Государство

Чому «День тиші» є фікцією

З появою інтеренету будь-який сенс у „днях тиші" для суспільства перестав існувати

Фото: latallec.com

Не знаю, як ви - а я "дня тиші" майже не помітила. Від ранку до вечора стрічка на ФБ нагадувала мені, що "якщо збираєшся заради сміху проголосувати за клоуна ім'ярек - згадай, чому...". Або френди писали щирі пости на кшталт "оскільки я не є кандидатом, то можу вам сказати: я, особисто буду голосувати за ім'ярека, тому що...", а далі розгортався довгий флейм коментів, в яких френди повідомляють про власні вподобання і ведуть дебати з опонентами. Добре, що є Росія і все російське, про яке не втомлюються писати мої френди, скандальчики у літературному середовищі, які дуже пожвавлюють мою особисту стрічку разом з книжковими новинками. Бо не те що котики - навіть діти, фото у бікіні і статеві стосунки посунулися на інформаційні маргінеси під натиском політики, і навіть "день тиші" не дав їм великого шансу на лідерство у стрічці.

"День тиші" за умов використання соцмереж взагалі виявився фікцією.
Інакше, мабуть, і бути не могло. Користувачі соцмереж не є ані членами політичних партій, ані ЗМІ, ані рекламними та пі-ар агенціями - тому на них не поширюється заборона на передвиборчу агітацію. Вони цілком можуть взагалі не знати, що є "агітацією", а що не є. Висловити свою думку про когось з політиків - це є "агітація"? А повідомити друзів про те, за кого ти збираєшся голосувати і чому? А "лайкнути" чи "розшарити" статус когось з політиків-кандидатів чи статтю про якусь партію - це агітація чи просто спілкування в колі знайомих?

Користувачі соцмереж не є ані членами політичних партій, ані ЗМІ, ані рекламними та пі-ар агенціями - тому на них не поширюється заборона на передвиборчу агітацію. Вони цілком можуть взагалі не знати, що є "агітацією", а що не є

Соцмережі сприймаються нами саме як простір приватного життя і спілкування. На кшталт радянської кухні. Навіть "революції фейсбуку", включно з Революцією гідності, навіть інформаційна війна, яка ведеться, зокрема, за посередництвом соцмереж не в змозі переконали нас у зворотному. І це правильно. бо якщо це не приватний простір, а громадський - тоді він мусить бути регульований і контрольований. І тоді ми потрапимо у російську пастку, де блогеров прирівнюють до журналістів, блогосферу і соцмережі - до ЗМІ і в такий спосіб позбавляють людей можливості вільного приватного спілкування.

Приватне і суспільне перестали бути жорсткими опозиціями у сфері інформації. Спілкування у соцмережах виявилося цілком соціальним - хоча всі знають, що це приватні думки для відносно вузького кола френдів. Колізії між приватним повідомленням і його суспільним використанням стосовно соцмереж виникають все частіше. Випадки бувають кумедні - як, приміром, з "міністром культури ЛНР", яка розмістила відверту фотосесію "для друзів" у соцмережах, а потім розлютилася і вимагала страшних покарань, з розстрілом включно, коли ці фото стали надбанням широкого загалу і зробили з "міністра" посміховисько. А бувають і драматичні випадки - коли приватні повідомлення про людей і їхнє становище на окупованих територіях потрапляють у широкий обіг, передруковують у ЗМІ (які все частіше використовують соцмережі в якості джерела інформації), і це коштує людям безпеки чи й самого життя.

Інтернет є публічним простором, який майже не контролюється і не обмежується жодною владою. Існує невелика кількість дуже загальних заборон - які можна більш-менш легко обійти. Намагання деяких авторитарних держав - як от Китаю чи Росії - жорстко обмежувати і регулювати спілкування в Інтернет-просторі виглядають політичним дикунством і утопічною мрією одночасно. Але небажання користувачів дотримуватися добровільно норм закону - не кажучи вже про елементарну порядність - викликає незручні запитання.

Ми звикли сприймати інтернет-спілкування як зону цілковитої свободи. Де закони диктує інформація, де все повинно відповідати найперше "інформаційним" потребам - швидкого поширення, обміну, креативності тощо. Головною умовою цього простору є абсолютна свобода. Тобто свобода, яка обмежується виключно волею користувача. І в такий спосіб, як будь-яка інша свобода, свобода інформаційного простору апелює до особистої відповідальності людини. Зокрема, до її здорового глузду, громадянської свідомості і просто доброго смаку.

Але як тоді бути з "днем тиші"? Здоровий глузд каже, що в "дні тиші" для суспільства немає жодного змісту. Утверджувати власні уявлення про здоровий глузд і порушувати день тиші у "просторі свободи", яким є Інтернет? Чи триматися закону, встановленого начебто не для мене, бо ж приватна особа, але розуміючи, що приватне і громадське в соцмережах є тотожнім? Спробуйте відповісти. Я особисто не маю відповіді.