Хотів би бути моряком або хіміком. Майк Йогансен, якого ми любимо
Одного разу Майк Йогансен потрапив у державну постанову. Так-так, не установу, а постанову Верховної Ради України за підписом Володимира Гройсмана. Це було 14 травня 2015 року. Парламент рекомендував уряду й різним міністерствам відзначити серед інших 120-річний ювілей від дня народження письменника, перекладача, журналіста, критика Майка Йогансена. Варіантів відзначення було з десяток: від ювілейної монети й марки до тем курсових і дипломних робіт.
Думаю, Йогансен, який у царстві тіней веде розумну бесіду з Гесіодом, Гейне і Сервантесом, тільки іронічно посміхнувся на цю постанову. Його день народження щороку святкують ті, хто його читає, любить і поважає, і цей фанклуб дедалі більшає. Це ще один пост обожнення Майка Йогансена. Йогансена, якого ми любимо. І про якого ще мало знаємо. Маловідомі й невідомі тексти, фото, спогади свідчать, що далі буде.
Улітку 1929 року Йогансен у складі групи письменників побував в Одесі. Це не вперше він відвідував Південну Пальміру, але вперше - офіційно. Йогансен, Володимир Сосюра, Олекса Слісаренко, Василь Чечвянський, Леонід Чернов, Василь Вражливий виступали на заводах, на з'їзді Рад Одещини, в артшколі червоних командирів. Їхні літературні виступи відвідали понад 8 тисяч робітників, студентів, учнів, учителів, службовців, військовиків.
Одеська газета "Вечерние известия" надрукували портрети письменників із підписом "Былинникам и запевалам пролетарской революции, молодым писателям Советской Украины - наш привет". А в україномовному одеському журналі "Шквал" з'явилася весела й дотепна авто-анкета Йогансена:
1. Коли ви народилися? - Року 1895-го.
2. Соціяльне походження? - Син учителя німецької мови Гервазія-Еміля-Наполеона Йогансена.
3. Чим ви займаєтеся? - Раніше писав вірші для поетів, а тепер пишу прозу для них же.
4. Ким ви хотіли б бути? - Мій син хотів би бути червоноармійцем або кондуктором; я хотів би бути моряком або хіміком.
5. Скільки ви збираєтесь прожити? - Я гадаю дожити до того часу, коли в нас буде серйозна марксистська критика.
6. Коли ви збираєтесь умерти? - За день перед тим, як мене будуть ховати і оберуть за академіка.
7. Який театр ви найбільше любите? - Кінотеатр.
8. Чому ви не ходите в оперу? - Не маю часу на середньовічні розваги.
9. Ким би ви були за Середньовіччя? - Особистим секретарем в Еразма Роттердамського.
10. Чому ви пишете українською мовою? - Бо я не живу в Ірляндії, не живу в Тамбові.
11. Яке ваше відношення до пролетаріяту? - Я ріс з пролетарями і грав з ними в футбол. Пролетарі пояснили мені, що хімія корисніша од віршів.
12. Чому ви тричі прочитали Салтикова-Щедрина? - Бо я ще не почав перечитувати його вчетверте.
13. Чому ви раніше називались Михайло, а тепер Майк? - Бо немає нічого вічного на світі.
14. Чому ви смієтесь? - Хай плачуть недолуги, боягузи й лицеміри.
Йогансена не можна було не любити. Поет Ігор Муратов через багато років визнавав: "...від першої більш-менш тривалої зустрічі з ним мені схотілося бути схожим на нього". Художниця Віра Дражевська, тоді ще студентка і секретарка "Техно-мистецької групи А", теж закохалася у Йогансена від першої зустрічі: "Вірка була закохана в Майка, в кожне його слово і в усе те, чого він не сказав. І найбільше вона вбирала в себе саме від Майка, Майк просто переливався в неї - всією своєю чудернацькою, до біса талановитою, до біса приємною, до біса розкиданою і до біса богемною натурою".
Сам Смолич усе життя захоплювався Йогансеном: "...розмова, у якій брав участь Майк, то була справжня насолода - про що б він не говорив. Іскристий, блискучий розум Майка, його всебічний, всеохоплюючий талант, його щедрота в розсипанні перлів розуму й таланту, в марнотратстві їх - чарували: з Майком можна було говорити день і ніч. На жаль, він завжди зникав так само раптово і несподівано, як і з'являвся. Часто, привівши Вірку до мене, бо вони разом збирались кудись іти, він на півмові раптом замислювався, ставав на хвилинку неуважний і, забувши попрощатись, забувши, певна річ, про свій намір кудись іти і взагалі про все, швидко йшов геть: якась ідея запановувала ним або йому просто набридало балакати про те, про що ми балакали досі".
І була у Йогансена одна-однісінька вада: "Ми пили погане вино, принесене Майком, - Майк мав дивовижну здатність купити завжди найгіршого, яке тільки може бути, вина. Людина найтоншого, вишуканого смаку в літературі й мистецтві, він не мав жодного смаку в гастрономії і, взагалі, не розумів, яка різниця між картоплею й м'ясом. ...Він, коли йому треба було купити вина, дивився, скільки в кишені грошей, заходив у крамницю і казав: дайте мені пляшку вина на (таку-то суму). Ясно, що йому спихали якусь мерзоту".
У Йогансена була своя система вивчення іноземних мов, і він справді легко їх опановував. У гімназії він вивчав дві старі мови - давньогрецьку й латину, та дві іноземні - німецьку і французьку. Класичне відділення історико-філологічного факультету Харківського імператорського університету стало логічним продовженням його освіти. Згодом в анкеті він указав, що розмовляє німецькою, українською і польською, перекладає з них плюс давньогрецька й латина, читає всіма слов'янськими мовами, а також німецькою, французькою та англійською. Англійську Йогансен вивчив самотужки вкупі зі своїм ще шкільним товаришем Петром Петровим.
А в архіві Юрія Яновського, з яким вони по-справжньому дружили, збереглася унікальна річ - автограф двох віршів Йогансена французькою і німецькою мовами, які йому приснилися. Про те, що це не вигадка, свідчить нотатка Яновського: "Йогансен написав ці вірші уві сні. Він написав їх мені на пам'ять. 13. IV. 1931".
Недаремно перед Першим всесоюзним з'їздом радянських письменників у Москві 1934 року українські письменники вели розмови про те, що Йогансен як єдиний серед них, хто володіє іноземними мовами, повинен насамперед нав'язати контакти з іноземцями. (Розмови ці старанно записували сексоти ДПУ.) Очевидно, всі ще добре пам'ятали з'їзд Міжнародного бюро радянської літератури в Харкові восени 1930-го. Йогансен вільно спілкувався з гостями з'їзду. Американській подружній парі Жозефіні Гербст і Джону Германну він навіть подарував щойно видану "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" з дарчим написом: "To comrade John Hermann. Mike Johansen. Charkiv".
Другові Петру Петрову Йогансен залишив розгорнутий англомовний автограф: "To my friend Pietro, one of the few, whose opinion I apprecite highly. Mike Johansen. 1930. Lopansbourg".
Книжки з дарчими написами Йогансена
І навіть надія знайти невідомі Йогансенові вірші ще жива. 12 січня 1936 року Майк послав листа в Київ Миколі Бажану, з яким останнім часом дружив і їздив до нього відпочивати в Ірпінь. Пильні гебісти перлюстрували пошту і переписали цього листа. А в ньому аж два невідомі вірші Йогансена, які він так і не встиг опублікувати! Щоправда, писарчуки у них працювали нікудишні: що розібрати не могли, те просто пропускали, так само як латиномовні вислови.
НІМЕЧЧИНА
У сні важкому, в чорнім божевіллі
Лежиш, надолана удруге, на землі.
Загони темних дикунів посіли
Твої лани, міста і річеньки твої.
