Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Три з'їзди за 10 днів. Як Раковський і Скрипник з комунізмом та Україною розбирались

Среда, 6 Марта 2019, 20:00
З 1 по 10 березня 1919-го у Харкові та Москві відбулося три важливих для України зібрання, активну участь у яких взяли Микола Скрипник та Християн Раковський.

"Коммунистический интернационал", 1919 - № 2.

Спочатку відкрився ІІІ з'їзд КП(б)У (1-6 березня), потім установчий (перший) конгрес ІІІ Інтернаціоналу (2-6 березня) і, нарешті, ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад (6-10 березня). Діяли обидва діячі доволі злагоджено. 

Станом на кінець лютого 1919-го Україна перебувала у своєрідній точці біфуркації: було незрозуміло, куди все поверне. З одного боку, сам факт відновлення 28 листопада національної форми радянської державності в Україні та активна законотворчість нового уряду свідчили, здавалося б, про те, що в УСРР є майбутнє. З іншого боку Кремль, на відміну від радянських Естонії, Латвії, Литви і навіть Білорусії, яка, щоправда, до того часу встигла "злитися" з Литвою, формально так і не визнав незалежність радянської України.
Характеризуючи тогочасну ситуацію Михайло Полоз, один з керівників союзних більшовикам боротьбистів, в середині лютого 1919-го писав Сталіну: "Політика на Україні, здійснюється врозріз всьому, про що говорилося між нами. Якщо продовжиться такий курс, ви зможете утриматися (та й то навряд), тільки спираючись на чужонаціональну збройну силу. Вирішено створити "комуністичний" з'їзд Рад, який, очевидно, повинен вотирувати злиття з Росією".
Михайло Полоз, 1919 рік
Невизначеність ситуації і водночас прагнення Кремля яскраво передавалися рядками з листа голови Всеросійського ЦВК Якова Свердлова до одного з очільників КП(б)У Артема (Федора Сергєєва): "Часом жах охоплює від тієї хвилі самостійності (мовою оригіналу - "самостийности" - Авт.), що котиться і з України, і з Латвії, і з Естляндії, і з Білорусії і т. ін. Не допускай цієї штуки. Пильнуй уважно!" Матеріали для полегшення такого "пильнування" Москва постачала щедро, вагонами:
"Петроградская правда. Бесплатное иллюстрированное приложение к газете №43 (23 февраля 1919)"

Власне, саме у цьому "пильнуй уважно" і полягала сутність політики Кремля в Україні. З одного боку, потрібно було не "перегнути" палку у централізмі, з іншого - не допустити "самостийности". Для реалізації таких настанов наприкінці січня Кремль і спрямував до Харкова Християна Раковського, який вважався таким, що добре знає республіку. Ще б пак! Значну частину 1918-го він провів в Україні, насамперед у перемовинах про кордон. Але не лише: на початку 1918-го він також брав участь в українських подіях і навіть був присутнім у березні 1918-го у Катеринославі при проголошенні незалежності радянської УНР.

Тогочасні погляди Раковського не віщували нічого доброго Україні. Третього січня 1919-го, в день захоплення більшовиками Харкова, в московських "Известиях" він опублікував сумновідому статтю "Безнадежное дело (о петлюровской авантюре)". У ній, зокрема, стверджувалося: "Етнографічні відмінності українців і росіян є самі по собі незначними. Величезні верстви північно-східної України в етнографічному відношенні представляють собою перехідні до великоруського племені". Щойно очоливши наприкінці січня уряд УСРР, Раковський прямо вказав своїм новим колегам на їхнє місце: "Тимчасовий робітничо-селянський уряд створено постановою ЦК РКП, є його органом і здійснює усі його розпорядження та накази безумовно". Інакше кажучи, про Україну як суб'єкт у відносинах з Росією не йшлося.

Водночас так трапилося, що лише з приїздом Раковського до України до уряду (на посаду наркома Держконтролю) було введено Миколу Скрипника - очільника Народного секретаріату зразка березня-квітня 1918 року. Його погляди на майбутнє України та українців істотно різнилися від висловлених Раковським, а навесні 1918-го він був навіть ініціатором рішення Таганрозької наради більшовиків України, за яким КП(б)У мала бути пов'язана з РКП(б) лише "через міжнародну комісію (ІІІ інтернаціонал)".

Наприкінці лютого 1919-го час для створення такої міжнародної комуністичної організації настав. Раковський отримав запрошення на це зібрання як представник міжнародного соціалістичного руху. Датована 26-м лютим його відповідь була негативною: у Харкові саме збиралися всеукраїнський комуністичний та радянський з'їзди, на яких очільник уряду УСРР мав відігравати ключову роль.
Російський державний архів соціально-політичної історії. Фонд Комінтерну

27 лютого Раковський знову попросив про відстрочку скликання міжнародного зібрання комуністів до 10 березня, оскільки, як він зауважував, "в даний момент, коли у нас йдуть один за другим два величезної важливості з'їзди, Українська партія абсолютно не має змоги надіслати жодного із її кращих робітників. Усі, включаючи Балабанову, зайняті доповідями на з'їздах. Я в аналогічному становищі". Бачимо, що питання про ігнорування українських з'їздів навіть не стояло.

Однак у Кремлі знайшли можливість вбити двох зайців разом. Георгій Чичерін повідомив: "Ленін з'ясував у Невського (нарком шляхів сполучення РСФРР - авт.), що спеціальним потягом можна з'їздити за три дні сюди і назад до Харкова". На той час така швидкість вважалася неймовірною, адже коли 1 березня на з'їзді КП(б)У постало питання про відрядження Раковського і перенесення у зв'язку з цим дебатів з його доповіді, то Артем цілком резонно заявив: "Якщо тов. Раковський завтра поїде до Москви, то за 24 години він, яким би екстреним потягом не їхав, не доїде. Може їхати екстреним 44 години, тобто дві доби туди, дві доби назад, значить, приїде 7-го, тоді, коли буде все скінчено". Раковський у відповіді наголосив: і за 30 годин з Харкова до Москви дістануся. На тому і зупинилися - доповідь про роботу уряду Раковський прочитав, але обговорення не було.
РДАСПІ. Фонд Комінтерну

До наданого розпорядженням Кремля спецпотягу Раковський взяв "пасажирів", які теж були делегатами українських з'їздів: Анджеліку Балабанову (вона встигла зробити доповідь увечері 1 березня), Миколу Скрипника (1 березня брав активну участь в обговореннях) та Серафіму Гопнер. Саме останні двоє і стали представниками України на "міжнародному комуністичному з'їзді". Раковський та Балабанова представляли інші організації.

Третього березня о 12 годині дня відкрилося Друге засідання міжнародного зібрання комуністів. Після з'ясування питання про мандати, слово надали щойно прибулому Раковському, який промовляв від імені утвореної в 1915-му Балканської революційної соціал-демократичної федерації (румунська, грецька, сербська та частина болгарської партій). Після нього з доповіддю про Україну виступив Скрипник.

Хоча спочатку планувалося, що приїжджі з УСРР делегати побудуть на зібранні лише день (Україна - важливіше!), вони таки затрималися. І недарма. Адже саме 4 березня з ініціативи Раковського було змінено статус зібрання: конференція з підготовки І міжнародного з'їзду комуністів перетворилася на І з'їзд ІІІ Інтернаціоналу. Ухвала була фактично одноголосною - лише один делегат утримався. Щоб додати легітимності такому рішенню затвердили ще й постанову про розпуск утвореного у 1915-му антивоєнного Ціммервальдського об'єднання соціалістів та передачу усіх справ до Виконкому ІІІ Інтернаціоналу. І тут серед ініціаторів теж виявилися вже згадувані Раковський та Балабанова. Причому остання, як секретар Ціммервальдської комісії, запевнила, що насправді ¾ учасників цього об'єднання, зокрема рідна їй Італійська партія, наразі перебувають на комуністичній платформі.
"Коммунистический интернационал", 1919. - № 1
Засідання тепер вже І Конгресу ІІІ Інтернаціоналу завершилося біля 9 години вечора. Делегати з України були єдиними, хто залишав конгрес до його закінчення, а Україна стала єдиною країною, до робітників якої звернувся Конгрес:
"Коммунистический интернационал", 1919. - № 1
Ймовірно, спецпотяг із тричі делегатами з України побив усі рекорди швидкості. Артем з його іронією щодо 24 годин був осоромлений - Раковський та Скрипник встигли приїхати вже на вечірнє засідання з'їзду КП(б)У 5 березня. Буквально через півгодини після прибуття до Харкова Скрипник звітував про створення ІІІ Інтернаціоналу, не забувши вказати що КП(б)У, так само, як і партії з Австрії, Угорщини, Швеції тощо, мали в новій організації три голоси. Це був "середній" показник - "мастодонти" (Росія, Німеччина, США тощо) мали по 5 голосів, а маленькі партії (Вірменія, Естонія, Латвія, Литовсько-Білоруська тощо) - по одному.
"Коммунистический интернационал", 1919. - № 3
Не обійшлося у доповіді Скрипника і без мовного питання. Коли він зауважив, що офіційною мовою Комінтерну було визначено німецьку, але були доповіді і російською, і шведською, то його перебили із залу:
- А українською?
Скрипник слів не позичав:
- Коли мені треба було робити доповідь про Комуністичну партію України, причому французькою я то розмовляю гірше, ніж німецькою, я хотів говорити українською, але перекладача з цієї мови на іншу не знайшлося (сміх, аплодисменти).

Можливо, учасники з'їзду КП(б)У ці слова сприйняли як жарт, але дещо подібне у Москві справді було. Володимир Ленін, надаюючи слово Скрипнику після німецькомовного Раковського, іронічно зауважив:
- т.Скрипник від Української Комуністичної партії. Ви російською.
Зафіксована в стенограмі реакція була доволі емоційною:
- Можу українською! Російською...

РДАСПІ. Фонд Комінтерну
До опублікованих у 1933-му матеріалів Конгресу цей діалог не увійшов.

Та як би там не було, але КП(б)У формально стала однією із засновників міжнародної організації комуністів - Комінтерну, тоді як сама вона залишалася лише обласною філією РКП(б). Здавалося б, з'явився шанс, що ті прагнення, які були поширені навесні 1918 (зв'язок КП(б)У з РКП(б) через ІІІ Інтернаціонал) можуть втілитися у життя. Але...

Ще ввечері 1 березня для наглядання за українцями на з'їздах до Харкова прибув вже згаданий Яків Свердлов. У першому ж своєму зверненні він відзначив, що "незалежно від того, як за тих чи інших обставин нам доведеться ділити колишню Росію на окремі республіки: Латвію, Литву, Білорусію, Естляндію, Україну, ... ми сповнені усвідомленням того, що як партія ми залишаємося єдиною Російською комуністичною партією з різними відгалуженнями на ту чи іншу республіку".

Загалом же з Україною Свердлову не поталанило. Мало того, що очільник Всеросійського ЦВК змушений був сюди їхати замість Сталіна, так він ще й невдовзі після повернення з України помер. За версією Володимира Затонського - через плямистий тиф, на який захворів у Харкові. Тоді ця хвороба була наскільки поширеною у місті, що, як засвідчує Едуард Зуб вирізкою з газети, через нестачу гробів померлих від тифу хоронили у братських могилах. Характерна для того часу деталь: якщо була хоч найменша можливість, у пресі публікували світлини померлих більшовицьких діячів у домовинах. Не став винятком і Свердлов.
"Коммунистический интернационал": - М. : газ. "Правда", 1919. - № 1.
Повернемося до наших героїв. 5 березня після Скрипника про Конгрес ІІІ Інтернаціоналу дещо додали Раковський (він наполягав на назві "Комуністичний Інтернаціонал") і Гопнер. Раковський навіть встиг поставити питання про довіру уряду, звіт про діяльність якого він надав ще 1 березня. І, на відміну він лінії ЦК КП(б)У, діяльність уряду була схвалена.

Шостого березня зранку відбулося останнє засідання ІІІ з'їзду КП(б)У. Воно було насамперед "виборчим". Спершу обрали ЦК КП(б)У. Ні серед членів (15 осіб), ні серед кандидатів у члени (6 осіб) місця Скрипнику не знайшлося.

Тоді ж обрали і делегатів на ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад, який розпочав свою роботу через кілька годин. Тут про Скрипника, як і про Раковського, не забули.

Раковський та Скрипник стали, як це засвідчує стенограма, найактивнішими учасниками ІІІ Всеукраїнського з'їзду рад, склад якого був цілком контрольований більшовиками: члени КП(б)У та співчуваючі їм становили 1435 із загальної кількості 1787 делегатів. Активність Раковського як основного голови з'їзду та Скрипника як офіційного представника фракції комуністів часом полягала... у закликах до однопартійців припинити обурюватися і дати договорити критично налаштованим до діяльності уряду делегатам від лівих українських есерів та від УСДРП (незалежних).

Саме за ініціативою Раковського з'їзд, "бажаючи довести усім українським робітникам і селянам, а ще більше нашим ворогам внутрішнім та зовнішнім, що справжня Радянська Влада в Україні є Всеукраїнською Радянською Владою", вже на початку своєї роботи затвердив ухвалу уряду про перебазування столиці України з Харкова до Києва (завершилося в другій половині березня).

Як Раковський, так і Скрипник взяли активну участь в обговоренні більшості питань і, насамперед, найголовнішого - Конституції УСРР. Останні внесені Скрипником правки до її тексту було розглянуто вже 14 березня Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом (ВУЦВК), який і затвердив Конституцію УСРР в остаточній редакції.

З'їзд рад остаточно зняв з уряду статус "тимчасового" та схвалив його діяльність. Питання про злиття з Росією не ставилося.

У матеріалах оглянутих нами трьох з'їздів немає свідчень про незгоди між Скрипником та Раковським. Та все ж на той час вони були багато в чому антагоністами. Голова РНК, на відміну від Скрипника, ще залишався жорстким прокремлівським централістом і доволі нігілістично ставився до національного питання. Реальна ж, заснована на схожості підходів співпраця між цими діячами, почалася вже у другій половині 1920-го.

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте

загрузка...