Чому біситься російська "культурна еліта"
Україна продовжує розробляти санкції щодо Росії у галузі культури. Сьогодні замглави МВД Антон Геращенко на своїй сторінці в ФБ попередив, що "500 артистам" Росії, які підписали листа зі схвалення окупації Криму, може бути заборонено в'їзд до України. На думку чиновника, нема чого людям, які підтримують війну проти України, отримувати гроші з українських глядачів.
Поки незрозуміло, чи це вже запланована урядова санкція, чи тільки ідея особисто Геращенка. Але міністр культури РФ Мединський вже поквапився прокоментувати. Отже, він вважає таку ініціативу "фантасмагоричною дурницею". Оскільки ініціатором підписання цього листа було саме його міністерство, йому варто було поквапитися: адже тепер саме він мусить пояснити своїм підопічним артистам, чому саме вони залишаться без грошей, які вони звикли заробляти на українських гастролях. Він воліє пояснити це тим, що в уряді України сидять неадекватні люди - "фантасмагоричні дурні". І це саме через їхню дурість (а не через дурість кремлівську чи, тим паче, міністресько-мединську) артисти втрачають живі гроші. Які їм ніхто компенсувати не буде.
Втім, у найкращих традиціях "російської реакції на санкції" також поквапився з коментарем гендиректор концерну Мосфільм Карен Шахназаров - один з "підписантів", до речі. За його словами, від цих санкція постраждає - знову таки - не Росія. І не російські артисти. А українці - по-перше, постраждають як глядачі, а по-друге, росіяни від того ставитимуться до них "з іще більшою ворожістю".
Що ж, принаймні одна "фантасмагорична дурниця" тут таки має місце: видатний російський режисер вважає, що відносини між "братніми народами" ще можна погіршити. І це може статися через заборону гастролей кількох десятків російських "зірок". Тобто цей "культурний удар" страшніший за окупацію Криму чи поставки зброї та бойовиків, які вбивають українців на Сході. Виявляється, після цього всього саме українці мусять перейматися тим, чи не образяться на них росіяни.
Головний аргумент захисників культури від санкцій - політика не повинна заважати культурі. Тобто війна війною - а гастролі за розкладом. Діячі культури згадують в слушний момент, що культура чи то "вище політики", чи то "поза політикою". Щоправда, час від часу вони ставлять підписи під політичними деклараціями. Що, здавалося б, переміщує культуру з положення "понад" чи "поза" в положення "під". Для багатьох діячів російської культури, як бачимо, така камасутра - звичайна справа. І не треба про "тяжке радянське дитинство". Згадайте класиків. Пушкіна з "Клеветникам России", наприклад. Ще невідомо, хто тоді зробив більше для культурної втрати Польщі Російською імперією - імператор Микола зі своїми військами, чи Пушкін зі своєї "громадянською лірикою".
За втрату України їм має бути дуже образливо. Можна скільки завгодно повторювати мантру про те, що "від санкцій проти Росії постраждає весь світ, але тільки не Росія". Але це, звісно, не так. Україна, як зазначив один з ображених книговидавців, "усього лише один з ринків збуту російської культурної продукції". Але він забув додати, що це її найбільший зовнішній ринок. Якщо закрити артистам-"кримнашам" можливість гастролювати тут, багато з них відчують це власною кишенею значно швидше, ніж українські глядачі, в яких наразі є зовсім інші приводи для сильних почуттів.
Інша справа, що в цих санкціях немає потреби. Чиновники, як завше, недооцінюють власних громадян. Без будь-яких офіційних рішень, "підписантів" очікують порожні зали, не продані квитки, розірвані контракти з антрепренерами - як це вже сталося, наприклад, з Мацуєвим. Тобто, замість "гастрольного чесу", який завжди приносив добрий прибуток - артистичне приниження. За підлабузництво до влади, яка осипає тебе милостями і почестями, є натомість розплата - інші втрачають до тебе інтерес. Від чого ти стаєш ще більш залежним від влади.
Втім, для влади вони в такий спосіб також втрачають інтерес. Адже донедавна саме ці люди - гранди сучасної російської культури - прив'язували Україну до Росії міцніше, ніж будь-які політичні угоди. Ще й зараз прив'язують - бо немало української інтелігенції також вважає, що "культуру чіпати не можна", що "це святе". Дарма, що ця культура утверджує собою той "єдиний простір", з якого нині ми намагаємося вирватися. Ще донедавна за рахунок, зокрема, цих "артистів" Росія могла відчувати себе імперією сучасного типу. Яка утримує свої провінції не політичною чи військовою силою, а силою культурного тяжіння - як це дотепер відбувається з провінціями Британії.
Але в Україні наразі відбувається ревізія "святості культури". І не в останню чергу - завдяки "500 артистам", зокрема, улюбленим, які взяли участь у приниженні України. Громадяни країни, яка зазнала горя від Кремля, дещо охолола до вистав кремлівських артистів. Нам поки що вистачить тої вистави, яку інші кремлівські лицедії дають на Сході України. Шахназаров співтовариші просто програли графоману Стрєлкову і Ко у конкурентній боротьбі за увагу глядача. Зрештою, артисти, які не скупляться на "громадянську лірику" провладного штибу завше кінець кінцем програють конкуренцію військовим.