Та ще пульсує десь здорова кров,
Земля парує тихо під дощами,
Росте овес і кінь, що перейшов,
Вночі на брук, копитом вибив камінь.
І, виблиснувши, вилетів ухналь,
І от коня прив'язано до жерді.
Вимахуючи молотом коваль
Гуде у бороду...
Щороку повертається весна,
І крадькома приходить місяць травень.
Дівчата дюнами ідуть і гейнева сосна
Розкрила їм свої рясні рукава.
І вся тремтить у божевільнім сні,
Живуща кров під блисками буровить
І знає: скоро, у якійсь весні
Вона здригнеться й збудиться здорова.
Йогансен любив полювати, як оце ми любимо його. Тобто майже безумно. І ця пристрасть завжди ставала йому в нагоді - з полювань він привозив не лише крижнів, а й тексти: "Писавши, що редакція часопису вирядила до Дагестану експедицію в складі фотокореспондента, літератора-етюдиста, економіста, мисливця, адміністратора і язикознавця (які всі щасливо об'єднувалися в єдиній моїй особі), я дав вам "неточну інформацію", любий читачу.
...Не такі-то багаті наші часописи, щоб виряджати експедиції до Дагестану. Просто я за свої гроші поїхав до Дагестану на тиждень - головним чином відпочити і полювати качки, бо на курорти я не їжджу".
Йогансен охоче пробував себе в різних іпостасях, професіях і жанрах. Для ревю "Алло на хвилі 477" у театрі "Березіль" він написав дотепні естрадні куплети. Дві пісеньки разом із нотами Юлія Мейтуса вийшли окремою книжечкою, ще кілька текстів збереглися в березолівському архіві в Харкові і лише нині потрапили до рук дослідників.
Харків, Харків, де твоє обличчя?
Харків, Харків, у чому твій зміст?
Протекла тебе прогнила річка,
через річку Горбатий міст.
Сяє світ ясний аж до околиць,
і цей світ ніколи не згасає.
Із Холодної гори ніколи
шкереберть не падають трамваї.
Влітку ти величний як Сахара,
в куряві міліцаїв міражі,
наче пальми ті, стоять і марять.
Грек на розі влаштував оазис.
В вулицях романтика Кавказу;
у калюжах розкіш океанів.
Не бува ніякої зарази
і ніколи не буває п'яних.
Уночі чудові аромати
мріють над заснулим чудним містом.
Кожен може вільно і без плати
нюхати фіялок запах чистий.
У твоїм розкішнім церобкопі
Єсть усе, чого не треба людям,
Єсть усе, чого нема в Европі,
і чого ніколи там не буде.
І насамкінець - Майк Йогансен про себе. Так називався невеликий текст у харківській газеті "Вечірнє радіо". У ньому Йогансен зізнається у взаємній любові до слова. Іван Микитенко вчепився до цього освідчення: і за те, що слово Йогансена годує, і за те, що він із ним грається.
"Коли в 1922-ім році мені видали перший гонорар за літературний твір, мені сором було його брати. Адже ж мої власні рядки надрукували у книзі і за це величезне щастя мені ще й давали гроші - щось, здається, міліон чи півтора мільйони карбованців - от як зараз Максиму Горькому.
Я так само дуже не любив, коли Коряк уголос казав привселюдно про мене: "поет". Поети, вважав я тоді, це, скажемо, Шевченко, Тичина і, може, Василь Чумак.
Я й тепер не люблю взиватися поетом чи письменником, тільки з інших причин. Мені вже не здається, що це завелика честь для мене, - тепер мені шкода, що я не інженер, що я не можу будувати нове велике життя, а випало мені тільки шкрябати пером по папері. І те, що я майстер добрий і майстер чесний, мало мене заспокоює. Я б хотів бути майстром життя, а не літератури. Але це мені не дано.
Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов'ю. Я люблю його некорисливою любов'ю не за те, що воно мене годує. Воно мусить мене годувати, бо я його породив. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене".
Матеріал надруковано на сайті Літакцент
