Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Vivant professores! Як у Гарматній школі Київський державний український університет відкрили

Суббота, 6 Октября 2018, 18:00
У жовтні 1918-го одразу у двох містах - Києві та Кам'янці-Подільському - були урочисто відкриті українські державні університети

Фасад головного навчального корпусу колишнього Миколаївського артилерійського училища, в якому у жовні-листопаді 1918 року розміщувався Київський державний український університет. Фото 1924 року, коли у будинку працювала 4-та київська артилерійська школа

У неділю, 6 жовтня 1918 року, рух київських трамваїв по маршруту № 6 від Хрещатика Бібіковським бульваром і Кадетським шосе до Гарматної школи (від Хрещатика сучасним бульваром Тараса Шевченка та Повітрофлотським шосе до Солом'янської площі) вже з 9-ої години ранку став значно інтенсивнішим, ніж зазвичай. Розпорядження вивести додаткові вагони на Кадетську лінію електричного трамваю дало Міністерство внутрішніх справ Української Держави.

Привід для такого незвичного розпорядження міністерства був небуденним. Того дня об 11-й годині мала розпочатись урочиста церемонія відкриття Київського державного українського університету, що мав стати другим - після Університету св. Володимира - державним університетом у місті (статус державного університету передбачав державне забезпечення). Крім студентів, які записались на навчання - а таких було аж три тисячі осіб - очікувалось прибуття багатьох гостей.

Кінноспортивні вправи курсантів 4-ої київської артилерійської школи. На задньому плані - фасад головного навчального корпусу колишнього Миколаївського артилерійського училища. Фото початку 1930-х років

Зараз у це важко повірити, але сто років тому це була далека південно-західна околиця міста. Ще напередодні Першої світової війни на Верхній Солом'янці, у Кадетському гаю за Володимирським кадетським корпусом (тепер тут Міністерство оборони України) було виділено майже 20 гектарів для розміщення четвертого в Російській імперії артилерійського училища із найбільшим полігоном для стрільб. Воно отримало ім'я свого засновника - імператора Миколи ІІ.

Грандіозне будівництво комплексу Миколаївського артилерійського училища, або, як казали пізніше, Гарматної військової школи, розпочалось у 1914-му і було завершене на початку 1917-го. Курсанти обживали корпуси та казарми недовго. Наприкінці січня 1918-го, під час боїв військ Української Народної Республіки із російськими червоногвардійцями, курсантів разом із викладачами відправили у відпустку, що виявилась безстроковою - навчання юнкери цього випуску так і не завершили. Згодом в училищі кілька місяців квартирував 1-й Запорізький ім. кошового Костя Гордієнка полк кінних гайдамаків на чолі з полковником Всеволодом Петрівим.

Влітку 1918-го на приміщення Гарматної школи звернули увагу в Міністерстві народної освіти та мистецтва Української Держави. Тоді при міністерстві, очолюваному професором Миколою Василенком, почала діяти Комісія у справах вищої освіти та наукових закладів. На прохання Василенка керівництво Комісією взяв на себе академік Російської академії наук Володимир Вернадський, який наприкінці 1917-го, рятуючись від більшовиків, виїхав з Петрограду до Полтави та час від часу приїжджав до Києва.

Микола Василенко (ліворуч) та Володимир ВернадськийУ Міністерстві народної освіти та мистецтва, не бажаючи ще більше ускладнювати і так непросте внутрішнє становище, відмовились від ідеї простого переведення на українську мову викладання існуючих російських середніх та вищих шкіл. Натомість був обраний шлях творення зовсім нових українських навчальних закладів.

Вже у серпні 1918-го Рада міністрів ухвалила Закони про організацію українських державних університетів у Києві та Кам'янці-Подільському. У вересні колишні російські імператорські університети у Києві, Харкові та Одесі, Історико-філологічний інститут князя Безбородька у Ніжині та колишні російські вищі технічні школи (Катеринославський гірничий інститут, Харківські технологічний та ветеринарний інститути і Київський політехнічний інститут) як вищі школи, що знаходяться на українській території, були визнані українськими вищими державними школами та забезпечені урядовою підтримкою. В університетах та в Ніжинському історико-філологічному інституті створювались кафедри українознавства із обов'язковим викладанням українською мовою.

