Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

З'їзд народів Росії. Як Грушевський головним російським федералістом став

Четверг, 21 Сентября 2017, 20:00
Сто років тому українці могли би вимагати незалежності, однак не стали цього робити задля блага Росії

Карикатура на Михайла Грушевського. Автор - Іван Косинін

В обідню пору 21 (8) вересня у будівлі Української Центральної Ради було людно. На балконі зали засідань усі місця були зайняті, багато людей стояли в проходах. У вестибюлі зібрались бажаючі потрапити до зали, але далі коридора їх не пускали. У Києві розпочинав роботу З'їзд народів Росії...

Естонський мітинг за федералізацію Росії

За даними перепису 1897 р. на території Російської імперії проживало 140 етносів. Повалення царату спричинило потужний сплеск національно-визвольного руху. Фіни та поляки заявили про своє прагнення незалежності. Українці створили Українську Центральну Раду. Слідом виникла молдавська Сфатул Церій, Центральна рада білоруських організацій, Мусульманський виконавчий комітет в Криму та десятки інших координаційних органів народів, що населяли імперію - на Кавказі, Далекому Сході, у Сибіру, Центральній Азії, на Півночі Росії та Балтиці.

Єврейська маніфестація. На транспарантах - гасло "Хай живе національна автономія народів Росії!"

Національне питання було одним із найгостріших для Російської революції. У дореволюційній Росії усі етноси, за винятком росіян, відчували гноблення.
Теоретики революції ще у ХІХ столітті запропонували два шляхи розʼвязання національних проблем - національно-персональну або національно-територіальну автономії.

Національно-територіальна автономія передбачала виокремлення певної території в автономне утворення у складі Росії. Тут певний етнос отримував усі можливі національні права - освіту, церкву, бюрократію рідною мовою.

Національно-персональна автономія, на перший погляд, більш справедлива. Але практично нереальна. Цей тип автономії передбачав забезпечення етнокультурних прав усім бажаючим незалежно від місця перебування. Іншими словами, українець, за таких умов, міг би вимагати від будь-якого чиновника будь-де в межах колишньої імперії розуміти українську мову. Цього самого міг би вимагати якут чи кримський татарин. Утопічність такого плану очевидна.

Утворений після повалення царату новий уряд надто обережно ставився до вимог задовольнити національні потреби тих чи інших етносів. Були видані формальні декларації про скасування усіх національних обмежень та про визнання права поляків та фінів на незалежність. Щоправда, як показав подальший хід історії, обом націям довелось відстоювати це право збройно. Усі же інших Тимчасовий уряд просив зачекати до Установчих Зборів, які, мовляв, і повинні вирішити питання про федералізацію.
Ще на Всеукраїнському національному конгресі 19-21 (6-8) квітня 1917 р. прозвучала думка про необхідність координації дій усіх прихильників федералізації Російської імперії. Щоби обговорити питання федералізації Росії, а також для організації тиску на Тимчасовий уряд і було вирішено скликати З'їзд народів Росії. Ініціаторами з'їзду виступили українці, а саме Михайло Грушевський.

Делегати з'їхались до Києва 21(8) вересня. Засідання відбувались у приміщенні Української Центральної Ради. Грушевському вдалось зібрати на цей конгрес чудову компанію однодумців. Вони могли мати різні погляди щодо економічних реформ, щодо ставлення до релігії чи права приватної власності. Але усі вони були прихильниками федералізації Росії.

Серед учасників з'їзду були колишні члени Державної Думи Російської імперії Микола Шраг, Йосиф Бараташвілі, Антон Юргенштейн, професор Августинас Вольдемарас майбутній премʼєр-міністр Латвії Зігфрід Меєровіц, лідери кримськотатарського руху Челебі Челебієв та Джафер Сейдамет та кілька десятків інших достойників - лідерів громадської думки у своєму середовищі.

Августинас Вольдемарас - перший прем'єр-міністр незалежної Литви, учасник З'їзду народів Росії

Загалом протокол з'їзду зафіксував представників 11 етносів та релігійних груп, а також депутатів від більшості козацьких військ. Поляки були присутні на з'їзді як спостерігачі. Повсякчас свою мету як незалежність (а не автономію у складі Росії) окреслювали литовці. Частина представників, як от перший бурятський лікар Базар-Сада Ямпілов не мали повноцінних мандатів від своїх народів, але, будучи явними авторитетами у своєму середовищі, мали голос на з'їзді.

Базар-Сада Ямпілов (1870-1918) - один з лідерів бурятського національно-визвольного руху 1917-го, учасник З'їзду народів Росії

В числі перших промовців був Максим Славинський - українець, один із керівників Української громади Санкт-Петербургу, і на той час голова Особливої наради з обласної реформи при Тимчасовому урядові.

Приїзд Славинського на зʼїзд продемонстрував позицію Тимчасового уряду щодо питання децентралізації та федералізації багатонаціональної держави - нібито і без уваги не залишено, але й приїхав чиновник явно не першого ешелону. Усі заяви Максима Славинського (при усій повазі до його постаті) делегати хоч і зустріли оплесками, але не були сприйняті як офіційна позиція уряду.

Найбільші оплески зірвав Симон Петлюра. Його слова "Всі ми - українці, татари, грузини і всі інші - народи державні, є хазяї Росії і всі повинні нею правити... В цьому порятунок нашої долі" були дослівно зафіксовані журналістами і так і потрапили на шпальти газет.
Наприкінці з'їзду стався "невеличкий бешкет". Право виступити отримали представники блоку національностей з Кронштадту. Ними виявились більшовики Тагієв та Островська. Промовці намагались заперечувати ідею федерації, закликали до "єдності", говорили про недемократичність зʼїзду. Зрештою, вони були змушені під свист присутніх покинути трибуну. Наприкінці своєї роботи з'їзд обрав Раду народів. До її складу увійшли представники від естонців, українців, литовців, євреїв, білорусів, азербайджанців, грузинів і молдаван. Кримські татари і козаки заявили, що надішлють своїх делегатів пізніше.
На першому засіданні Ради народів, що відбулося 29 (16) вересня, її головою було обрано Михайла Грушевського, а секретарем Миколу Любинського.

Газетне повідомлення про перше засідання Ради народів Росії, газета "Народня Воля", 1917-й, № 112, 19 вересня

Фактично Рада народів не працювала. Відбулось лише три засідання керівників ради - 15 (2), 18 (5) жовтня та 1 листопада. На одному із них ухвалено розпочати видання газети "Свободный союз". Щоправда, вийшло лише 2 її номери.

Титульний лист газети "Свободный союз"

6 листопада (24 жовтня) розпочалась перша і, як виглядає з джерел, єдина сесія Ради народів. Проте, її засідання були закритими, відтак журналістам не вдалось дізнатися деталей. А уже наступного дня, усі були зайняті обговоренням більшовицького перевороту в Петрограді. Учасники сесії використали цей привід для спілкування із місцевими діаспорами. Так, Крістапс Бахманіс прочитав лекції для місцевої громади латишів на тему "Питання Латвії і латиського народу в міжнародній політиці".

Газетне повідомлення про засідання Ради народів Росії, газета "Народня Воля", 1917, № 143, 25 жовтня

Але, фактично, Михайло Грушевський отримав право говорити від імені не лише українців, а усіх прихильників федеративної Росії. Михайло Грушевський був давнім прихильником федерації. У перші ж дні революції він підготував брошуру "Якої ми хочемо автономії і федерації" - і це була перша у цілій серії його брошур в революційний рік. Видання мало тираж 20 000 примірників і миттєво розлетілось Україною. Невдовзі довелось готувати друге і третє видання. Текст передруковували в газетах і окремими відбитками уже без відома автора. Перша ж фраза популярного тексту звучала таким чином: "Українці в політичній справі хочуть утворити широку національно-територіальну автономію України в складі федеративної російської республіки".

Титулка брошури Михайла Грушевського "Якої автономії і федерації хоче Україна"

Ці слова багато важили в тогочасній ситуації. Український рух не пішов відразу ж за самостійниками. Спочатку Україні довелось пережити більшовицькі заколоти жовтня-листопада 1917 р., більшовицьку агресію, червоний терор у січні-лютому 1918 р. - аж тоді Грушевський написав про "кінець московської орієнтації"

Зʼїзд, а вірніше, інформаційне тло його проведення, показало, що російське суспільство теж поступово переконується у потребі федерації. Адже, як помітив знаний журналіст та український політик Сергій Єфремов, "російська преса не присвятила зʼїздові більше уваги як пригоді з розбитим вагоном кавунів". Для росіян зʼїзд та його резолюції не стали скандалом.

Сам З'їзд народів з одного боку консолідував прихильників федералізації Росії на противагу Тимчасовому урядові. З іншого боку, Грушевський та його однодумці підтримали прагнення поляків та литовців до повної державної самостійності. І цим самим підкреслили, що українці могли би теж вимагати незалежності (якраз під боком був радикальний самостійник Міхновський), однак не стануть цього робити задля блага Росії. Це був серйозний козир у політичній грі із петроградськими шулерами при владі.

У багатьох сучасних наукових працях цей форум називають "З'їздом поневолених народів". Це не відповідає дійсності. Жодне історичне джерело не містить такого формулювання. Прикметник "поневолені" з'явився значно пізніше, в 1990-х рр. для ілюстрування нібито протиросійської спрямованості з'їзду.

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте