Общество

Чи можуть релігія і наука співіснувати в ХХІ столітті

Папа Римський Франциск заявив, що визнає теорію еволюції і теорію великого вибуху

Фото: novostink.ru

Це повідомлення було подане майже як сенсація. Загалом, ми за звичкою і дотепер вважаємо, що християнство чи християнська церква і наукова картина світу - взаємозаперечні. Кожного разу, коли йдеться про науку і її стосунки з церквою, обов'язково звучить майже бендерівське про "ксьондзів", які "спалили Джордано Бруно". Багато хто згадає про Галілея і про те, що "вона, все ж таки, крутиться". Про те, що багато віків до цих знаменних подій доби Ренесансу наука розвивалася головно у монастирях, що науковцями були люди з духовною освітою, доволі часто - монахи - зазвичай не згадують. Як і про те що "батько генетики" Мендель (пам'ятаєте про жовті і зелені горошини зі шкільного підручника?), також був монахом і експериментував зі своїм горохом у монастирському садку.

Втім, дійсно, науковий прорив стався саме за Галілея - і саме нова наукова методологія, а не "те, що вона вертиться" стала причиною його суперечок з католицькою церквою. Яка в цьому конфлікті повелася жорстко і авторитарно і на віки заробила ярлик "ворога науки".

Загалом, "релігія версус наука" - швидше радянська чи пострадянська думка. "Науковий атеїзм" - тобто "науковий доказ не існування Бога" - більше ніде у світі, на щастя, не набув поширення

З того часу і наука, і католицька церква пройшли великий шлях. Церква втратила бундючність і визнала, що вона не має монополії на вивчення і тлумачення світобудови. А наука, в свою чергу, зіткнулася з обмеженнями, етичними викликами і відмовилася від намагання "підтвердити" чи "заперечити" Бога. Тобто час від часу різні авторитети в науці - на кшталт Хокінга чи Докінза - роблять епатажні заяви атеїстичного штибу. Але це сприймається як медійна, а не наукова подія. Поруч з науковцями-атеїстами у світі існувало та існує ніяк не менше науковців, які вірять у Бога, на кожного Стівена Хокінга знайдеться Нільс Бор.

Загалом, "релігія версус наука" - швидше радянська чи пострадянська думка. "Науковий атеїзм" - тобто "науковий доказ не існування Бога" - більше ніде у світі, на щастя, не набув поширення. І те, що "папа визнав теорію еволюції" є сенсацією теж тільки для нас. Тому що католицька церква вже доволі давно навчилася з цим жити. Визнання еволюційної теорії як "гіпотези, що має право на існування" належить ще папі Пієві ХІІ. А теологічне осмислення - монахові Тейярові де Шардену. Який, звісно, вважався у своєму ордені оригіналом і майже єретиком - але офіційно ані він сам не був відлучений, ані його теорії не були засуджені, і не довелося йому, як колись Галілею, виголошувати під час покаяння "а все-таки вони змінюються!"

Фото: zn.uaПитання еволюції для церкви не є питанням догматичним. Єдине зауваження церкви до теорії еволюції, як і великого вибуху - наявність у процесах народження і змін Всесвіту і живих істот волі Божої, Божого наміру і Божественної мети. В усьому решту допускається цілковитий плюралізм. Під одним церковним склепінням уживаються еволюціоністи, креаціоністи - ті, які вважають, що Бог створив відразу все таким, яким ми його бачимо, і навіть младокреаціоністи - ті, хто пропонує розуміти першу главу книги Буття про "створення за шість днів" буквально, і вважає, що ціла історія Всесвіту триває не більше, ніж кілька тисяч років. В цьому питання католицька церква виявляє універсалізм.

Що дійсно цікаво у новині про "папу, що визнав еволюцію" - співставлення з попередником, Бенедиктом ХVІ, який, як кажуть, був переконаним креаціоністом. Тобто у віковічній суперечці креаціоністів і еволюціоністів наразі перевага - якщо не за кількістю, то за авторитетом - на боці еволюціоністів. Принаймні, у католицькій церкві.