Общество

Чим завершиться новий конфлікт між Московським та Вселенським патріархами

Поки експерти розмірковують, якими будуть перспективи УПЦ МП за нового предстоятеля, ініціативу у церковній політиці перехоплюють парафіяни та клірики

Власне, про це попереджали вже давно: якщо єпископи не запропонують власного вирішення нагальних проблем церкви, люди за це візьмуться самі. Парафіянам УПЦ МП доволі важко існувати у подвійній реальності, яку накидає їм керівництво. Яке, з одного боку, "не бачить необхідності дистанціюватися від Москви", а з іншого, з Москвою "не по пути" надто вже багатьом вірянам. З одного боку керівництво розповідає про те, що "по обидва боки наші вірні і ми не можемо ділити їх на своїх і чужих", з іншого, віряни самі це роблять, збираючи допомогу воякам АТО. Окремі виступи представників Московської патріархії викликають у вірян УПЦ МП більше негативних емоцій, ніж в інших українців. А негативні настрої щодо парафіян УПЦ МП - просто тому, що "московські" - стають справжнім викликом для християнського смирення і прощення.

Тому обрання на посаду предстоятеля митрополита Онуфрія - людини не те щоби "промосковської", але цілком відданої російському православ'ю, не залишало сумніву в тому, що процес відходу УПЦ від МП піде "знизу". І він не обмежиться простим переходом парафій до інших православних юрисдикцій.

Сьогодні у соцмережі з'явилося звернення ГО "Дія" до Блаженнішого митрополита Онуфрія з приводу виходу УПЦ з РПЦ. Проблеми, згідно з цим листом, дві - військова агресія з боку Росії та опосередкована причетність РПЦ до цієї агресії (згадано про те, що Гіркін був у групі супроводу Дарів волхвів), та перешкоди, які МП чинить міжконфесійному діалогу. 

Подекуди відбуваються зустрічі між вірними та священиками трьох гілок українського православ'я і приймаються спільні відозви про готовність до об'єднання - при тому єдність з Московським патріархатом вважають за перешкоду.

Відчувається, що єдина проблема на шляху відходу від Москви - це питання канонічності. І тут ситуація зовсім не безнадійна, адже всі добре пам'ятають, що Церквою-матір'ю для Києва була і залишається Константинопольська церква. "Всі" - це УПЦ, РПЦ і, головне, сам Вселенський патріарх.

Не дивно, що між Вселенським та Московським патріархатами назріває черговий конфлікт. Показовим став інцидент, що трапився на інтронізації митрополита Онуфрія: митрополит Галльський Емануїл, який очолював делегацію Вселенського патріархату і за діючими правилами мав бути першим за достоїнством, був "відсунутий" на третє місце після митрополита РПЦ Іларіона і "першого" в УПЦ МП митрополита Агафангела, і відмовився від сослужіння взагалі. Це розцінили як "поганий знак" - і для автономії УПЦ МП, і для стосунків між Московським патріархатом та Вселенським престолом, якому нагадали про його місце в Україні.

Втім, подібна поведінка - швидше, ознака слабкості. У Москві чудово розуміють, що їй не втримати українську церкву, якщо Вселенський патріархат втрутиться в українські справи.

Зробити крок першим Вселенський патріарх, звісно, не може - адже тоді він виглядатиме "загарбником", який за підтримки київської влади, чиї антиросійські настрої відомі всім, "відхопить" в РПЦ її найкращу частину. Тому ініціатива має виходити, знову-таки, "знизу" - від українських вірних. Єдине питання - як це влаштувати. Адже головна проблема багатьох православних і цілих парафій в тому, що вони не хочуть і не будуть виходити з канонічної церкви "в нікуди", тобто в розкол. І з цієї причини відхід у інші православні юрисдикції також не розглядає.

От, наприклад, який вихід запропонував ректор Ужгородської духовної академії архімандрит Віктор Бедь. Всі, хто розчарувався у МП та його українському представництві, але не хоче ризикувати канонічним статусом, приєднуючись до УПЦ КП та УАПЦ, можуть приєднатися до очолюваної ним структури - духовної обителі, що існує на базі Ужгородської академії і знаходиться під омофором Вселенського патріарха. За необхідністю ця обитель може відкрити свої представництва у всіх регіонах України - якщо на те буде попит серед мирян та кліру. В такий спосіб можна створити доволі розгалужену структуру Вселенського патріархату в Україні, що, в свою чергу, буде аргументом для патріарха Варфоломія подумати про новий статус для неї.

Ініціатива виглядає доволі авантюрно. Вселенський патріарх може мати на чужій канонічній території окремі невеличкі структури які мають подвійне підпорядкування. Але чи можуть ці структури розширюватися з власної ініціативи чи навіть відкривати власні філії? Та ще й при тому не бути у підпорядкуванні місцевого єпископа?

Втім, історія складається не зі звичайних подій, а з казусів та прецедентів. Хто може заборонити вірним, які хочуть перейти під юрисдикцію іншого першоієрарха, зробити це? Хіба вони кріпосні патріарха Московського? Питання розподілення та перерозподілення "канонічних територій" та переходу з однієї юрисдикції до іншої - це не питання догмату віри. Це всього лише питання законів, встановлених людьми. Законів, які не завжди працюють і час від часу застарівають. Законів, які можуть бути переглянуті.

Тому будь-яка авантюрна ідея, пропозиція чи пригода наразі може виявитися плідною та результативною. Поки у високих кабінетах єпископи шукають примирення з владою - а всі відмітили, що на інтронізації не був присутній ані президент України, ані прем'єр, - віряни та клірики шукатимуть шляхів до нормалізації власного парафіяльного і церковного життя. Не надто зважаючи на політику митрополії. Як, зрештою, митрополія дотепер не надто зважала на них.