Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Згоди та незгоди сибірських українців. Як наші стяги у Томську замайоріли
Пятница, 5 Мая 2017, 18:00
Досьогодні український рух у Томську 1917-18 року залишався малознаним відгомоном Української революції у Західному Сибіру

Томськ, Першотравнева хода, 1 травня (18 квітня) 1917 р.

5 травня (22 квітня) 1917 р. у Києві на засіданні Центральної Ради було заслухано доповідь представника української громади м. Томська (певно, солдата з томського гарнізону) Медведя про пробудження українського життя у цьому сибірському місті. Розповісти справді було про що. Як же проявив себе тут український рух навесні 1917

До революції

Західносибірський Томськ історично склався як центр великого регіону. Це місто на початку ХХ століття було інтелектуальним осередком Сибіру. Попри віддаленість від України, українців там мешкало чимало. Українська діаспора у Томську була присутня, принаймні, від 1630-х рр., коли сюди на службу було запроторено полонених на війні з Річчю Посполитою вихідців з Чернігово-Сіверщини. У 1907-мому українцями-студентами місцевого університету була заснована Українська студентська громада, яка була справжнім гуртком та кузнею молодих українських патріотів. Паралельно цьому існував також і український гурток "Просвіта".

Повідомлення про революцію сколихнуло Томськ навіть раніше за Київ. Перші звістки про революційні події у Петрограді офіційними каналами надійшли до сибірського міста телеграфом надвечір 14 (1) березня. Втім, губернська влада не поспішала їх друкувати, вирішивши вичікувати - чи часом не дадуть події "зворотнього ходу". Проте офіційний канал розповсюдження інформації не був єдиним - на приватні адреси також надійшли телеграми з повідоменням про перемогу революції та про існування певних офіційних заяв. До середини того дня мешканці Томська стали збиратися біля редакцій місцевих газет із вимогою негайної публікації тих обіжників. Як результат, офіційні телеграми було надруковано увечері 15 (2) березня у газеті "Сибирская жизнь" у трьох особливих випусках. Надвечір того ж дня зібралося надзвичайне засідання міської думи, на якому, за ініціативою низки найбільш революційно налаштованих гласних було створено Комітет громадського ладу й безпеки. Комітет арештував губернатора та оголосив себе загальногубернським органом влади.

Наступного дня у Томську почалися перші мітинги, на які вийшли прості містяни та солдати багаточисельного томського гарнізону. Сучасники відзначали велику ейфорію томичів, повсюдно було чути вітання та радістні вигуки. Здіймалася хвиля народного ентузіазму. Не дивувало, що майже усі звернення з боку органів управління закликали громадян до спокою і дотримання порядку.

Маніфестація солдат та народу у Томську 16 (3) березня 1917 р.
З не меншим ентузіазмом та емоціями повідомлення про революцію було зустрінуто серед засланців у сумновідомому Наримському краї, глухому закутку Томської губернії. Приміром, редактор "Української хати" Павло Богацький згадував, що у відомому тамтешньому селі Колпашевому "всі політичні засланці цього села відсвяткували цю подію шумною демонстрацією, де червоні прапори несли стражники, а "Інтернаціонал" співали всі засланці, політичні і неполітичні".

Павло Богацький

Російська революція викликала потужний сплеск національної самосвідомості пригноблених раніше народів. Цьому сприяв задекларований Тимчасовим урядом ще при його створенні намір ліквідувати усі станові, сповідні та національні обмеження, який згодом було реалізовано у відповідному законі. Вже у середині березня представники національних діаспор регіону провели збори і сформували свої організації. У Томську їх створили мусульмани, латиші, поляки, грузини та українці.

20 (7) березня з ініціативи місцевої групи українських соціалістів-федералістів - котра сама щойно відновила свою легальну діяльність - відбулися перші організаційні збори томських українців, на якому було вирішено заснувати Український клуб "Згода". Від імені зборів було скеровано вітальну телеграму на адреси голів Тимчасового Уряду та Петроградського Совіта робітничих та солдатських депутатів, у якій висловлювалися надії на те, що нова Російська держава задовольнить справедливі вимоги української нації на автономію та побудову держави за федеративно-демократичним принципом.

Дуже вірогідно, що у початках роботи томського Українського Клубу узяв згадуваний Павло Богацький, котрий в ці декілька днів мав перебувати у Томську для оформлення паперів на повернення до Києва. "Я з родиною (дружиною Валерією Львовною та маленьким хлопчиком Олександром) наскоро зібралися та переїхали у м. Томськ, де оформивши свій від'їзд, дістав право на безплатний переїзд з Томська до Київа в окремому купе спеціяльного потяга для засланців та каторжан, які дістали волю і вертали в Європу по своїх домах".

На 23 (10) березня у Томську на знак вшанування Революції було вирішено провести День Великої Загальноросійської революції. Це рішення було реалізовано у грандіозній маніфестації центральними вулицями міста. Попри те, що українська громада саме щойно розпочала своє становлення, вона спромоглася оперативно мобілізуватися та здивувати томичів. Зокрема, було виготовлено величезну блакитно-жовту хоругву із написом "Республіка. Автономія України", кілька прапорів та транспарантів, організовано власну невелику колону. З огляду на несподіваність свята, тільки порівняно невелика група українських активістів була біля свого національного прапора.

Українська репрезентація на урочистій ході у Томську на честь Великої Загальноросійської революції. 23 (10) березня 1917 року
До української колони долучилися також і галичани з числа місцевих австрійських військовополонених, зокрема, Січові стрільці. Втім, небачений доти в цьому сибірському місті український стяг справді привертав усезагальну увагу, що можна спостерігати, приміром, на збережених світлинах.

Українська репрезентація на Ново-Соборній площі Томська. 23 (10) березня 1917 року

Про ту величну подію згадувала інша його учасниця Людмила Бризгун-Скорюк, на той момент випускниця медичного факультету університету: "Синьо-жовті прапори були зроблені. Був зроблений великанський плакат. ...ішла нас маса, громада, плюс Січові стрільці", "і кричали: "Вільна Україна", "Слава вільній Україні", "Хочемо вільну Україну". То я пам'ятаю, як ми кричали: "Має бути вільна Україна". Тоді хотіли вільну самостійну Україну. Не продавали її. Нікому не продавали, а за нею йшли". Судячи зі світлин, по загальній ході українці того дня улаштували також осібний мітинг. 

Український мітинг у Томську. 23 (10) березня 1917 р.

З 25 (12) березня почав діяти "Український клуб", про який згадувалося вище. Згідно зі статутом членом Українського клубу міг стати будь-який українець, без огляду на свої політичні погляди, стан та стать.

Оголошення у газеті "Сибирская жизнь"

О 6 вечора 29 (16) "березоля" в аудиторії головного корпусу місцевого Технологічного інституту відбулося загальне віче томських українців. На нього прибуло три сотні осіб. На зібранні виступили представники українських соціалістів-федералістів із промовами про федеративну республіку, про автономію України, про свободу слова, зібрань, спілок та друку, про утворення національного земельного фонду, таким чином ознайомлюючи присутніх з з головними пунктами програми своєї партії. За словами одного з представників партії, було помітно "велике зацікавлення слухачів, особливо солдатів". Від імені віча було знову надіслано телеграму українською мовою до міністра внутрішніх справ та Петроградського Совіту робітничих та солдатських депутатів, в якій висловлювалося бажання національно-територіальної автономії України і повернення галицьких засланців на батьківщину.

Відозва томського Українського клубу до сибірських українців. Березень-квітень 1917 р.

1 квітня (19 березня) на зборах Українського клубу було обрано делегата на Український національний конгрес - вірогідно, П.Богацького - котрому доручили своє представництво також Українська студентська громада "Січ" та партія соціалістів-федералістів.

