Общество

Чи варто радіти цензурі?

Україна взялася до розробки і введення санкцій щодо російського культурного і інформаційного продукту

Вчора стало відомо, що під санкції підпаде російська книга, яку будуть тепер квотувати і ліцензувати, та інша друкована продукція, яка буде піддана цензурі. А сьогодні стали відомі назви перших жертв в галузі кінематографа - серіал "Біла гвардія" режисера С.Снєжкіна і "Піддубний" Г.Огрова, - які взагалі не отримають в Україні прокатного посвідчення. Тобто, кажучи простіше, українські канали та кінотеатри не матимуть права їх демонструвати.

І якщо вчорашнє рішення щодо квотування книжкової продукції викликало, загалом, схвальні відгуки, то нинішнє рішення Державної агенції з питань кіно - дещо спантеличило.

В першу чергу тому, що щодо книжок, все-таки, не йшлося про заборону через цензуру, а в першу чергу, про квотування. Тобто ця дія виразно спрямована на підтримку вітчизняного видавця. Якщо наразі російська книга складає 80% українського ринку, то треба вживати якихось заходів аби українська книга почувалася у власній країні вільніше - обмежити імпорт видається найпростішим кроком. Так, у випадку з книгами також йшлося про можливість недопущення на ринок книжок, які є частиною інформаційної війни проти України, але в першу чергу, у виступі віце-прем'єра Сича йшлося саме про підтримку української книги і зменшення частки російської на вітчизняному ринку.

Просто з книгами простіше - адже українські книги в природі існують і в певних нішах навіть становлять немалу частку ринку. А от як бути з кіно та телесеріалами?

А отак. Заборонити, і все. Причому під заборону потрапила зовсім не кіношна макулатура - не "Бригада" з "Ментами". А "Біла гвардія". Яку, до того ж, всі, хто хотів, вже давно подивилися - вона вийшла на екрани два роки тому. Фільм звинувачений в українофобії. Але хіба те саме не можна сказати про літературну першооснову?

Фільму "Піддубний" дісталося, треба думати, за "переписування історії на користь Росії" - вони присвоїли нашого силача. Зобразили його російським патріотом. Хіба не привід для заборони?

Взагалі, нічого страшного в самому факті заборони немає. Небезпека в тому, на яких засадах це зроблено. Ми самі, власними руками вводимо у наш мистецький простір цензуру. Ми вітаємо її - бо ж вона спрямована проти "ворожого" продукту. Це наша зброя в інформаційній війні.

А хіба не ми самі ще кілька років тому ганьбили Нацкомісію з питань моралі - за Уляненка, за закриття виставок? Хіба не ми заявляли про несприйняття цензури - принципово, будь-якої? Хіба ми не писали і не говорили багато прекрасних слів про те, що мистецький простір має бути вільним від будь-яких обмежень? Про те, що в глядача/читача/слухача має бути вільний вибір - і він його зробить, і проголосує ногами та гривнями.

Але тоді в нас не було інформаційної війни, - нагадають мені. І не тільки інформаційної.

На початках, коли війна тільки-но прийшла на нашу землю, ми дивувалися, як люди в окупованих містах, під обстрілами продовжують імітувати мирне життя - ходять по вулицях, вигулюють дітей на майданчиках, при тому потрапляють під кулі, отримують порання, гинуть, але вперто продовжують жити так, наче нічого не відбувається.

Наразі ми так само перебуваємо в дуже дивному стані: ми розуміємо, що час тепер не мирний, але відмовляємося вірити в те, що це війна, і діяти відповідно. Це стосується, як бачимо, і тих людей, які "розробляють секторальні санкції" у галузі культури. Ці "санкції" - намагання підлаштувати стандарти мирного життя під закони часу військового. Ми огороджуємо свій майданчик прозорим парканчиком, пишемо на ньому "озброєним чоловікам вхід заборонено" - і чомусь вважаємо, що це мусить нас захистити. Виходить кепсько.

Якщо в нас війна, не треба жодної цензури. Не треба ніяких експертних комісій і довгих переліків того, що треба "заборонити" та "скоротити". Якщо війна - тоді треба просто повністю відмовитися від будь-якого російського імпорту. Без розрізнення "високого" і "низького". Книги і кіно, як не огидно це звучить, не є предметами першої необхідності, якими Україна не в стані забезпечити власні потреби сама та за допомогою імпорту з інших країн. Мусимо відмовитися від телепрограм, кіно і книг не тому, що там "переписують історію" або знущаються з гімну-герба-прапора. А тому, що це вироблено країною, з якою ми у стані війни. Байдуже, оголошеної чи ні.

Я уявляю собі, яку хвилю обурення така пропозиція викликає навіть у дуже патріотично налаштованої української інтелігенції. І відразу попереджаю: йдеться не про "раз і назавжди" - а лише про тимчасову міру на період війни. Після війни - як вже домовимося.

Якщо поставити питання в такий спосіб, відпадають будь-які побоювання щодо цензури. Не треба експертних комісій - тобто можна зекономити бюджет. Не треба сіяти на власному ґрунті насіння, яке обов'язково розростеться і почне душити вже власний, український мистецький продукт, коли війна, Бог дасть, перетвориться на історію. Бо війна закінчиться - а цензура ні. Бюрократичні структури - як-от всілякі "експертні комісії" - не мають звички самознищуватися, коли доконечна потреба в них відпадає. Навпаки, в мирний час вони розквітнуть ще пишніше, даючи нові можливості корупції та маніпуляцій. Якщо хочете знати, як виглядає "регульований" шляхом цензурних заборон інформаційних простір - подивіться на Росію. Або, в кого пам'ять довга, згадайте СРСР.