Государство

Путін Дебальцевський. Європа має щиро повірити, що 30 обстрілів на добу - це мир

Путін буде переконувати усіх, що стріляти під час перемир'я - це цілком нормально. Навіть з артилерії

Фото: joinfo.ua

Перемир'я на Донбасі про яке з такою впевненістю говорили Франк Вальтер Штайнмаєр та Жан Марк Еро в Києві виявилося доволі специфічним. Уже 15 вересня, в першу добу обіцяного перемир'я, нарахували ні багато ні мало 30 обстрілів, в тому числі зі 120-мм мінометів.

Таке собі "перемир'я по-рускі", якого, цілком можна було очікувати, адже Володимир Путін, почекавши півдоби, дозволив собі виправити слова Штайнмаєра, який, заявляючи про режим тиші з нуля годин 15 вересня, посилався на обіцянку Путіна. Володимир Володимирович наступного дня та вустами свого речника Пєскова уточнив, що ніякого миру він не обіцяв, і обіцяти не міг, адже "іхтамнєт", а стріляти чи не стріляти вирішують "доблесні ополченці" цілком самостійно, не узгоджуючи свої дії з Кремлем.

Власне, такий своєрідний підхід Путіна до ситуації на Донбасі теж не новий. Якийсь час тому він уже давав усім зрозуміти, що українська позиція - спочатку повне та стійке припинення вогню, а тоді вже політичні питання - з його розумінням не співпадає, і "ополченці" стрілятимуть коли хотітимуть і як хотітимуть аж поки Київ не почне впроваджувати такі політичні зміни, які "молодим республікам" сподобаються. Власне, такій путінській логіці певною мірою підіграли Штайнмаєр з Еро, заявляючи, що "пункти Мінських угод, які стосуються безпеки, повинні здійснюватися паралельно з політичними кроками". От тільки, як незабаром з'ясувалося, Путін їм нічого не обіцяв, а обстріли продовжуються.

Загалом то, пан Штайнмаєр виглядає в цій ситуації не надто презентабельно і не лише для України. До відвертої брехні Путіна усі уже більш-менш звикли, а от міністр закордонних справ Німеччини, який повірив обіцянці російського президента і озвучив її, має вигляд дещо наївної людини. З іншого боку, ніхто не уточнював, а що саме припустимо називати перемир'ям в контексті Донбасу, і скільки обстрілів можна дозволити, аби перемир'я можна було вважати перемир'ям.

Зрештою Путін чудово розуміє, що озвучений німецько-французською частиною нормандського формату план здачі України, подобається він європейцям чи не дуже, в українських політичних реаліях реалізувати наразі просто неможливо. І повне припинення вогню в такому разі нічим не виправдане. Тож на Київ можна паралельно тиснути і політично, і військово, вимагаючи виконання Мінська в його тепер уже франко-німецькій редакції та продовжуючи більш чи менш активні позиційні військові дії.

Залишилося лише переконати усіх, що 30 (а може 40 чи 50) обстрілів на добу - це такі особливості місцевої миротворчості - локальні флуктуації війни в умовах повного та стійкого миру. Зрештою, стійке та повне припинення вогню явно протирічить тезі, що безпекові та політичні процеси мають відбуватися паралельно. Для України все це означає, що нічого на Донбасі поки не змінюється - ми уже спостерігали не одне перемир'я більш чи менш насичене бойовими діями. Іноді навіть з наступами та втратою територій. Згадаймо хоча б Дебельцеве, наступ путінських "гібридів" на яке відбувався також під акомпанемент "режиму тиші" та припинення вогню.