Государство

Чому всі міністри економіки в Україні виглядають дурнями

Відставка Павла Шеремети стала черговим доказом того, що “чисте” міністерство економіки Україні не потрібне в принципі

Зі звільнення вже 24-го керівника Мінекономіки доводиться констатувати той же результат його роботи, що й 23-х його попередників. Тобто - практично нульовий. Хоча, плани, з якими Шеремета займав крісло міністра звучали вельми амбіційно і вселяли велику надію на проведення системних змін у вітчизняній економіці в найближчі місяці. Власне, на щиті закінчували свою міністерську кар'єру всі знакові міністри - Валерій Хорошковський, Арсеній Яценюк, Андрій Клюєв та Петро Порошенко. Основна ж причина повторення цього неприємного досвіду - відсутність у відомства практичних функцій, які б робили його банально потрібним не тільки державі, але й бізнесу.

"Я працюю в міністерстві вже 4 дні, але досі не можу збагнути, чим воно, власне займається. Складається враження, що Мінекономіки займається чим завгодно, тільки не прогнозуванням і власне економікою", - такими словами розпочинав свою міністерську кар'єру в 2005 році Сергій Терьохін. А так закінчив роботу у цьому ж міністерстві Павло Шеремета: "Я запитую себе і своїх колег - якби міністерства не стало, хто буде плакати, крім 1200 працівників, які тут працюють (вже 1150 після першого скорочення). І це складне питання". Нагадаємо, що надворі друга половина 2014 року, тобто минуло майже десять років. Але суть функціонування Міністерства економіки за цей час не змінилася. Не змінилася і кількість працівників, які працюють в апараті відомства. Все, що встиг зробити Шеремета - це скоротити його з 1200 до 1150.

За великим рахунком, хоч якийсь сенс в існуванні Мінекономіки з'являвся лише двічі: в 2002 році, коли до його назви додали приставку "та з питань європейської інтеграції" (тоді керівником був Валерій Хорошковський), та в 2010 році, коли в ході адміністративної реформи до Мінекономіки додалася інша приставка "і торгівлі", а управління відомством довірили першому віце-прем'єру (в той час Андрію Клюєву). Тобто, в першому випадку міністру задали чіткий вектор роботи, пов'язаний зі зближенням України та ЄС. І тоді Мінекономіки показало хоч якийсь результат, зокрема, підписана двостороння угода про доступи до ринку та запрацювала програма східного партнерства, яка передбачала надання Брюселем Києву технічної та фінансової допомоги для проведення системних реформ.

Що ж до економічного досвіду Клюєва, то про якісь позитивні звершення говорити не доводиться. Але в цьому випадку Мінекономіки принаймні було підпорядковано одному з керівників уряду, що стало повторенням європейської практики, коли заступники прем'єра курують конкретний напрямок роботи. В інших випадках Мінекономіки, як вдало колись охарактеризував Терьохін, займалося чим завгодно, тільки не економікою. Іншими словами, це відомство лише копіювало в своїй роботі схему діяльності Державної планової комісії Ради міністрів УРСР, яка існувала до 1991 року.

Наприклад, взяти такі підрозділи Мінекономіки, як департаменти макроекономічного прогнозування, стратегічного планування розвитку економіки, економіки соціальної та гуманітерної сфери, регіональної політики, інвестицій, фінансової політики та ін. Всі вони, так чи інакше, дублюють функції інших міністерств або інших органів виконавчої влади. Натомість, в Мінекономіці за два десятки років так і не з'явилося таких дійсно неповторних та вкрай необхідних в Україні підрозділів, як департамент спрощення ведення бізнесу чи сприяння просування експорту. Тому й не дивно, що Павло Шеремета, як і його попередники, не зумів за короткий час досягнути якогось результату. Можна лише повірити йому на слово, що за його каденції розпочата реформа самого міністерства, хоча для цього всеодно потрібно вносити відповідні зміни в десятки законів. Відтак все впирається в комплексну реформу державного апарату, яку один міністр не може провести в принципі. Тому прокляття Мінекономіки залишається в силі. І все це приводить до сумного висновку, що який би талановитий реформатор не прийшов на місце Шеремети, він приречений займатися "радянським плануванням", яке нікому не потрібне.