Государство

Хто може замінити Генпрокурора Ярему

Віталій Ярема переконаний, що сидітиме у кріслі до 19 червня 2019 року. Звідки така впевненість у чиновника, який став тягарем навіть для фракції «Блоку Порошенка»?

Фото: УНИАН

"Беркутівець" Садовник, генерал Назаров, екс-заступник глави Нацбанку Приходько, дрібніші фігури на кшталт сепаратистів, яких ловлять бійці батальйонів, а потім суди відпускають... Список незадовільної роботи прокуратури і судової влади можна продовжувати до безкінечності. До цього варто додати й тупик, в який зайшла ГПУ у розслідуванні злочинів проти активістів Євромайдану - далі фактів, оприлюднених ще на брифінгу 3 квітня, слідство особливо не просунулося. А ще є рішення суду про арбузівські гроші, яке взагалі свідчить про повний параліч прокуратури. Складається враження, що Росія може спокійно віддавати Україні Януковича, бо з такими обвинувачами його тут виправдають.

Саме тому Віталій Ярема своїми діями і заявами (як, приміром в одному з останніх інтерв'ю, коли розповідав про свою зарплату і краватку) нині становить найбільшу репутаційну небезпеку для влади. Навіть гіршу, аніж колишній міністр оборони Гелетей та глава Нацбанку Гонтарєва, через дії яких "БПП" не дорахувався тисяч голосів виборців. І це думка не лише пересічних громадян, але й багатьох депутатів з того ж "Блоку Порошенка".

Після Махніцького і Яреми до будь-кого із українських політиків чи юристів, які теоретично можуть претендувати на портфель у ГПУ, вже немає довіри. І це величезна біда Президента

Як правильно кажуть, все пізнається у порівнянні. Можна згадати історію іншого Генпрокурора, Святослава Піскуна. Його також вважали не надто діяльним на своїй посаді, але він швидко зрозумів, від чого залежить його перебування в кріслі і взявся за резонансну справу Гонгадзе. У березні 2005-го тодішній президент Ющенко відзвітував, що ця справа розкрита. Піскун на певний час отримав індульгенцію. Потім його таки звільнили (ще й не раз), але цей чиновник був єдиним з кучмівських призначенців, який пережив Помаранчеву революцію. Яремі, аби йому пробачали і дивні призначення, і відверті ляпи, необхідно виконати свою обіцянку №1 - довести до суду справи про злочини проти Євромайдану. Але суспільство з червня чує від Генпрокурора лише пусті слова. Тому зрозуміло, що очільника ГПУ недолюблюють навіть найпалкіші прихильники влади. Але далеко не факт, що його відправлять у відставку - для цього потрібна воля Президента і голоси депутатів його фракції. Яку питання відставки Генпрокурора може просто розколоти.

У цій історії є ще одна проблема - відібрати у Яреми посаду реально, проте хто займе його місце. Мусимо констатувати, що після Махніцького і Яреми до будь-кого із українських політиків чи юристів, які теоретично можуть претендувати на портфель у ГПУ, вже немає довіри. І це величезна біда Президента. Будь-хто, кого він висуне на заміну нинішньому Генпрокурору сприйматиметься суспільством негативно. Йому потрібно буде або швидко довести до судів резонансні справи і йти проти течії, або ж через півроку проти нього знову ополчиться все оточення. Є варіант запросити "варяга". Когось із грузинів або навіть американця. І дати йому повноваження садити злочинців, не дивлячись на родинні, кумівські, дружні та інші корупційні зв'язки. Проте такого не буде. Адже кожній владі потрібен слухняний Генпрокурор. І тим, хто сидить на Банковій, і тим, хто засідає на Грушевського.