Общество

Чому ніхто не в змозі захистити дітей

За даними ЮНІСЕФ кожні п'ять хвилин десь у світі в результаті насильства гине дитина

Фото: boxgift.net

Більшість - в Африці, Азії і Латинській Америці. І не тільки у "гарячих точках", де наразі ідуть запеклі бої - на кшталт Сирії чи Сомалі - а у достатньо спокійних країнах. Наприклад, в ПАР, яка вважається однією з найбільш благополучних країн Африки, третина злочинів скоюється просто вдома, причому в 40% випадків вбивцями стають батьки або найближчі родичі.

Так само раніше ЮНІСЕФ наводив статистику зі зґвалтувань неповнолітніх (окремо - в зонах бойових дій) та жорстокого поводження. В нинішній звіт увійшли моральні страждання - до речі, тут погану статистику показали і розвинені країни, в яких діти так само потерпають від знущань в сім'ї і школі, як і в неблагополучних частинах світу.

Але далі статистики справа не йде. Конвенції про права дитини вже 25 років. Вона прийнята в усіх (за малим винятком) країнах світу - включаючи, і ПАР, і Сирію, і країни Африки та Латинської Америки. Тим не менш насильство над дітьми і кількість насильницьких дитячих смертей не знижується - і жоден ЮНІСЕФ, як і будь-яка інша організація, що працює під дахом ООН, нічого не може з тим зробити. У зонах конфліктів, бойових дій, стихійних лих - тобто в ситуаціях, коли будь-які закони (в тому числі моральні) перестають діяти, діти зазвичай стають першими жертвами, як найслабші і найбільш безборонні.

Достатньо згадати, як зовсім недавно в сусідній і також пострадянській Росії використовували дітей у боротьбі з політичними опонентами. Так само як пожежники могли "закрити" невгодну редакцію, служба опіки погрожувала і часом навіть забирала дітей в опозиціонерів на тій підставі, що "умови проживання не відповідають" або "були сигнали, що з дітьми погано поводяться"

Але не треба навіть лих і війн. За охайними фасадами пристойних помешкань і навіть найпрестижніших шкіл - вони такі самі безборонні. І нема чого дивуватися - найгірша ситуація у традиційних патріархальних суспільствах. Де діти залишаються "власністю" батьків. Це традиційне "майнове" уявлення про родинну ієрархію, до речі, є частиною і нашої культури. Так "звичаєве" насильство над дітьми в сім'ї і для України є цілком актуальним питанням. Право на "виховання" дітей шляхом фізичного насильства постійно стає приводом для дискусій - багато з нас вважає, що це цілком прийнятний спосіб нарозумлення потомства. Введенню ювенальної юстиції суспільство опирається (до речі, його в цьому підтримують традиційні церкви) - бо така форма захисту дитини від небезпек, що чигають на неї у власній родині, для нас є "нетрадиційною". Ми не хочемо, щоби хтось пхав свого носа до наших сімейних справ.

Втім, недовіра до будь-якого контролю того, що відбувається у родині в нас цілком виправдана історією. Та й сучасністю також. Достатньо згадати, як зовсім недавно в сусідній і також пострадянській Росії використовували дітей у боротьбі з політичними опонентами. Так само як пожежники могли "закрити" невгодну редакцію, служба опіки погрожувала і часом навіть забирала дітей в опозиціонерів на тій підставі, що "умови проживання не відповідають" або "були сигнали, що з дітьми погано поводяться". При тому в сусідній квартирі в той самий час дитина могла вмирати з голоду, забута батьками-алкоголіками, але служба опіки лишалася байдужою до її долі.

Сформована радянською владою недовіра до державного контролю, намагання уникати державного втручання доповнює нашу традиційну, все ще актуальну патріархальність у питаннях сімейного життя. Наші діти лишаються заручниками власних батьків - їхнього виховання, релігійних поглядів, вміння стримувати емоції, просто настрою. Ми вважаємо, що маємо право на власних дітей - і наше право на недоторканість сімейного життя чомусь нівелює права дитини на її особисту недоторканість.

Фото: velvet.byЗагалом висновки ЮНІСЕФ щодо дітей-жертв агресії у зонах військових дій цілком можна пристосувати до мирного часу і будь-якої точки планети. Діти, які бачили на власні очі війну - в подальшому будуть значно спокійніше ставитися до насильства і значно легше поступатися моральними принципами задля досягнення своєї мети. Діти, які зазнають насильства вдома - будуть відтворювати агресивну поведінку у власній родині і інших спільнотах. Здавалося б, радянська школа з її вовчими законами пішла у минуле - але не стало менше насильства у дитячих колективах. І справа тут не тільки і не стільки у "природній дитячій жорстокості", на яку вказують психологи, скільки в тому, що діти з раннього віку знайомляться з різними формами насильства, не виходячи за поріг власної хати.

Не знати, чи врятує ситуацію введення ювенальної юстиції. Навряд чи - адже Конвенція з прав дитини не надто чомусь зарадила. Але казка про Гаммельнського щуролова, здається, від року до року стає тільки актуальнішою.