Государство

"Як Ісус у ніч Різдва": Папа Римський взяв курс на реформи

Сьогодні католики всього світу святкують Різдво Христове

"Цього Різдва забагато сліз", - відзначив папа Франциск у своєму традиційному різдвяному посланні Urbi et Orbi. Безум насильства, яке поширилося світом протягом останнього року, став головною темою цьогорічної промови. Понтифік згадав про різні конфлікти в різних куточках світу, про дітей, які потерпають від насильства, про віруючих, які зазнають гонінь, а найбільше - про мусульман-шиїтів та християн Сирії та Іраку. До речі, у Святвечір папа зателефонував до християн, що перебувають у таборі біженців в іракському Анкаві зі словами підтримки. "Ви зараз як Ісус у ніч Різдва, - сказав понтифік. - Для нього тоді теж не знайшлося місця". У своїй різдвяній промові папа Франциск звернувся до мешканців благополучної частини світу з закликом "змінити байдужість на близькість і гостинність, щоби усі, хто зараз страждає, змогли отримати допомогу, аби подолати люту зиму, повернутися до життя у власних країнах і жити гідно".

Здається, цей розрив між тими, хто страждає, і тими, хто лишається байдужим до страждань ближнього, залишається для папи Франциска найбільшим викликом. Це не тільки питання про багатих і бідних - яке стало визитівкою папи Франциска від початку його понтифікату. Це стосується безпосередньо церкви як інституту, що має в собі забагато бундючності, надто піклується про себе замість того, аби піклуватися про світ. Застигання в традиції, надавання надто великого значення зовнішнім атрибутам, святенницьке ставлення до власного статусу та історичних здобутків - все це стає об'єктом критики чи просто демонстративно відкидається папою Франциском. Який влаштовує комерційні концерти у найдорогоцінніших залах Ватикану, показово відправляє у відставку єпископа, який надто любить розкіш, подумує чи не розпустити Швейцарську гвардію - адже наразі це просто дорога і не надто практична прикраса. Кінець кінцем, всі ці статусні речі - родом з середньовіччя, з тих часів, коли папи мали безпосередній вплив на долі Європи та світу, ознаки "золотої доби" - яка, тим не менш, вся у минулому і її ознаки такі самі мертві, як і вона сама. Ці омертвілі залишки, за які так чіпляється європейська церква - і щодо яких вільніше може почуватися людина, вихована у Новому світі - часто підмінюють живу віру мертвою традицією.

Наступного року на римську курію чекають реформи. Судячи з усього, не косметичні звільнення і перейменування посад - а справжні реформи, спрямовані на подолання бюрократії та її неодмінного супутника - корупції

Цій мертвій традиції, бюрократії курії, ситій байдужості "традиційно християнської" Європи папа Франциск протиставляє страждання тих, хто "як Христос у Різдвяну ніч". Людей, які страждають, не в останню чергу, - за віру.

У Римській курії, кажуть, міцніє антипапська опозиція, яка залучає на свій бік всіх тих, хто незадоволений папською критикою на адресу багатих. Дотепер багатство було фігурою замовчування, принаймні, у європейській частині католицької церкви - бо тут вона традиційно багата і традиційно стояла на високих соціальних і майнових щаблях. Те, що папа акцентував розрив між багатими і бідними і явно зайняв бік бідних, саме по собі є викликом для багатьох у католицькій церкві.

Наступного року на римську курію чекають реформи. Судячи з усього, не косметичні звільнення і перейменування посад - а справжні реформи, спрямовані на подолання бюрократії та її неодмінного супутника - корупції. Цілком можливо, що історична промова про "15 гріхів, що роз'їдають церкву" може розцінюватися як вступ до драми, яка почне розігруватися наступного року.

Щоби насмілитися на справді великі зрушення, треба мати неабияку віру. Але ще більшу віру треба мати для того, аби тримати в серці тих, кому не має місця у світі - як Христу у Різдвяну ніч. Аби стати голосом для тих, в кого немає голосу - а є лише біль і сльози, що переповнюють світ.