Книжковий дефіцит. "Українські видавці ставляться до роману, як до палки ковбаси"
Наприкінці минулого тижня у Львові завершився 23-й Форум видавців. "ДС" у матеріалі "Фестиваль Шредінгера. Коли Форум видавців у Львові навчиться виконувати обіцянки" вже писала, що вартісних подій та книжок на фестивалі було не так вже й багато. Тому "ДС" вирішила розпитати видавців та письменників, яких книг сьогодні бракує на вітчизняному ринку.
Анатолій Дністровий (есеїст, прозаїк, поет, художник)
Кількість виданих романів (усі жанри, всі ніші, різна якість, різний рівень авторів) за рік у Франції коливається від 500 до 600 одиниць. Україна ж не має такої текстової культури, такої книжкової та авторової економіки (наші автори ніколи не жили і не живуть із написаних книжок). Лише про Стамбул у Туреччині виходить близько 10-14 позицій на рік, бо тема Стамбулу в їхній літературі - це завжди топ. В Україні поки немає такого рівня видавців, щоб мислити подібними культурологічними схемами і, скажімо, систематично заливати ринок "київським текстом".
Цим поки займаються окремі автори, наприклад, Юрій Винничук, який своїми романами формує чіткий і впізнаваний літературний материк. У випадку таких авторів видавець - лише торгаш-посередник без особливої стратегічної клепки в голові. Бо якби така клепка в голові була, то ми б мали на полицях дуже симпатичну і смачну прозову серію "львівського тексту", де були би Юрій Винничук, Петро Яценко, Софія Андрухович та чимало інших авторів, що писали про Львів. Всі оці круті творчі моделі створив не маркетинг, а винятково автор. Маркетинг взагалі нікого тут не стимулює, бо він заточений на суспільство споживання, а не креативу.
Мені здається, в наш час уже недостатньо "просто видавати прозу", пора напружити видавниче умішко і мислити хоча би тематичними серіями - контркультура, кіберпанк, київський, львівський текст, проза життя. І викуповувати права на вже опубліковані тексти. Але ж ви бачите, яке ставлення до якісних авторів минулого: усі забули Пашковського, ранню прозу Юрія Андруховича, Жені Кононенко, яким марили в 90-х, забувають Валерія Шевчука. А зараз навпаки - треба формувати цікаву серію-бест прози останніх 30 років (те, що робить Іван Малкович із нашою поезією). У цьому й полягає головна відмінність нашого процесу від інших країн. Бо видавці до роману ставляться, як до палки ковбаси, яку треба терміново збути, не більше.
Також недостатньо своєї есеїстики, катастрофічно недостатньо перекладної поезії. Попри медіа успіхи української книжки останніх кількох років, - це все одно поки тотальний підсос, але ситуація має позитивну динаміку.
Євгенія Кононенко (письменниця, перекладачка)
Хоча й ніколи не читатиму більшості книжок сучасної української літератури, добре, що вони виходять. А бракує, як на мене, якісних перекладів світової гуманітаристики. Фахівці, які не читають в оригіналі, продовжують послуговуватись російськими перекладами.
Андрій Кокотюха (український письменник та журналіст)
Традиційно на підйомі - все з позначкою "історичне" та "дитяче". Українцям катастрофічно бракує художньої літератури, актуальної белетристики передусім жанрової: детективів, пригод, трилерів, горорів, фантастики, мелодрам. З двома останніми ніби щось трохи є, але все одно мало. Натомість усюди, де видавнича справа є бізнесом, саме детективи та мелодрами становлять фундамент книжкового ринку. Я б дуже хотів, аби за рахунок прибутку від детективів у нас видавали неприбуткову поезію і малоприбуткову Оксану Забужко.
Україні не вистачає великої кількості перекладів жанрової літератури з різних сегментів українською мовою. Лідерами продажів у книгарні "Є", де переважно стоїть українська література, цього року були винятково переклади світових бестселерів - книг, написаних професійно в ринкових умовах.
Дмитро Лазуткін (поет, журналіст)
Бракує якісної розважальної літератури, а також науково-популярних гарно зроблених книжок, доступних для всіх.Як на мене, забагато поезії видається - сучасну лірику люди сприймають у дуже обмеженій кількості. Достатньо було б видавати лише Дмитра Лазуткіна, але щоб книжки всюди продавалися і коштували не 120 грн а 40-50.
Сашко Ушкалов (письменник, літературознавець і перекладач)
Чим більше книг, тим краще. Інша річ, що книжки мають бути якісними. Якщо заходити з цього боку, то я б залюбки погодився на те, щоб в Україні видавали менше дитячих книжок, однак приділяли більше увагу їхній якості. Половину текстів я би своїм майбутнім дітям точно не читав.
Якої літератури бракує? Думаю, науково-професійної. А саме такої, що пов'язана з реальністю. Наведу кілька прикладів. Ти береш підручник із журналістики, але в ньому нічого не сказано про те, як в реалі функціонує редакція. Про те, з чим ти дійсно можеш мати справу, коли опинишся на робочому місці. Ти береш десятки книжок із дизайну, але в жодній із них не написано про те, як бути з клієнтом, який вимагає правок у стилі "хочу, щоби це зелене було червонуватим". Словом, потрібно більше літератури, яка б сприяла тому, щоби після університету молодому спеціалісту не казали: а тепер забудь все, чого тебе вчили. Треба більше літератури, яка допоможе обрати професію й убезпечить від неприємних несподіванок.
Богдана Матіяш (поетеса, редактор, перекладач, літературний критик)
У нас забагато збірників (часом вони видають себе за антології) і антологій із текстами, написаними на замовлення видавництв з різних нагод, - до Євро-2012, до Різдва, про Львів тощо. Вони часто нагадують "солянку", в якій зібрано тексти, абсолютно різні за стилістикою і ідеологією. Ці книжки дуже нагадують одноденки і аж шкода витрачати на них не те що гроші, а папір.
В надлишку виходять книжки-переможці літературних конкурсів, які не завжди відповідають заявленому літературному стандартові якості. В надлишку виходять погано зредаговані книжки -- це стосується безлічі видавництв і книжок, незалежно від жанру.
Бракує добрих видань перекладів тих же Нобелівських лауреатів для початку. Бракує перекладів філософських праць метрів філософії. У нас заявляють про повне видання, скажімо, Ніцше, а видають врешті лише перший том, і так не лише з ним. Бракує цікаво написаної історії України для дітей - причому для різних вікових категорій. Бракує хорошої прози авторства сучасних українських письменників; книжок-біографій - перекладних і оригінальних. Бракує академічних видань наших класиків - з примітками і коментарями, на кшталт тих, які видає "Критика" - Свідзінського, Куліша.
Світлана Скляр (завідувачка редакції сучасної літератури видавництва "Віват")
Про ренесанс української книжки не говорив хіба лиш лінивий, тому видавці почали купувати права на переклад українською незліченої кількості неперекладеної класики, бестселерів, премійованих і просто важливих книжок, а також ризикувати, видаючи молодих авторів. Книжок багато, але це мізер, здебільшого точкові удари. Я з острахом чекаю 2017 року, коли чіткіше окресляться результати продажів і запал простигне.
Україні бракує гарно виданої класики сучасної української прози. Малкович складає гарну серію поезії, а от проза розхристана, розкидана по різних видавництвах, по-різному оформлена, іноді вже просто недоступна. От я віддала комусь почитати "Ботакє" Прохаська - і все, книжку не купити.
Якщо говорити про сучасну літературу, то брак якісної літератури свистить по всіх жанрах: від любовних романів до історичних (вже котрий рік спасибі Юрію Виннничуку, який затуляє пробоїну), від родинних саг до детективів, у наук-попі й цікавому краєзнавстві, у белетризованих біографіях (дякую Тані Малярчук за Липинського) і автобіографічній художній прозі (привіт татові в декреті Артему Чапаю). Видавці досі йдуть по мінному полю, бо нема комплексного вирішення проблем популяризації читання й книгорозповсюдження.
Сергій Пантюк (письменник, журналіст, громадський діяч і видавець)
В Україні не вистачає багатьох книжок - від елітарних чи, як я їх називаю, артхаусних, до банальної попси. Не вистачає не тому, що їх нема, а тому, що їхнє місце займає російський контрабандний непотріб. І його стільки, що це навіть не надлишок, а засилля.
Остап Сливинський (поет, перекладач та літературознавець)
В Україні є надлишок лише одного типу книжок: погано відредагованих, погано перекладених, погано оформлених і надрукованих. Всіх інших більшою чи меншою мірою бракує. Наприклад, дуже бракує якісного наук-попу, як українського, так і перекладного. Ажіотаж довкола книжки Венса про Ілона Маска чи Генрі Марша про нейрохірургію лише доводить голод української аудиторії на такий тип літератури.
Бракує "дорослих" книжок для дітей і підлітків, які б піднімали серйозні, навіть драматичні питання, з якими діти неминуче стикаються і за умови непідготованості можуть зазнавати різних травм - смерть, депресія, алко- і наркозалежності, насильство... Таких книжок на Заході і навіть у Польщі вже багато. У нас - лише якісь перші порухи.
А ще моя мама, вчителька музичної школи, весь час нарікає на брак музичної літератури і нот. Подумайте, скільки в Україні музичних вишів і шкіл, і скільки музичних видавництв? Моя мама своїх учнів найчастіше посилає до одного видавництва - ксерокса.
Олександр Ірванець (прозаїк, поет, драматург, перекладач)
Української книжки в Україні має бути дуже багато, а так досі не є. Хоча Форум у Львові, а також Книжковий Арсенал в Києві вселяють надію - книгодрукування розвивається.
Не вистачає доброї власної, української літератури. Перекладів зараз виходить справді чимало і вони переважно високої якості. А от власної... Назвіть мені якусь велику прозу, яка здатна сколихнути "читацький загал". Новий роман Винничука - ото практично і все.
А як на мене, в рік має бути з десяток літературних сенсацій, хоча б рівня "Таємниці" Андруховича, або "Музею покинутих секретів" Забужко. Мені особисто, як читачеві, гостро бракує розлогого, класичного роману на сучасну тематику, широкого й панорамного. Поезії, есеїстики, подорожніх нотаток, малої прози маємо чимало, а от великого роману гостро бракує.
