Государство

Льовочкін вирішив перевірити українців на амнезію

Створивши новий політпроект, Льовочкін, його підлеглі з АП часів Януковича та група «РУЕ» розраховують на коротку пам’ять виборців

Поява нового політичного проекту, за яким стоїть колишній глава Адміністрації президента Віктора Януковича Сергій Льовочкін анонсувалася давно. І ось у суботу, 21 червня, на світ Божий з'явилася Партія розвитку України (попередньо це була нікому невідома Прогресивна демократична парія України). Нова ПР або точніше ПРУ скликала під свої знамена таких відомих діячів епохи Януковича як Юрій Мірошниченко (він і очолив партію), Сергій Ларін, екс-губернатор Одещини Микола Скорик, екс-глава Вінничини Сергій Татусяк, скандальна депутатка, теща Олесика Довгого Ірина Горіна (це та тітонька, яку у квітні 2013-го "свободівці" обкидали сніжками, пані заявила, що зазнала черепно-мозкової травми, проти метальників порушили справу про замах, і якби не зміна влади, сиділи б хлопці у в'язниці. Як свідчить відео тієї події, жодних травм депутатка не зазнавала) і навіть фаховий конформіст Юрій Павленко. Він був чиновником і при Ющенку, і при Януковичу. Головним ідеологом проекту є політолог, колишній директор Інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв. Ну а спонсорами проекту, в чому мало хто сумнівається, буде не лише Сергій Льовочкін, але й група "Росукренерго", яка намагається знайти собі зручну нішу після зміни влади в Україні. Як зазначають ЗМІ, крім "газовиків" спонсорувати проект начебто планує ще низка олігархів. Але скоріш за все це лише спроба видати бажане за дійсне, аби відвернути увагу від надодіозних фігур, які стоять за новим політпроектом.  

Як би не переконував пан Єрмолаєв, що номенклатурщики, які зібралися під дахом нової ПР - це "демократичне крило" старої ПР, мусимо сказати: якщо ініціатори Партії розвитку сподіваються стати хоча б кимось в українській політиці, то від самого початку потрібно казати правду і називати речі своїми іменами. Дійсно, Партія регіонів переживає страшну кризу і кадрову, й ідеологічну, й електоральну. Ця криза, враховуючи, що в електоральних вотчинах ПР йде війна, загрожує "регіоналам" не потраплянням до парламенту в разі дочасних виборів. Але чим кращі від "регіоналів" екс-"регіонали"? Та нічим. Вони просто вирішили зіграти неприглядну роль "стерв'ятників". І це стосується не лише політпроекту, про який йде мова. Люди з команди Януковича вигулькуватимуть то тут, то там. Нині всі добивають ПР, чому б і цим не отримати кусочок електорату деморалізованої Партії регіонів. Але кусочок електорату не дає можливості потрапити до ВР. Навіть за умови лояльності телеканалу "Інтер", низки друкованих ЗМІ, інтернет-видань та інформаційних агенцій. Гроші ж бо є, чому б не крутнути нове "озиме покоління". Проте вже сьогодні можна казати: номенклатурщики навряд чи спроможні зацікавити постмайданне суспільство чимось, окрім інтересу до своїх діянь за часів Януковича. То ж кожна спроба лідерів ПРУ гучно заявити про себе наражатиметься на справедливу реакцію громади - осуд, кпини і недовіра.

Зважаючи на те, що пан Єрмолаєв у своєму коментарі Українським новинам сказав: "Не потрібно сильно переживати з приводу назв або якихось асоціацій. Люди мудрі", "ДС" вирішила нагадати мудрим українцям декілька історій з минулого. Отже, мабуть ніхто в цій країні не сумнівається, що однією з найбільших дурниць, яку зробив Віктор Янукович на старті своєї короткої президентської каденції, було ув'язнення своєї головної опонентки на той час, екс-прем'єра Юлії Тимошенко. З цього, власне, і почався кінець правління Януковича. Бажання донецького президента посадити Юлю співпало з бажанням "газовиків" помститися Тимошенко за спробу розкуркулити Фірташа і Ко за часів її прем'єрства. Історія перебування Льовочкіна на чолі АП Януковича загалі доволі показова. Сергій Володимирович намагався бути поближче до тіла патрона і подалі від внутрішньопартійних конфліктів. За що його не любили і "донецькі", і "клюєвці". Проте за ситуацію, яка склалася в країні, Льовочкін винен на рівні з усіма "регіоналами". І те, що він не потрапив до списку таврованих жорсткими санкціями та розшукуваних ексів, це, скоріше, помилка нової влади. 

Нині люди, які зібралися в ПРУ, намагаються бути білими і пухнастими. Мірошниченко свого часу рознюнявся у прямому ефірі. Начебто розмазування шмарклів перед телеглядачем знімає з нього, як представника президента Януковича в парламенті,  провину за "тушкування" депутатів, голосування за помахом кінцівки Чечетова, протягування в Раді драконівських законів 16 січня. Нині він каже, що нібито майже не спілкувався з Януковичем. Може й так. Але при цьому справно виконував всі вказівки диктатора. Що зараз розповідає Мірошниченко? Нова влада не розуміє логіку жителів Донбасу, ми - державники, ми підтримуємо європейські цінності, не підтримуємо федералізацію, хочемо діалогу з Росією (звісно, а як без прогину перед Путіним) і т.д. і т.п. Але судячи зі слів пана Мірошниченка, він та інші люди Льовочкіна не розуміють логіку жителів України. Якби розуміли, не ліпили б партію, яка скоріше схожа не на Партію регіонів-2, а на НДП в часи її ніпіврозпаду.

Кожне обличчя ПРУ - це безліч скелетів у шафі. За кожним із них тягнеться шлейф скандалів. Той же Ларін, приміром. У часи губернаторства на Кіровоградщині дуже уміло забезпечив владі потрібний результат на виборах 2012. В області перемогли мажоритарники, якими опікувався сам губернатор. Грушевський, Березкін, Кузьменко... Навіть Табалов-син, який отримав першість в обласному центрі, став першою "тушкою" в нинішній Раді. Очевидно за це Ларін пішов на підвищення у Київ - став заступником Льовочкіна. Залишався він в Адміністрації і при Клюєву. Так ось. Після перших смертей на Євромайдані мешканці Кіровограда вирішили підтримати почин революціонерів у Києві і зібралися на акцію протесту. Наступник Ларіна в губернаторському кріслі, його протеже Андрій Ніколаєнко, заздалегідь повідомив містян, що "екстремісти" хочуть захопити будівлю ОДА. Коли протестувальники прийшли на свою акцію, їх зустріли тітушки. Міліція жодним чином не реагувала на провокативні дії накачаних недоумків з бітами, а ті від безкарності нахабніли. Місцеві ЗМІ пов'язували тітушок із кіровоградськими "регіоналами" і ларінськими нардепами-мажоритарниками. І називали ті події обкаткою сценарію кривавого розгону Євромайдану. Нажаль правоохоронні органи зі скрипом розслідують трагедію на Інститутській, а ось щодо резонансних подій січня-лютого в обласних центрах - взагалі тиша. Таке враження, що високопосадовців, які не втекли, вибачили. Тому вони вмонтовуються в нові політичні реалії, створюють партії, кажуть, що в опозиції. Замість того, щоб тремтіти від страху в очікуванні покарання за скоєне...