Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Прихована русифікація. Коли Зеленський заговорить слобожанською

Четверг, 11 Апреля 2019, 13:05
Те, що Володимир Зеленський як один з власників "російськомовної щелепи" намагатиметься під час виборів спекулювати на болючому мовному питанні та виступатиме в якості захисника принижених та зневажених "рускоязичних", не мало б нікого дивувати

Ознак того, що пан Зеленський плоть від плоті "русского міра" і в жартах "95 кварталу" про тупуватих "хохлів", і в серіалах за участі можливого українського президента, і в спрямованості контенту перш за все на російського глядача, було більш ніж достатньо.

Але треба віддати команді Зе належне, на відміну від своїх ідейних попередників з колишньої Партії регіонів, вони діють в цьому питанні менш прямолінійно і відверто. І хоча старі знайомі регіональні вуха не помітити в риториці і самого Зеленського, і його агітаторів просто неможливо, прямо на статус української як єдиної державної в штабі коміка не посягають, а свої плани повернення до русифікації прикривають популярною в певних колах українських інтелектуалів позицією - заявити свої права на російську мову.

Подібна ідея звучала серед певної категорії російськомовної інтелігенції і раніше. Мовляв, російська мова активно присутня в Україні не одну сотню років, більше того, сучасна російська мова створена за надзвичайно активної участі українців, а тому українці і українська держава мають всі підстави вважати російську мову своїм національним надбанням. Ну а як інакше, якщо українці Гоголь, Булгаков, Короленко, Ахматова, Чехов та багато інших створювали свої твори російською. Та й навіть сам великий кобзар Тарас Григорович не гребував писати вірші та щоденники мовою Пушкіна і Лермонтова. Таким чином українці мусять не тільки послуговуватися російською, а ще й старанно плекати її, створивши свою українську версію російської, яка звісно ж буде і кращою, і правильнішою, ніж окупантська "російська російська" з її "порєбрікамі", "на Україні" та іншими огидними українському вуху формами.

Щось подібне днями висловив і відповідальний за "мовне питання" експерт команди Зеленського Олександр Харебін. "Україна має власні права на російську мову. І вони будуть заявлені", - сказав він, аргументувавши свою думку давніми регіональними кліше про "розкол України" на мовному ґрунті, з яким команда Зе має намір боротися саме за рахунок "української російської". Харебін, звісно, аж ніяк не поодинокий носій подібної позиції. Як тут не згадати чинного міністра внутрішніх справ Арсена Авакова з його намаганням спілкуватися в офіційних ситуаціях на "слобожанском язикє" та відвертими симпатіями кандидату Зеленському, чи керівника штабу Зеленського екс-регіонала Дмитра Разумкова, що вперто говорить виключно російською, аргументуючи це тим, що так він робить на зло Путіну.

Якщо ж брати сторонніх агітаторів за Зеленського і права "русскоязичних", то тут цілий квітник персонажів різного ступеня "рускомірскості" від лікаря-педіатра Євгена Комаровського, до відвертих колаборантів Наталії Поклонської та Павла Губерєва і російських пропагандистів Дмитра Кисельова та Ольга Скабєєвої.

Але повернімося до тези про українські права на російську мову, заявити про які задумали в Зеленського. При всій зухвалій зовнішній привабливості такого кроку (а що прикольно ж узяти і "віджати в Москви" її мову, заявивши "язикнаш") в практичній площині це ніщо інше, ніж закамуфльована українським патріотизмом повернення до політики русифікації. Адже юридично заявлення прав на російську мову може бути реалізовано лише у спосіб надання мові окупанта певного офіційного статусу. І навіть якщо де-юре українська залишиться єдиною державною, а російська отримає статус "офіційної", "регіональної" чи навіть буде створена "слобожанська" разом з "Інститутом слобожанського мовознавства імені Григорія Сковороди", це означатиме лише одне - згортання політики українізації кіно, телебачення, радіоефіру, ЗМІ і навіть освіти.

Навіщо потрібні квоти на державну мову, якщо їх по факту їх тепер дві. І нехай статус "слобожанської" дещо нижчий, але обмежувати її вжиток в публічному просторі більше немає ані юридичних ані логічних підстав.

Для бізнесмена Зеленського такий сценарій, звісно, просто ідеальний - клепати нові сезони "Сватів" можна буде в необмеженій кількості, продаючи їх каналам від Мінська до Нурсултана, а от для української мови чи навіть української державності це несе дуже серйозні ризики. Адже без державної підтримки українська приречена на поступове витіснення по факту більш потужною медійно і матеріально російською.

Наразі штабісти позиціонують Зеленського як об'єднувача України, в тому числі російськомовного сходу з україномовним заходом, а Петра Порошенка, що виступає за захист української, називають тим, хто розколює суспільство. І цей прийом, попри його заїждженість, як показують результати першого туру, для багатьох спрацьовує. Але ця логіка вочевидь хибна. Чомусь в риториці Зеленського, як власне і його попередників "регіоналів", захист державної української мови - це робота на розкол, в той час як захист російськомовних - це шлях до об'єднання. І це при тому, що російське вторгнення і окупація сталися саме в східних областях, під приводом захисту російської мови, попри те, що протягом щонайменше 10 років на цих територіях вся влада належала Партії регіонів і вони активно виховували у своїх виборців відчуття окремішності від України, та душили в зародках будь-які спроби популяризації там української мови. Так може усе навпаки, і саме десятирічне загравання з російськомовними і підготували чудовий ґрунт для вторгнення, окупації і реального, а не уявного, розколу.

Больше новостей о политической жизни Украины читайте в рубрике Государство