Общество

Книжковий ринок: Акули проти піратів

Через позови видавництва Ексмо можуть бути ліквідовані популярні і в Росії, і в Україні он-лайн бібліотеки Флибуста, ЛитМир та торрент-трекер Rutracker

2000.net.ua

Дотепер в цих майданчиків час від часу виникали проблеми з правовласниками - з Ексмо зокрема. Але дотепер видавництва задовольнялися вилученням "вкрадених" книжок з вільного доступу. Зараз Ексмо не приховує свого бажання закрити проблему цих майданчиків раз і назавжди - "аби убезпечитися від можливого розміщення контенту у майбутньому без згоди правовласника".

Отже аби "убезпечити себе на майбутнє", російський видавничий гігант збирається закрити доступ для читачів до сотень тисяч книжок, до яких цей конкретний правовласник немає жодного стосунку. Зрозуміти Ексмо можна - адже у видавництвах впевнені, що в такий спосіб можна хоча б трішечки збільшити продаж "паперових" книжок, тобто свій прибуток.

І нехай усі ринкові дослідження кажуть, що закриття вільного онлайн-доступу абсолютну більшість читачів не схиляє до ідеї купувати "паперові" книги. Що твори, приміром, Бредбері можна знайти в багатьох-багатьох інших місцях, окрім Флібусти - і кому треба, той знайде. Дарма, що прибутки видавництв - і Ексмо зокрема - падають не через піратів, а через економічну ситуацію в країні. Все одно вони завдадуть удару по онлайн-бібліотеках. Нищівного удару. Бо треба ж перевірити на практиці чудове свіженьке антипіратське законодавство про "вічне блокування", зокрема, книжкових злодюжок.

В моєму піонерському дитинстві, коли ми не знали буржуйського слова "буккроссінг", ми відчайдушно цупили книжки - в бібліотеках і один в одного. Особливо цікаво було вкрасти власну книжку в людини, якій ти ніколи цю книжку не "давав почитати". А ще цікавіше - в людини, з якою ти ще й не був знайомий, коли оцей конкретний екземпляр зник з твоєї полиці.

Звісно, в ті далекі цнотливі часи ми не знали не лише слова "буккроссінг" - ми також не думали про книгу, як про щось, що можна "поміряти на гроші". Вона була для нас, власне, "контентом" - хоча цього слова ми тоді ще теж не знали. І тому не вважали свій "буккроссінг" злочином.

Але піонерське дитинство минуло, з'ясувалося, що контент - це гроші, вільний доступ до книг - це піратство, а користування онлайн-бібліотеками та торрент-трекерами - обмін награбованим. В цій думці нас підтримують "чесні комерсанти" від книговидання - скаржачись на збитки через "піратів", та близькі до них письменники. І якщо стогін видавців публіка сприймає зазвичай холодно - який вчорашній піонер співчуватиме акулі капіталізму? - то письменники, особливо улюблені, - то вже зовсім інша справа. Хоча й виникають час від часу запитаннячка. Приміром, яким чином потерпає Бредбері від діяльності Флібусти? І чи дійсно блокування Флібусти через вільний доступ до його книг якимсь чином покращить його особистий матеріальний стан?

Те, що видавці спекулюють на "матеріальних збитках автора" - часто є доволі очевидним. Хоча й не завжди. Якщо, приміром, йдеться про авторів "серійних" книжок, які розраховані на одне прочитання і стимулюють тільки бажання купити наступну книгу цієї серії, то такі автори, можливо, і справді потерпають від піратства.

"Довге" життя книжки не цікавить видавця, який отримує з книжки прибуток протягом її "короткого" життя. Але це "довге" життя - це і є справжнє життя книги. І воно уможливлюється - наразі найефективніше - саме онлайн-бібліотеками, де книги лишаться доступними для читача хоч би й через сто років

Від того, що хтось переміряв книжку виключно "на гроші", більшість книжок не перестала бути книжками - контентом, який має власне життя поза волею автора чи тим паче видавця. Комерційна успішність книжки - це, зазвичай, її "коротке" життя, за яке вона має дати якнайбільше доходу видавцеві (який може трошки поділитися з автором). "Довге" життя книжки - тобто її доступність для читача через п'ять, десять, п'ятнадцять років після виходу книжки друком, зазвичай, видавця вже не дуже цікавить, якщо тільки автор не став класиком, або медіа-зіркою, або культовий режисер не зняв по його книзі блокбастер - і тоді на перевиданій книжці можна буде ще раз заробити. В більшості випадків таке не трапляється. За кілька років - коли тираж вже розпроданий чи просто забутий - книжка "вмирає". Вмирає не якийсь матеріальний предмет, який коштує, приміром, сто гривень - вмирає контент, щось нематеріальне, яке є "живим" лише допоки лишається доступним для прочитання.

Це "довге" життя книжки не цікавить видавця, який отримує з книжки прибуток протягом її "короткого" життя. Але це "довге" життя - це і є справжнє життя книги. І воно уможливлюється - наразі найефективніше - саме онлайн-бібліотеками, де книги лишаться доступними для читача хоч би й через сто років після того, як кожен екземпляр з єдиного п'яти чи десятитисячного тиражу перетвориться на бібліографічну рідкість. Тут інтереси письменника та видавництва починають розходитися. Розходитися тим радикальніше , чим менше книжка є комерційним чтивом. Хоча й з комерційністю все не так просто. Адже, приміром, Пауло Коельо, який є ентузіастом вільного доступу до книжок, комерційно точно не менш успішний, ніж активіста антипіратської кампанії Дар'я Донцова.

В такий спосіб "хрестовий похід" видавничих гігантів проти великих онлайн-бібліотек завдає удару по інтересах літератури як такої. І не лише через те, що позбавляє книги "довгого" життя. Бо є ще певна кількість текстів, які мають дуже мало шансів стати книгами. Які є виключно "контентом". Бо ніхто з видавців - і найменше саме "гіганти" - не візьмуться їх видавати. І зовсім не тому, що "писати треба ліпше". Ні. Просто їх видавати невигідно. Бо це, приміром, "неформат". На противагу "формату" - певним правилам гри, які встановлюють на книжковому ринку видавці згідно з власними комерційними інтересами. Такі тексти, якщо взагалі виходять на папері, то смішними накладами, не мають повноцінної розкрутки і, відповідно, мають дуже мало шансів дістатися до "свого" читача. Основним майданчиком, що дає цим книгам можливість широкого доступу до читача (помітьте, йдеться про доступ книги до читача, а не читача - до книги) є саме онлайн-бібліотеки.

Тобто в цій історії немає нічого нового: інтереси читацьких (та й письменницьких) мас проти інтересів видавничого капіталу. За певних умов видавець може стати взагалі "зайвою" ланкою у стосунках читач-письменник. І, можливо, про це варто задуматися, враховуючи те, що інтереси видавця вступають у надмірне протиріччя з інтересами, власне, літератури. Принаймні, в Росії. Та й не тільки в Росії.