Государство

Кошмари губарєвих. Україні не варто спростовувати причетність до вбивства Жиліна

Те, що Євгена Жиліна могли вбити українські спецслужби або аматорські месники-бандерівці, за великим рахунком всерйоз не сприймає ніхто. З однієї простої причини - ніхто не вірить в помсту слабких

Фото з відкритих джерел

Мовляв, ну хіба недолугі хохли здатні здійснити подібну операцію? З одного боку, це дещо образливо для наших спецслужб, але з іншого в цьому є позитивний момент. Принаймні, версію про можливу помсту України ніхто не спростовуватиме.

Інформація про кулю в лоб, яку отримав один з найвідоміших "польових командирів" Антимайдану та харківських сепаратистів, в підмосковному ресторані "Ветерок" миттєво розлетілася по ЗМІ, породивши одразу купу версій зухвалого вбивства. Перше, що спало на думку диванним криміналістам - Жиліна вбили в результаті банальних кримінальних розбірок. Власне, блатний світ для Жиліна аж ніяк не чужий. В біографії головного сепаратиста Харкова є кілька років відсидки за звинуваченням в умисному вбивстві та підготовці замаху на Геннадія Кернеса. От тільки в підсумку справу було закрито, а Жиліна повністю виправдано. Що ж стосується очолюваного Жиліним бійцівського клубу "Оплот" то його криміналізованість річ більш ніж очевидна.

Ще одна обговорювана в Україні версія смерті Жиліна - лідера "Оплоту" прибрала ФСБ, як це сталося раніше з Мозговим, Бєдновим, Дрьомовим та рештою польових командирів "Новоросії" середньої руки,вбитих за останні роки. Мовляв Жилін надто багато знав. Також можливими замовниками Жиліна називають лідера "ДНР" Олександра Захарченка та сумнозвісний тандем Добкіна з Кернесом. Власне, всі ці версії мають під собою певне підґрунтя, адже мотиви розібратися з "польовими командирами" на кшталт Жиліна можуть мати геть усі - від ФСБ до рядових поплічників по боротьбі за "Новоросію".

Версія ж про українську ДРГ в Підмосков'ї, якщо і звучить, то десь на периферії суспільної думки. Якщо у справах з вбивством "мозгових", "дрьомових" чи навіть замаху на Плотницького український слід вважався основним і головним, принаймні в офіційних реляціях терористичних "сил державної безпеки", то версія про українських кілерів в самому серці Росії відкидається майже одразу як цілком фантастична. Так, в Слідчому комітеті Росії офіційно повідомили, що головною версією, яку вони опрацьовують, є комерційна діяльність головного "оплотівця", тобто чисто кримінальна. Про жодну українську помсту, ні пари з вуст. Але озвучити подібну версію російські слідчі не можуть за жодних умов, адже це буде визнанням власної безпорадності та ганьби, до того ж обов'язково викличе паніку у решти українських втікачів калібром побільше Жиліна.

А тепер спробуємо розібратися, чи справді українські спецслужби були аж ніяк неспроможні організувати вбивство Жиліна. Останній, як видно, питанням власної безпеки не надто переймався, якщо дозволяв собі систематично ходити по тих самих ресторанах без якоїсь серйозної охорони. Певно, "оплотівець" був цілком переконаний, що ніякі "українські фашисти" чи СБУ його в Підмосков'ї точно не дістануть. Якби він боявся небезпеки від власних кримінальних подільників, то був би вочевидь більш обережний. На справді організувати вбивство в Підмосков'ї значно простіше, ніж в "ДНР" чи "ЛНР". Будь-який український громадянин має купу можливостей в'їхати на територію Росії, причепити вуса та капелюха, знайти потрібний ресторан, пристрелити Жиліна чи когось іще та вчасно втекти з місця злочину. Отже, нічого надзвичайно складного для здійснення подібної операції на території Росії немає.

Чи означає це, що Жиліна вбили українські месники? Звісно, аж ніяк. Але насправді для України абсолютно неважливо, хто саме прибрав "оплотівця". Важливо лише те, як ми на це відреагуємо. І тут нам повинен стати в пригоді багатий в цьому питанні досвід Ізраїлю, а зокрема Моссаду. Можна, звісно, бити себе в груди, вихваляючись блискучою спецоперацією з ліквідації небезпечного сепаратиста та мало не прямо зізнаючись, що Жиліна прибрав Київ. Але так варто робити, лише, коли хочеться всіх переконати, що ми тут ні до чого. Можна навпаки, у будь-який можливий спосіб доводити, що ми тут ні до чого. Але й цього робити вочевидь не варто.

Найефективніша для української держави модель поведінки в тій ситуації - багатозначно мовчати, а якщо зрідка і говорити про це, то можна і натякнути, що рука "хунти" може і доклала якихось зусиль. Мовляв, вбили Жиліна і хай йому грець. Жаліти цього бандюка в Україні точно ніхто не буде. А вбити міг хто завгодно, мотиви і можливості були у всіх причетних сторін. Нам це в принципі байдуже. А що небайдуже - так те, що злочинець не уникнув покарання, і ніяк його не уникнуть і інші втікачі, що переховується на території країни-агресора. Раніше або пізніше провидіння всіх зрадників обов'язково покарає.

Тим більше, що Жилін точно не перший і аж ніяк не останній з "польових командирів" Новоросії що загинув за подібних обставин. Нові жертви будуть обов'язково, і не залежно від того, хто саме стоятиме за цими чистками, реакція має бути рівно такою самою. І тоді, всі ті злочинці, хто зараз насолоджуються життям в Росії, так чи інакше почнуть боятися та нервувати. А персонажів, що мають чекати на українську відплату за російським кордоном, вистачить на кілька кілерських кар'єр. І якщо президент-втікач Віктор Федорович може почуватися у відносній безпеці, адже Путін вочевидь виділив тому серйозну охорону, то у багатьох втікачів меншого калібру значно більше приводів для хвилювань. Клименко, Захарченко, Портнов, Колесніченко, Олійник, Царьов, Богатирьова, Пшонка, брати Клюєви, Єжель, Арбузов, Марков, а ще Губарев, Гіркін, Безлер всі вони, та багато інших мають зрозуміти, що раніше чи пізніше черга дійде і до них. І тоді вони почнуть боятися та нервувати і робити помилки, що лише спростить завдання їх дістати.