Без коментарів. Як Черчилль звільнив політику від потреби говорити
Без коментарів. Говорячи цю фразу нечасто згадують про події, що відбулися понад 70 років тому. 12 лютого 1946 р. прем'єр-міністр Великої Британії і герцог Мальборо Вінстон Черчилль неквапно вийшов з Білого дому після зустрічі з американським президентом Гарі Труменом. Вірогідно, їм таки було про що поговорити. Обидва очільники двох потужних країн світу були не новачками, а досить загартованими в політиці людьми.
Трумен служив у військовій артилерії, а згодом вступив (хоч і не був активним учасником) у доволі сумнівну організацію "Ку-клукс-клан", члени якої правили расистський суд Лінча. Після обрання президентом схвалив застосування ядерної зброї проти Японії та розробляв доктрину стримування комунізму. За його правління в уряді США рівень корупції суттєво збільшився. Подейкують, що Трумен був простим, але рішучим чоловіком, який неодноразово стверджував: "Боїшся жару — тримайся далі від кухні".
Черчилль теж відзначився як військовий, адже почав службу в гусарському полку в Індії: у свій 21-й рік народження він уже встиг нюхнути пороху, а пізніше навіть тікав із полону, потрапивши до Африки. У 26 його обрали в парламент від консерваторів. Після більшовицького перевороту він виступає як активний військовий опонент нової радянської влади, хоча після Ялтинської конференції той пафос суттєво ослаб.
Проте повернімося до згаданих подій 12 лютого. Черчилль виходить після перемовин із Труменом. Його одразу ж оточують надокучливі й допитливі журналісти, плекаючи надію отримати вичерпну інформацію про проведену зустріч. Але герцог Мальборо зронив лише пару слів: "Без коментарів!" З того часу цю фразу використовують як відповідь на надокучливі запитання чи під час проведення журналістських розслідувань, коли опитуваний не хоче давати розгорнутої відповіді. Тепер це своєрідний знак того, що запитуваний ввічливо хоче сказати: "Ідіть до біса! Відчепіться!" Інколи відомі спікери відмовляють інтерв'юерам в коментарях лише тому, що їм просто нічого сказати з того чи іншого приводу.
Сказавши тепер уже майже сакральну фразу "Без коментарів!" або "Жодних коментарів" (No comment!), Черчилль, звісно, пояснив журналістам, що це словосполучення ним запозичене і авторство належить американському дипломату, держсекретарю Самнеру Велсу.
Звичайно, на той час фраза була оригінальною й одразу ж стала крилатою. Однак запитаймо себе: чи існує зараз безглуздіша фраза, ніж "Без коментарів"? Звичайно, якщо хтось хоче вважатися недорікою, то немає жодних проблем. Утім, хоча Черчилль і сказав, що це прекрасне словосполучення, яке потрібно вживати частіше, кожне висловлювання має свій, так би мовити, ліміт змістовності.
Але що можуть означати ці два слова, сполучені разом?
Часом ми автоматично вживаємо їх, коли настільки вражені, що нам просто бракує слів. Вони й заміщають нашу тимчасову розгубленість. А інколи за ними ховається роздратування спікера, який обурений, що його насмілилися запитати про, приміром, щось приватне чи делікатне. Трапляється й так, що запитуване є настільки очевидним, що відповідь передбачає лише ці два слова. Деякі медіа запроваджують цілу рубрику "Без коментарів", у якій слова навіть будуть цілком недоречними. До речі, поширені в соціальних мережах так звані емоджі частково виконують функцію "без коментарів", бо сама графа для коментарів буває нестерпною і недоречною.
Тож, як бачимо, успішність політика передусім полягає у мистецтві користуватися словом. І цей урок нам дав єдиний британський прем'єр-міністр, який став лауреатом Нобелівської премії з літератури, людина, яка розписала сценарій власного похорону.
