Государство

Карликові Робінгуди. Чи годиться "народному герою" Парасюку дряпати автівівки

Біда якась в Україні з лицарями без страху і докору, народними героями та шляхетними розбійниками

Фото: wikimedia.org

І українська Жанна Д'Арк, як виявилося, не лише у вогні не горить а ще й у воді не тоне, і з робінгудами якась біда. От приміром, Володимир Парасюк, ну чим був не Робін Гуд? Молодий, запальний, який і за словом до кишені не ліз, і кулаки там довго не тримав, був готовий за простий український люд хоч в саме Пекло спуститися. Чи Межигір'я брати штурмом. І що ми спостерігаємо зараз? Робін Гуда не відрізнити від гопника, який напав на елітарний Range Rover Олександра Вілкула, а замість списа якийсь цвяшок. Для повноти картини Парасюк мав би вишкрябати на капоті "Вілкул лох", але "ВЛК ПНХ" - теж згодиться.

Звісно, ні який Парасюк не Робін Гуд, і ніколи ним не був. І якщо хтось ще плекав якісь ілюзії щодо цього, то двобій з Вілкулом мав розвіяти цю ману. Але своєю стрімкою політичною кар'єрою Парасюк має завдячувати саме образу Робін Гуда, який заробив лише одним виступом зі сцени Майдану в останні дні Революції Гідності з ультиматумом як до тодішніх майданних опозиціонерів, так і до Віктора Януковича.

"Якщо ви завтра до десятої години не виступите з заявою, щоб Янукович йшов у відставку, ми йдем на штурм зі зброєю! Я вам клянусь!" - кричав Парасюк, звертаючись до лідерів опозиції. І і в вирі останніх майданних днів люди, що перебували в шоці від масових вбивств, вірили що Парасюк будь-якої миті може кинутися на штурм Банкової та Межигір'я в ліпшому випадку з берданкою та камінням в руках, а то й просто голіруч. Ну яка зброя була тоді в людей на Майдані?

Власне в цьому образі народного термінатора без страху і догани звичайний галицький КВНник і обійшов на виборах до Верховної Ради усіх конкурентів на своєму окрузі. При чому з великим відривом. Люди голосували за Парасюка, аби в парламенті той став таким собі уособленням народного гніву, який без зайвих балачок повикидає з сесійної зали усіх вілкулів, льовочкіних та подібних до них сепарів та зрадників. Власне зі схожими сподіваннями люди голосували на попередніх виборах за "Свободу" Олега Тягнибока. Націоналісти мусили врешті натовкти пики остогидлим та вкрай знахабнілим регіоналам. От тільки після Революції Гідності та на тлі війни на Донбасі масштаби народного гніву виросли в рази, і Парасюк став заручником власного іміджу народного месника, адже нести цей тягар Робін Гуда стало йому вочевидь не сила. Хоча, треба віддати Парасюку належне, він старається як може, принаймні б'ється в парламенті та за його межами з регулярністю вартою кращого застосування.

Інша справа, що штовханиною та мордобоєм за участі політиків українців складно здивувати уже досить давно. Навіть карколомний удар ногою СБУшника Василя Пісного у виконанні Парасюка, хоч і мав досить ефектний вигляд, не йде у порівняння навіть з битвою за ратифікацію Харківських угод 2010 року, коли в хід йшли стільці та димові шашки, а кров з роз'юшених носів бризкала в усі боки. То ж аби відповідати взятому на себе образу Робін Гуда Парасюк мусить діяти значно жорсткіше, ніж заведено в українському парламенті традицією парламентських дискусій.

Розуміючи, що український народ схильний дуже швидко міняти гнів на милість, особливо, якщо об'єкт обожнювання з розряду простого галицького хлопця переходить у народні обранці, тобто заможну та пихату еліту, пан Парасюк виступає з войовничими шоу старанно і головне регулярно, аби його виборці раптом не вирішили, що він "скурвився". З останнім, до речі, у Парасюка, як і у багатьох нових парламентарів, певні проблеми з'явилися досить швидко. В ЗМІ час від часу спливають історії, що залишають помітні плями на світлому образі народного месника. Це і історія зі 100 тисячами від Корбана, і з дорогим авто незрозумілого походження, та й загалом неприховане партнерство Парасюка з дніпровською командою.

То ж бійки з Вілкулом не могло не статися. По-перше, Парасюк взагалі уже досить давно ні з ким не бився, і вихід з парламентських канікул треба було якось відзначити. По-друге, Вілкул є ідеальною жертвою для народного месника - одіозний екс-регіонал, що не приховує своїх совкових та проросійських поглядів та не соромиться називати Парасюка "імбецилом недорозвиненим", до того ж у дніпровських побратимів Парасюка з ним давні і особливі рахунки.

Правда з самою екзекуцією вийшов конфуз. По-перше, як з'ясувалося Вілкул, хоч і в окулярах та на десяток років старший за месника, а самим нахрапом його взяти не так вже й просто. Він спромігся відвісити народному меснику кілька добрячих стусанів, а сам хіба окуляри втратив. По-друге, за екс-регіонала одразу заступився почет, що добряче ускладнило Парасюку його шляхетне завдання. Ну, і по-третє, Вілкулу стало розуму вчасно покинути поле битви, залишивши на поталу народному меснику свій Range Rover, який і став в підсумку головним постраждалим від народного гніву.

Але і сцена знущань з автівки ворога мала вигляд вельми жалюгідний. Парасюк явно не тієї комплекції аби відривати двері позашляховиків голими руками, а цеглини чи кувалди йому ніхто так і не подав. То ж довелося виливати весь народний гнів у видряпані на капоті абревіатурні евфемізми матюків. Як для народного месника та втілення людської ненависті - дріб'язково та непереконливо.