Общество

Хрущов із капцем та Сатана-більшовик. Як на церковних фресках комуністів малювали

У селищі Сатанів на стіні храму можна побачити Сталіна з Кагановичем, і навіть Надію Крупську

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ журналіст

Вторник, 7 Ноября 2017, 10:00

Пізній СРСР, глухе карпатське село. Старий гуцул зібрався помирати:

- Хочу, дітки, щоб ви мене до Москви в мавзолей звозили...

Сини та й онуки в шоці - мовляв старий зовсім вже у маразм впав, але чемно перепитують:

- Батьку, та навіщо вам той мавзолей здався!? Ви ж старий бандерівець, тих комуняк все життя різали, в боївці до середини п'ятидесятих були...

- А може я все життя мріяв побачити їхнього Лєніна в гробу?

Якщо сьогодні комусь закортить помилуватися Лєніном, то не потрібно пхатися до країни-агресора. Краще поїдьте до Сатанова, - курортного селища на межі Хмельницької та Тернопільської областей. Крім чудових надзбручанських краєвидів, тут кожен може насолодитися пекельними стражданнями головних комуністичних вождів. До того ж, це видовище набагато естетичніше за всохлу мумію, адже йдеться про фреску "Страшний суд" у місцевому храмі.

У храмах візантійської традиції "Страшний суд" традиційно зображують на протилежній від іконостасу стіні, аби по закінченню служби вірні бачили, що чекає на їхні душі. Праведних чекає рай, грішників - муки пекла. Композиція "Судного Дня" стандартна: по центру - Суддя Ісус, в Його ногах переможений Змій-Сатана, праворуч врятовані праведники, ліворуч - грішники.

В Україні у сценах Страшного Суду майже завжди зображували реальних персонажів. Серед праведників, наприклад, традиційно малювали фундаторів храму, щедрих на пожертви парафіян, шанованих паствою священиків. Серед грішників теж залюбки зображували упізнаваних осіб. Наприклад, в образі мерзенного сріблолюбця - місцевого лихваря, а перелюбника - знаного бабника, який чи не усім односельцям роги наставив. Художники спроваджували до пекла "безбожних" турків з татарами та ляхів з євреями, а під час дискусії довкола церковної унії в геєну вогняну вкидали ієреїв-конкурентів.

Однак найзаполітизованіший Страшний Суд прикрашає Свято-Троїцьку церкву однойменного монастиря у Сатанові.

Свято-Троїцький монастир (УПЦ) знаходиться за два кілометри від самого Сатанова в Сатанівській (колись Монастирській) слобідці. Попри офіційний монастирський статус черниць тут немає - їх розігнали ше у 1960-х, коли обитель закрили у рамках розгорнутої Хрущовим антицерковної кампанії. Після повернення вірним комплексу споруд монастиря місцева церква використовується як звичайний парафіяльний храм. Постійно тут мешкають лише панотець о. Володимир Наглій з матінкою Ларисою та дітьми.

В самій Слобідці залишилися від сили півтора десятки прихожан - більшість будинків тут давно викуплено під дачі. Однак монастир дуже популярний серед тих, хто бажає охрестити дитину чи обвінчатися - для цього сюди приїздять навіть з інших районів та сусідньої Тернопільської області.

У монастирі люблять розповідати про поважний вік обителі. Мовляв, першим насельником тут став безіменний ченець з Афону, який ніби то оселився у місцевій печері ще у ІХ ст. А як не він, то ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли сюди від Батия.

Однак якщо версія про "афонського туриста" є малоймовірною (що тому було робити у такій глушині?), то з печерськими ченцями - абсолютна фантастика.

Cатанівський монастир знаходиться на теренах так званого "Збручанського культового центру" - останнього оплоту прадавньої віри, куди у Х ст утекли вигнані з Києва волхви. Центр проіснував ледь не до кінця ХІІІ ст., а таємні ритуали на честь давніх богів тут проводили ще у XVII ст.

Тут, на надзбручанських горах, височіли сакральні городища-святилища. Вважається, що найбільшим з них був Звенигород, до якого від монастиря навпростець кілометри зо два. За 5-6 км височіє гора Богіт, де колись стояв знаменитий Збручанський ідол. Нещодавно археологи з'ясували, що сам Сатанів стоїть на місці давньоруського городища, що теж могло входити до Збручанського культового центру.

Якщо б свого часу у цих краях вигулькнули гіпотетичні утікачі від Батия, то вони одразу ж закінчили би своє життя на жертовниках того ж Звенигороду - як свідчать результати розкопок, серед чисельних людських жертвопринесень був принаймні один панотець.

Точно відомо, що монастир існував тут принаймні від другої половини XVI ст. Оскільки
у давнину Поділля знаходилося на кордоні між християнським та ісламським світами, обитель являла собою добре укріплену фортецю.

Монастир встиг побути православним, по тому уніатським... Згодом знову православним. Більшу частину своєї історії він був чоловічим, а від 1899-го став жіночим.

Сучасного вигляду монастир набув у період, коли він належав уніатському ордену чину Св. Василія Великого (1707-1793 рр). Наприкінці XVIII ст монастир було обрано місцем для ув'язнення ченців, засуджених церковним судом до поховання живцем. Першим і останнім з похованих живцем став такий собі Филимон Вітошинський. Невідомо, у чому полягала його провина, бо в літописі згадується лише про "самоволку" з монастиря та характеристика: super incorribilitate vitae (невиправний).

Засудженого спочатку відспівали, як небіжчика, а потім замурували у спеціальній келії. Їжу та воду йому подавали через віконце. Подейкують, що примара Вітошинського й досі блукає напівзруйнованими коридорами головного корпусу, однак отець Володимир наявність у монастирі примар заперечує.

