Государство

Який військовий флот нам потрібен

Погляд на стратегію розвитку ВМС України

Фото: depo.ua

Знаменитий адмірал Нельсон колись сказав: військові кораблі - найкращі посередники у міжнародних стосунках. З тих пір минуло понад двісті років. Однак слова найвідомішого в історії морського офіцера не втрачають своєї актуальності і у часи гібридних воєн.

Дискусія про те, куди мають розвиватися Військово-Морські Сили України, набула особливої гостроти після анексії Росією Криму.

Штаб командування ВМС ЗС України планує збільшити флот Військово-Морських Сил ЗСУ до 2020 року втричі. Втім, ключове питання - це пошук моделі розвитку ВМС. Ще у квітні Президент Петро Порошенко заявив - Україні потрібна концепція відродження національного флоту. Як стверджує контр-адмірал Д.Таран, ця концепція вже є, і вона враховує моделі розвитку військово-морських флотів передових країн світу.

Однак чи адекватна ця концепція? Адже моделі країн НАТО наразі не підходять нашій державі через їхню інтегрованість до системи безпеки Альянсу. Я маю на увазі країни Балтії. Якщо ж ми говоримо про моделі Франції, Великої Британії або Італії, то вони передбачають величезні витрати на утримання та оновлення флоту. Україна поки що не має таких фінансових можливостей.

Хочу нагадати: наші ВМС формувалися через розподіл радянського спадку, який не враховував потреби України. У процесі цього розподілу виник суттєвий дисбаланс між кількістю бойових та допоміжних суден на користь останніх.

У стратегії розвитку ВМС Україні доцільно відходити і від радянської системи, і від моделей потужних держав з їхнім фінансовим ресурсом і необхідністю захищати екстериторіальні інтереси та закордонні території

Специфіка ВМС України обумовлена закритою акваторією Чорного моря. А також присутністю бази Чорноморського Флоту РФ із розвинутою системою ракетних комплексів берегової охорони, підводним флотом противника, ризиків бойового зіткнення на морі, вірогідними спробами блокади морських шляхів та портів. Після анексії Криму Кремль розгорнув на півострові берегові ракетні комплекси "Бастіон" із надзвуковою ракетою "Онікс" (дальність ураження 300 км).

Щоправда, більшість ударних суден РФ в Чорному морі - це досить старі зразки 1970-1980 років. А от у дивізіоні протичовнових кораблів та ракетних катерів є новіші судна. Серйозну загрозу становлять і підводні човни, серед яких є 4 одиниці 2011-2015 років.

Загалом Росія зосередила у чорноморському регіоні близько 20 тисяч бійців, 40 кораблів, 50 літальних апаратів, які можуть завдати удару по стратегічно важливих об`єктах України.

Саме ці фактори перш за все обумовлюють вибір стратегії розвитку ВМС України.
На мою думку, нам може стати у нагоді досвід Ісламської республіки Іран. Вона робить ставку на розвиток невеликих за тоннажем фрегатів та корветів, а також швидкісних ударних ракетних катерів. Наприклад, фрегати типу "Alvand" мають водотоннажність 1100 тонн. Для порівняння, вітчизняний флагман "Гетьман Сагайдачний" має 3100 тонн, при цьому приблизно схожий вогневий потенціал. Аналогічний водотоннаж мають фрегати класу Moudge (1500-2000 тонн).

Але найбільшим за кількістю є флот ракетних катерів китайського, німецького та іранського виробництва тоннажем до 300 тонн та швидкістю до 70 км/год.

Навчання Millennium Challenge"02, проведені Пентагоном, показали: внаслідок застосування швидкісних ракетних ударних катерів США "втратили" 16 ключових кораблів: авіаносець, крейсер та десантні судна ("Нью-Йорк Таймс", 12.01.2008). При цьому генерал Ван Райпер, який командував групою "синіх" (саме вони імітували ВМС Ірану), відносно дешевими швидкісними кораблями наніс абсолютну поразку більш дорогим кораблям "червоних", що імітували США.

Це означає, що ударні ракетні катери, особливо створені за технологією "стелс", можуть створити Україні якісну перевагу в акваторії Чорного моря над флотом країни-агресора. Російський Чорноморський флот, у своїй більшості досить застарілий, є гарною мішенню для швидкісних бойових суден із ракетним озброєнням.

Фото: depo.ua

А от ідея розвитку міні-підводних човнів, озвучена віце-адміралом Сергієм Гайдуком, викликає певні сумніви. По-перше, після окупації Криму Україна залишилася без зручних місць дислокації підводних човнів, які виключали б можливість швидкого знищення через авіаудари. По-друге, акваторія прибережної зони становить в середньому 50 метрів, що робить роботу підводних човнів ризикованою та малоефективною при наявності у противника протичовнових кораблів.

Втім, якщо нам вдасться розробити аналог радянської "Піраньї-2" з ракетно-торпедним озброєнням, то таке рішення було б досить оптимальним для українських ВМС - знову ж таки, за умови створення безпечної бази дислокації.

Таким чином у стратегії розвитку ВМС Україні доцільно відходити і від радянської системи, і від моделей потужних держав з їхнім фінансовим ресурсом і необхідністю захищати екстериторіальні інтереси та закордонні території.

Наш підхід - це швидкість, технологія, можливість завдати раптового удару, а також баланс малого тоннажу і ударного потенціалу. Правильний вибір стратегії розвитку ВМС України дасть змогу швидко відновити військово-морську складову Збройних Сил України, створити ефективну противагу ВМФ агресора, підвищити безпеку у чорноморському басейні. І зрештою відстояти НАШЕ море.

Голова підкомітету
Комітету Верховної Ради України
З питань національної безпеки та оборони
Ірина Фріз