Паралельно цьому Український клуб кількісно збільшував свою репрезентацію, причому більшість нових членів складали солдати місцевого гарнізону. Поволі визріла та знайшла втілення думка про запровадження солдатських шкіл. Відтак, 13 квітня (31 березня) солдати-українці на своєму вічі постановили, щоб для них було відкрито такі школи українською мовою. Із середовища солдатів була обрана комісія і після подолання певних перепон Совіт солдатських депутатів Томська погодився асигнувати 700 карбованців на українські підручники, а українців-учителів мали надати томські українські організації. Підручники передплачувалися з київської друкарні, а навчання поки розпочалося із тим, що було.

Визначною подією в житті томської української громади стала хода та спільний мітинг литовських, грузинських, українських організацій міста, а також сіоністів 1 травня (18 квітня).

До цієї маніфестації українська громада старанно підготувалася. Святкова хода розпочалася біля Дому науки. Попереду на конях їхали кошовий з осавулом (прапорщики місцевого гарнізону). Потім несли дев`ять прапорів: блакитно-жовтий з написом "Ще не вмерла Україна" від Українського клубу, такий самий із написом "Вільна федерація всіх націй" від томської громади соціалістів-федералістів, малиновий із написом "Самостійна Україна" від студентської "Січі", решта від солдатів-українців - "За неньку Україну" (блакитно-жовтий), "В боротьбу за соціялизм" (малиновий), "Земля та воля" тощо. Хор під орудою певного унтер-офіцера співав "Не пора", "Ми гайдамаки", Ой, там на горі січ іде", "Шалійте", "Ще не вмерла Україна" тощо. 

Томськ, першотравнева хода 1 травня (18 квітня) 1917 р. Ймовірно, частина української колони

Під час ходи жваво продавалися блакитно-жовті стрічки на користь Українського національного фонду та Українського клубу. Коли маніфестація наблизилася до губернського правління, її вітали представники місцевої влади. В кінці міста, біля Технологічного інституту, відбулося віче недержавних націй, на якому було прийнято рішення щодо створення блоку національних соціалістичних організацій для боротьби за свої права і спільного виступу на майбутніх виборах до установчих зборів. Його перші організаційні збори було заплановано провести 3 травня (20 квітня) у приміщенні Українського клубу.

Того самого дня було скликано зібрання вчителів-українців для обговорення питань, пов'язаних із солдатськими школами. 6 травня (23 квітня) Українським клубом о 4 годині дня у приміщенні Залізничної технічної школи - здогадно за сприяння інженера Г.Сидоренка - було влаштовано чергові загальні збори своїх членів.

На той момент Український клуб вже нараховував близько 340 членів, мав власну книгозбірню та читальню, влаштовував вечірки, з метою чого було утворено драматично-музичний відділ. Серед членів громади відчувалося бажання вчити мову, українські дисципліни, а не обмежуватися лише співами та виставами. Українські часописи та книжки купувалися жваво, однак на той момент їх було проблематично дістати із Києва.

Повідомлення І.Васильківського у київській "Новій раді"

Досить показовою щодо максималізму та очікувань томських українських патріотів була ситуація, яка, приміром, ошелешила Л. Бризгун-Скорюк у Києві 1917 року. За її словами, вона по поверненні з Сибіру з усіма спілкувалася українською і очікувала тут зустріти національну стихію, натомість сама, за її твердженням, у тогочасному Києві за три тижні почула українську мову лише ...разів зо п'ятнадцять.

Людмила Бризгун-Скорюк

Український рух у Томську 1917-18 року був одним з несподіваних відгомонів Української революції у Західному Сибіру. І досьогодні залишався фактично малознаним та невідрефлексованим явищем - свого роду тогочасною українською сибірською "Атлантидою", яку ми лише нині щасливо для себе відкриваємо.

У статті використано фотографії з сайту Томського обласного краєзнавчого музею

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте

Loading...