Київський державний український університет організовувався на базі Українського народного університету, що відкрився ще у жовтні 1917-го за Української Центральної Ради. Попри те, що в Українському народному університеті діяли чотири факультети (історико-філологічний, фізико-математичний, правничий та медичний), на яких навчались близько 1200 студентів та вільних слухачів, він зовсім не мав матеріально-технічної бази. Університет жодної підтримки з боку державної скарбниці не отримав. Лекції та практичні заняття відбувались здебільшого ввечері в орендованих приміщеннях університету св. Володимира та Київського політехнічного інституту, канцелярія містилась в одній із квартир у будинку на Терещенківській, 13 навпроти університету св. Володимира.

Тому коли влітку 1918-го постало питання про організацію українського університету, чи не найбільшим викликом був пошук приміщення для нього. До того ж дехто, як, наприклад, Володимир Вернадський, бачили загрозу майбутніх конфліктів на національному ґрунті між студентами та професорськими корпораціями через одночасне розміщення російського (св. Володимира) та українського університетів в одному будинку.
Обговорювались різні варіанти. Розглядались можливості як нового будівництва, так і розміщення університету у вже існуючих будинках. Не було одностайності і щодо району його розміщення. Приміром, околиці Києва - Звіринець, Куренівку чи Сирець - деякі члени Комісії у справах вищих шкіл і наукових інституцій категорично відкидали, наполягаючи на розташуванні українського університету винятково у центрі міста. Зрештою, була створена спеціальна підкомісія, члени якої методично оглядали різні київські будинки у пошуку приміщення для новостворюваного вишу.

Будинок Володимирського кадетського корпусу. Фото поч. 20 ст.
Наприкінці липня міністр освіти Микола Василенко подав гетьману України Павлу Скоропадському пропозицію про розміщення державного українського університету у будинку Володимирського кадетського корпусу. Як повідомляла преса, Скоропадський спочатку начебто погодився перевести кадетський корпус в інше приміщення, але проти цього різко виступили військові, тож пропозиція Василенка була відхилена.

Справу пошуку приміщення для Київського державного українського університету взяв у свої руки очільник Головного управління у справах мистецтва та національної культури історик Петро Якович Дорошенко, дядько міністра закордонних справ Української Держави Дмитра Дорошенка. Саме у нього народилась ідея розмістити університет в колишньому Миколаївському артилерійському училищі. Неодноразово Петро Дорошенко возив туди українських урядовців, щоб переконати їх, що садиба цієї Гарматної військової школи із величезним головним навчальним корпусом, більше за який у Києві не було, п'ятьма великими та п'ятнадцятьма меншими корпусами - найкраще місце для університетського містечка, де можна було б розмістити не лише аудиторії та лабораторії, а й помешкання для професорів та студентів. В середині вересня остаточне рішення було ухвалене. В головному корпусі, де мали відбуватись заняття, одразу почався ремонт.

Петро Якович Дорошенко і гетьман Павло Скоропадський. Фото з книги Дмитра Дорошенка "Історія України. 1917-1923. Т.ІІ: Українська гетьманська держава 1918 року" (Ужгород, 1930)
Однак перебрати приміщення під свій повний контроль адміністрації університету не вдалось. В колишньому училищі вже квартирував Сердюцький полк, у приміщеннях зберігалось військове майно, зокрема гармати, шинельне сукно, уздечки для коней тощо, низка кімнат були зачинені, в тому числі бібліотека. Ані колишній ректор Українського народного університету математик Іван Ганицький, який на початку виконував обов'язки ректора Київського державного українського університету, ані обраний у вересні на посаду ректора нового вишу літературознавець Феоктист Сушицький не змогли домовитись з військовим міністром генералом Олександром Рогозою та військовиками.

Незважаючи на таку невизначеність, урочисте відкриття університету відбулось, як і планувалось, 6 жовтня.

Повідомлення про відкриття Київського державного українського університету у газеті "Відродження" від 6 жовтня 1918 року

Одна із найбільших зал була декорована старими українськими килимами, дубовим листям та пальмами. На невисокій естраді поставили довгий стіл, призначений для ради професорів. Біля нього з одного боку стояло крісло для гетьмана, з іншого - кафедра для промовців, а збоку - портрет Тараса Шевченка, також уквітчаний зеленню.