Монастир діяв до 1929-го, аж поки його не закрили Совіти. Тоді ж засипали майже всі монастирські печери, аби там не ховалися потенційні "шпійони". У 1930-х фортечні мури розібрали на будматеріали - в сусідньому колгоспі саме зводили корівники.

За німецької окупації у 1942-му монастир ожив - відремонтували церкву та келії, сестри обробляли землю, тримали худобу, шили ковдри і подушки на продаж, допомагали багатодітним і бідним сім'ям. У 1962-му, за Хрущова, обитель знову закрили, а черниць вигнали просто на вулицю. Існує легенда, що монастир знищили за ініціативою одного з високих комуністичних очільників області, донька якого нібито постриглася у черниці.

Руїни монастиря та занехаяну Троїцьку церкву (датується першою чвертю XVII ст.) повернули вірним лише у 1989-му. Оскільки розписи у храмі виявилися практично знищеними, їх вирішили намалювати з нуля. Хто був художником - сьогодні ніхто згадати не може.

"Наш "Страшний Суд" з'явився в 1992 році, - розповідає отець Володимир. - Це були своєрідні часи, коли усі ми прощалися з фальшивими ідолами безбожної епохи. Звідси - певний радикалізм. Сьогодні, коли пристрасті вщухли, така фреска, може й не з'явилася би. Ось, наприклад Лев Троцький - один з головних вождів революції. Власне саме він, а не Ленін, керував Жовтневим переворотом. На його совісті - мільйони смертей, тисячі закатованих священиків та ченців. А чого лише вартий відкритий за його ініціативою пам'ятник Іуді?"

Пам'ятнику Іуді встановили в місті Свіязьк (Татарстан) в серпні 1918-го. Троцький вважав Іуду одним із перших революціонерів (найпершим, за версією Льва Давидовича, був сам Сатана, який повстав проти Царя Небесного). Пам'ятник, що являв собою постать страшнуватого чоловіка, який погрожував небу кулаком, "освятили" на більшовицький манер: замордували настоятеля Богородице-Успенського монастиря архімандрита Амвросія, вбили священика Костянтина Долматова і розстріляли черниць із Предтеченського монастиря.

Незабаром Свіязьк перейшов під контроль "білих", горе-монумент розтрощили. На постамент згодом втелющили погруддя Леніна.

Ленін на церковній фресці не така вже й унікальна річ. В 2007-му у храмі Пресвятої Богородиці, що у грецькому місті Аксіуполі, теж намалювали вождя світового пролетаріату. Художник Вафіадіс зобразив Леніна, який ножицями відрізає бороду закованому у кайдани святому Луці. Сюжет символізує страждання архієпископа РПЦ і видатного медика Луки Войно-Ясенецького. Останній зазнав переслідувань від совітів, і лише після присудження єпископу Сталінської премії за досягнення у сфері медицині його залишили у спокої.

Фреска в Аксіуполі викликала скандал: богослов Гіоргос Мустакіс заявив, що портрет Леніна оскверняє святе місце, а митрополит Спиридон пообіцяв покарати причетних до створення цієї фрески кліриків. Оскільки фото фрески в готовому вигляді знайти не вдалося, можна припустити, що вождя в Аксіуполі врешті зафарбували.

На фресці у Сатанові у пеклі опинилися Свердлов та Дзержинський - головні організатори ВЧК та "червоного терору", а також товариші Сталін та Берія, Лазар Каганович, який керував голодомором в Україні. Микита Хрущов зображений тут з капцем у руці. Він з'явився не фресці не лише через гоніння на Церкву, але через й те, що саме за вказівкою Хрущова в 1962-му "добровільно" зліквідувався Сатанівський монастир.

А от за що пекельну частину "Страшного суду" прикрасили ще й Надєю Костянтинівною Крупською - "хрещеною мамою" піонерської організації?

"От за піонерів і підсмажується, - пояснює панотець. - Сказати, що піонери - це зовсім погано, не можна. Здоровий спосіб життя, багато в чому правильні виховні моменти, творчий розвиток дітей, літні табори... Але все це перекреслюється активною антирелігійною пропагандою - дітей перетворювали на безбожників. Піонери свого часу брали найактивнішу участь в переслідуванні вірних, руйнуванні храмів і нарузі над іконами та святими мощами. Тут доречно процитувати Євангеліє від Матвія: "Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині..." (Матвія 18:6).

На фресці є ще чимало цікавих деталей. Тіло Змія-Сатани прикрашають червоні комуністичні пентаграми. Є тут і Гітлер, а під сурмою ангела знайшовся персонаж, дуже схожий на молодого Дмітрія Мєдвєдєва. Враховуючи дату створення фрески, це або збіг, або пророцтво.

За словами панотця, реакція постійних прихожан на фреску нейтральна - звикли. Туристи фреску спершу не помічають, бо для цього потрібно задерти голову. Коли ж починають роздивлятися, то перша реакція - шок і здивування. Більшість відвідувачів колекцію політичних грішників схвалює, але є й такі, хто обурюється. Мовляв, політика у храмі зайва.

Сьогодні лаври володаря найзаполітізованішого "Страшного суду" Сатанів ділить з містом Червоноград, що на Львівщині, де цього року в місцевому храмі св. Йосафата з'явився "конкурент". Тут у пекельній частині "Суду" художник зобразив Володимира Путіна.

Больше новостей об общественных событиях и социальных проблемах Украины читайте в рубрике Общество

Читайте также: