Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Третій незайвий. Чи зможе Вакарчук стати українським Трампом

Четверг, 23 Ноября 2017, 13:45
Що означає несподіваний потяг українців до Святослава Вакарчука в політиці? Просто українці хочуть показати велику дулю політичній еліті

Фото: УНИАН

Революція, війна і розмови про економічну кризу не заважають українцям віддаватися грайливим мріям. Президентські вибори - залишаються улюбленою забавкою українців, але оскільки трапляються вони у нас в країні доволі рідко (всього лишень раз у п'ятирічку), то куди частіше доводиться сперечатися про рейтинги потенційних кандидатів. 

Цього разу колективне несвідоме українців збудило соціологічне дослідження чотирьох провідних соціологічних компаній України (SOCIS, КМІС, "Рейтинг", Центру Разумкова) які виявили, як же розподілилися вподобання українців до потенційних кандидатів у президенти.

Здавалося б нічого особливого - на манежі все той же набір акторів. Попереду, майже голова в голову йдуть Петро Порошенко (16,1%) з Юлією Тимошенко (14,4%); далі вервечкою: полковник Анатолій Гриценко (9,3%), опоблоківець Юрій Бойко - з аналогічним результатом; борець за народ Вадим Рабинович (7,9) і радикал  Олег Ляшко (7,5%). Проте увесь цимес в тому, що несподівано на третє місце з 12,1% вирвався Святослав Вакарчук, що звісно примусило завмерти в очікуванні, як серця тих хто мріє про нові обличчя в політиці, так і тих, хто хоче стабільності, або навіть реалізації давніх мрій про оволодіння булавою.

Поява такого "третього" всього лишень яскраве свідчення того, що українці мають прагнення показати велику дулю начальству, чи інакше кажучи політичній еліті. Не особливо переймаючись наслідками цього акту пориву волелюбної душі. Чесний, не олігарх, гарно співає і головне, що нове! Ото будуть вже справжні зміни і реформи!

Штука вся в тому, що як каже давня українська приказка - нове це добре забуте старе.
Десять років тому Святослав Вакарчук уже був в українській політиці. За списком блоку "Наша Україна - Народна самооборона" в 2007 році став народним депутатом, але чимось особливим не прославився. Звісно, могло й так статися, що просто трапилася погана компанія, але ніхто не гарантує що цього разу компанія буде кращою. У вересні 2008 року, душа нардепа-співака не витримала, він вийшов на трибу і повідомив, що мовляв, розуміє політичні процеси, а в Верховній Раді боротьба заради боротьби і тому, бувайте, я пішов. Звісно, можна все пояснити і зрозуміти, а ще краще за українською звичкою забути, але тим не менше, з такою тонкою душевною організацією в політику краще не йти. А вже як пішов, то боротися треба до кінця, а не зіскакувати з поїзда у найвідповідальніший момент, коли вирує політична криза, прем'єр воює з президентом, а ти не просто собі дядько на селі, якому нема куди подітися посеред бійки панів. Якщо ти вже депутат, то маєш щось робити. Зрештою, ще невідомо чи вирішить, Святослав Вакарчук знову обміняти народні симпатії на голоси виборців, сам він поки нічого не сказав. Хоча зважаючи на те, що він любить поговорити про справедливу державу, про мораль і майбутнє, поагітувати за все хороше і перемогу сил добра, то політичні амбіції йому не чужі, не дивлячись на гливкий млинець з першого походу до Верховної Ради.

Читайте также: СТРАНА ИНВАЛИДОВ. ПОЧЕМУ УКРАИНЦАМ НУЖЕН ДРУГОЙ БАЛЬЦЕРОВИЧ

Інша справа, що можна б понарікати на народні смаки. Скажімо, Леонід Кучма недаремно підкреслював, що Україна - не Росія, але коли соліст групи "Ленінград" Сергій Шнуров співає, що "любіт наш народ всякоє говно", то виникає крамольна думка, що такий чудовий смак має не тільки "їх" народ. Проте, як кажуть, про смаки не сперечаються, а про народні вподобання й поготів. Українцям тим паче немає чого перейматися невідповідністю своїх симпатій, по перше вони на диво постійні - усі учасники рейтингу мозолять очі в сфері публічної політики уже років по двадцять, а окрім того, співаків і шоуменів у політиці хочуть бачити не тільки в нашій благословенній Вітчизні, але й скажімо у Польщі, Італії та Сполучених Штатах.

У Польщі, скажімо, на минулих президентських виборах рок-співак Павел Кукіз не тільки балотувався в президенти, але й зайняв почесне третє місце і 20% голосів зібрав, а потім створив свій політичний рух і навіть провів його до парламенту. Щоправда, уже там, нічим особливим не запам'ятався прилаштувавшись в кільватер до правлячої партії
Ярослава Качинського. Але принаймні поки що Павел Кукіз своєї роботи в сеймі не кинув.

В Італії, теж хочуть змін і голосують за знаменитого коміка і шоумена Беппе Гріло який з своїм "Рухом п'яти зірок" набрав понад 25% голосів на виборах до парламенту. І навіть американці, начебто така зріла нація з двохсотрічними демократичними традиціями обирає собі на президента мільярдера і телезірку Дональда Трампа. Щоправда тепер в американців з'явилася спокуса сказати, що то взагалі не вони, а у всьому насправді винен Володимир Путін зі своїми фабриками тролів, які підкузьмили навіть такий чесний нарід як американці.

Читайте также: ВЗЯТЬ ВСЕ И ПОДЕЛИТЬ. ПОЧЕМУ УКРАИНЦАМ НЕ НРАВЯТСЯ ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ИДЕИ ТРАМПА

Тому, підкреслимо ще раз: українцям своїх вподобань соромитися не варто. Вони як мінімум нічим не гірші за ті, які мають пересічні обивателі в Польщі, Італії, чи Америці. Добрий спів, щирий погляд і вміння триматися перед камерами в політиці ще нікому не завадило, стане в пригоді і в Україні. Якби до цього ще додати вміння тримати удар, не тікати з поля бою і працювати з документами (бодай на рівні Трампа), то було б просто прекрасно. Проте, це вже будуть наступні етапи становлення демократії в Україні.

Поки що можна тільки констатувати, що результати майбутніх президентських перегонів в Україні залишаються непередбачуваними, зрештою, як завжди з 1991 року. І це вже наша, демократична традиція і здобуток саме незалежної України, раніше нічого подібного не було. Принамні останніх років 300-та. 

В свою чергу, діючій еліті варто серйозно поставитися до прагнень, симпатій і потаємних бажань українців, принаймні якщо мріяти керувати країною і далі. І найбільший ризик далеко не несподівана симпатія українців до Вакарчука, скільки те, що понад 20% наших співітчизників ще взагалі не вирішили, хто їм подобається, чого вони хочуть і за кого проголосують. За народною традицією вирішити цю дилему вони можуть в останній момент, вже тримаючи бюлетень в руках і перевернути догори дригом, всю політичну картину, вчергове присоромивши прогнозистів.

Больше новостей о политической жизни Украины читайте в рубрике Государство