Зала була переповнена, серед присутніх були посли Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії та Фінляндії.
Програма урочистого відкриття Київського державного українського університету
Гетьман з'явився лише після урочистого молебню, який правив преосвященний Димитрій (Вербицький), єпископ Канівський, та вітального слова, виголошеного о. Василем (Липківським) (майбутнім митрополитом УАПЦ, а тоді - законовчителем 1-ї української гімназії).

Як згадував Дмитро Дорошенко, Павло Скоропадський був вбраний в історичне гетьманське вбрання. Він був в атласному білому жупані й соболевій шапці з перами страуса.

Гетьман Павло Скоропадський в історичному гетьманському строїЩойно гетьман з'явився, об'єднаний хор під орудою Олександра Кошиця заспівав "Ще не вмерла Україна". Гетьман зняв шапку і стоячи прочитав Жалувану грамоту університету, яку потім передав ректору Сушицькому, та виголосив промову українською мовою. Далі промовляли міністр освіти Микола Василенко, ректор університету Феоктист Сушицький, голова опозиційного гетьману Українського національного союзу Володимир Винниченко, ректор Університету св. Володимира проф. Євген Спекторський, митрополит Київський та Галицький Антоній (Храповицький), якому довелось виправдовуватись через те, що він говорив російською мовою, ректор ще не відкритого Кам'янець-Подільського державного українського університету проф. Іван Огієнко (університет відкриють за два тижні, 22 жовтня), посол австрійського парламенту Лонгин Цегельський та чимало інших. Вітань від представників вчителів, селян, кооперативних організацій, банкірів, митців було так багато, що за деякий час ректор змушений був закрити засідання. Заплановані академічні промови ректорів двох українських державних університетів Сушицького та Огієнка не відбулись.

Урочистості закінчились банкетом та студентсько-професорською вечіркою. Співав студентський хор, грали бандуристи, з промовами до студентів звернулись ректор, Микита Шаповал та "артільний батько" Микола Левитський. Вшанували пам'ять вбитого в липні письменника та громадського і державного діяча Івана Стешенка. Відправили привітальну телеграму Михайлу Грушевському.

Вчений у галузі механіки Степан Тимошенко, який вже за місяць стане одним із перших академіків новоствореної Української академії наук, згадуючи той день, писав, що промови були чудові за формою. "Було ясно, - іронічно підсумовував він, - що ораторів Україні не бракує".
Будинок Університету св. Володимира, куди був переведений Київський державний український університет. Фото поч. 20 ст.
Розпочали роботу чотири факультети університету. До роботи крім ректора проф. Феоктиста Сушицького стали проректор та водночас декан фізико-математичного факультету геолог проф. Федір Швець, декан історико-філологічного факультету мистецтвознавець Григорій Павлуцький, декан правничого факультету економіст Михайло Туган-Барановський, декан медичного факультету гігієніст та епідеміолог Овксентій Корчак-Чепурківський. Цікаво, що всі адміністративні посади були виборними.

Професорами університету стали відомі українські науковці, зокрема літературознавець та етнограф Андрій Лобода, мовознавці Микола Грунський та Іван Огієнко, філософ Василь Зіньківський, історик Олександр Грушевський, математики Дмитро Граве, Іван Ганицький, Михайло Кравчук, геолог Володимир Лучицький, фізик Йосип Косоногов, хімік Володимир Плотников, правознавець Богдан Кістяківський, історик Федір Міщенко, статистик Сергій Веселовський та інші - загалом більше 30 викладачів. За словами ректора Сушицького, на навчання записалось більше 3 тисяч осіб.

Втім, довго пропрацювати у цих стінах Київському державному українському університету не судилось.

З початком антигетьманського повстання у переданому українському університету будинку колишньої Гарматної школи розмістився вірний гетьману Особливий корпус, зайнявши другий і третій поверхи. А наприкінці листопада Київський державний український університет залишився взагалі без приміщень: перший поверх реквізував особливий артилерійський дивізіон при 1-й Київській добровольчій дружині. Український університет був змушений знову повернутись до університету св. Володимира. У 1919 році за більшовиків його діяльність припинилась. 

З 1992 року на території колишнього артилерійського училища знаходяться Національна академія оборони України та окремі підрозділи Міністерства оборони. В головному навчальному корпусі колишнього Миколаївського артилерійського училища з 2013 року розміщується Касаційний цивільний суд Верховного суду України.

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте