшовиків, то оскільки вони не виявляють себе конкретними виступами, їх чіпати не будемо", - заявив отаман кореспондентові газети. За якихось два тижні до того, як придбані у німців кулемети вдарили по українських військах...

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте