Коли у росіян забрали критичне мислення
Соціологи "Левада-центру" виявили цікаву особливість нинішнього стану свідомості російського суспільства - воно "пласке". Відповіді групи респондентів з вищою освітою майже нічим не відрізняються від відповідей групи респондентів без вищої освіти. Зазвичай ці дві групи вкрай по-різному оцінюють ситуацію. Нинішнє російське суспільство продемонструвало дивовижне єднання соціальних шарів у ставленні до України, світу та дій своєї влади.
Те, що люди з вищою освітою відрізняються у своїх оцінках від людей, які не мають високих інтелектуальних досягнень, цілком природно. Адже освіта за нормальних умов виховує в людині здатність до критичного мислення, звичку аналізувати та співставляти інформацію, отриману з різних джерел. Вміння оперувати інформацією і здобувати знання - саме те, чого навчає добрий університет.
Втім, попри популярний міф про те, що "радянська освіта була найкращою в світі", радянська школа - і середня, і вища - навіть не мала на меті навчити людину думати та аналізувати. Радше навпаки. Освіта була "практичною" - люди мала опанувати певну кількість інформації, оволодіти певним набором професійних знань і практичних вмінь. Про здатність ба навіть схильність до розмірковування не йшлося. Адже мати громадян схильних до критичного мислення - надто ризиковано для певного типу держави.
Зрозуміло, маніпулювати людьми, які закінчили "школу практичних навиків" значно простіше. Відповідь респондентів Левада-центру про те, що вони "не розуміють, що діється в Україні", але більшість з них визнала, що вірить тій версії, яку доносить до них ТБ, аналогічна ситуації школи радянського зразка. Ніхто не вимагав в учнів, щоби вони зрозуміли суть фізичного явища чи математичної теорії - вони мали сприйняти їх як істину просто тому, що вона виходить від вчителя, і викласти так, як написано у підручнику, під час іспиту. Авторитет вчителя і догматизм підручника надійно вбивали в дитині потяг до розумування. Вбиває і тепер, як свідчать результати соцопитування.
І не дивно, що для реципієнта, підготованого такою школою, найкращим джерелом інформації залишається саме ТБ. Це ще одна симптоматична особливість російського суспільства, виявлена соцопитуванням - абсолютна більшість (94%) росіян отримує інформацію, головним чином, з екрану ТБ. Причому це досягнення останніх місяців - ще донедавна показник успіху ТБ був значно скромнішим, помітна частина росіян надавала перевагу інтернету.
Причини і способи "підсажування" росіян саме на ТБ відомі. В технологічному плані, це явний відступ у ХХ століття. В ідеологічному - так само. