Государство

Як лідер Китаю послав Путіна

Саміт країн Азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) приніс Росії три гірких пілюлі, які Путіну доведеться проковтнути

Фото: odnako.su

Пілюля перша. Китайська.

Лідер КНР відмовився надати Газпрому аванс на будівництво газогону Сила Сибіру (ціна всього будівництва близько 50 млрд. доларів). Це сталося на фоні того, що Газпром дуже невдало розмістив євробонди минулого тижня і де-факто росіянам більше ніде зайняти грошей. Зараз у російського монополіста є дуже складний вибір – потрібно по суті заморозити будівництво Південного потоку. Справа в тому, що у Газпрома немає грошей, щоб одночасно будувати газогони Південний потік в ЄС та Силу сибіру в Китай. Тому, в силу політичної коньюнктури Росія буде змушена заморожувати будівництво Південного потоку. А це в свою чергу неминуче вплине на лобістську активність агентів Кремля в ЄС.

Пілюля друга. Китайсько-японська

Вперше за кілька останніх років відбулася двостороння зустріч лідерів Китаю та Японії. Країни останні два роки знаходилися в стані холодної війни. Тут слід додати, що Японія – головний політичний ворог РФ на Далекому Сході і в Кремлі пробували розкачувати цю геополітичну карту. Але Китай, претендуючи на роль супердержави, пішов на умовне покращення стосунків з Японією. Безумовно – нинішня зустріч, це лише маленький крочок до покращення стосунків, але вже те, що він відбувається в Китаї і на такому рівні говорить багато про що. Таким чином, росіяни, які хотіли створювати таку собі антияпонську вісь на Далекому сході, зазнали фіаско.

Пілюля третя. Путінська

Путін подарував керівнику Китая російський йотафон другого (!) покоління. Звичайно, російські ЗМІ це подали, як глибинний прорив російської техніки, але насправді це виглядало так, ніби вождь племені показує європейцям якусь європейську цяцьку, яку йому свого часу виміняли ті самі європейці. Треба чітко пам"ятати, що китайці з легкістю підробляють шості айфони, але ніхто ніколи не чув, щоб китайці підроблювали йотафони. Але Путін, схоже, і тут працював не стільки на імідж країни, скільки на внутрішньоросійського обивателя, якому щодня треба давати новий привід для гордості.