Государство

Як Україні реагувати на миротворчий маразм ЄС

Вичерпавши всі, як здається деяким єврочиновникам, варіанти вирішення українсько-російської кризи, в ЄС вирішили тиснути не на Путіна, а на Порошенка

Фото пресс-службы Министерства обороны Украины

Днями з'явилося повідомлення, що єврокомісар, австрієць Йоганес Ган під час візиту до Києва настійливо переконував українську владу надати Донбасу особливий статус не чекаючи, поки Росія та бойовики виконають свою частину Мінських угод. Сьогодні це повідомлення, яке спочатку здавалося фейком, отримало нове підтвердження. "Стаття 11 Комплексу заходів зазначає згоду на проведення до кінця 2015 року конституційної реформи в Україні, яка має включати ухвалення постійного законодавства щодо особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської областей", йдеться у коментарі ЄС. Тобто, в Євросоюзі вирішили ігнорувати пункт Мінських угод про спецстатус окремих районів Донбасу тільки після припинення вогню, виведення російських військ і проведення законних місцевих виборів. Дехто справедливо назвав ці "миротворчі" ініціативи ножем у спину України. Адже йдеться про абсолютно тупикову ситуацію, яка не вирішує проблему, проте ставить українську владу перед Кремлем у позу з індійської Камасутри.

В нашому політикумі ініціативи ЄС не сприйняли. Окрім "Опозиційного блоку". Чого і варто було очікувати. Виконання пропозицій ЄС може спричинити таку політичну кризу в Україні, якої у нас не було ще ніколи. Тож навіщо в ЄС хочуть зміни влади в Києві, а заразом і зміни курсу України з проєвропейського на проросійський, загадка. Звісно, без путінського лоббі не обійшлося, проте пан Ган висловив позицію не лише цього лоббі.

Як тепер реагувати на миротворчий маразм європолітиків? Варіантів може бути три. Перший - погодитися, другий - пояснювати європейцям, що вони неправі, третій - просто не звертати увагу на ініціаторів подібного "миру". Адже поки що офіційна позиція ЄС не озвучена, а той "комплекс заходів", який нині тиражується, це ще не загальноприйнятий документ. Ризики від першого варіанту дуже значні. Це повністю вб'є рейтинг Порошенка і його політичної сили. Зрозуміло, що можна пояснювати, мовляв, ЄС викручує нам руки, проте таке пояснення після величезної кількості жертв війни суспільством сприйняте не буде.

Виконання пропозицій ЄС може спричинити таку політичну кризу в Україні, якої у нас не було ще ніколи. Тож навіщо в ЄС хочуть зміни влади в Києві, а заразом і зміни курсу України з проєвропейського на проросійський, загадка

Варіант роз'яснення кращий, проте він вимагає наднапруження з боку нашої дипломатії і справжніх друзів України на Заході. Також дуже багато залежить від позиції Барака Обами. Дивним чином пропозиції ЄС співпали з гучним скандалом з прослушкою американцями французьких президентів. Давно нічого не було чутно про WikiLeaks і ось нате вам. Тепер розбірки французів з американцями довго не сходитимуть зі шпальт газет. Цей скандал не змінить позицію Парижа щодо України, але такої єдності як раніше вже не буде. І це проблема, якою Кремль обов'язково скористається. Проте нам треба своє робить. Тобто пояснювати Європі, що своїми пропозиціями вона фактично заохочує до порушення Мінських угод. Причому заохочує не Київ, а Росію і бойовиків. Логіка зрозуміла: якщо Україна не пристає на ініціативу ЄС, це стає сигналом для Путіна і терористів, що вони можуть посилювати ескалацію. Прикриваючись тим, що Україна, мовляв, відмовляється від пропозицій Заходу. А, отже, сама винна. В російських ЗМІ вже розкручується така тема. Тому завдання нашої дипломатії має полягати в тому, щоб дати чітке пояснення світові: надання прямо зараз спецстатусу територіям, які контролюються бойовиками, це не замороження конфлікту, як можливо хтось вважає, а розширення політичної нестабільності на всю Україну. Чи вдасться переконати європолітиків у хибності даної миротворчої ініціативи? Вдасться, бо насправді спільної думки щодо вирішення кризи в ЄС немає. Те, про що йдеться в зазначеному "Комплексі заходів", натяк, а не "дорожня карта". Сильна позиція нашої дипломатії здатна цей натяк зняти з порядку денного.

Третій варіант, не звертати увагу на цю пропозицію. Знову ж таки, це не документ, підтриманий усіма європейськими лідерами, а пробний камінь - клюне Київ чи не клюне. Що робитимуть у такому випадку європейці? Реагуватимуть по ситуації як і до цього часу. Вони не критикуватимуть Україну за відмову. А якщо хтось і зважиться на критику, то на неї є зрозуміла відповідь: шановні, а чому ви не пристали на українські пропозиції про миротворців, чому Обама тягне з летальною зброєю і так далі. 

Таким чином всі варіанти реакції Києва на нові пропозиції Європи містять ризики. Перший може спричинити зміну влади, причому не у мирний спосіб, другий - це, по суті, затягування вирішення проблеми, проте не Україна, а європейські "миротворці" виглядають ініціаторами порушення Мінських угод. Третій варіант, можливо й призведе до певних суперечок з європейськими діячами, але краще мати суперечки за столом переговорів, аніж безлади в столиці чи масштабний наступ російських терористів вглиб країни.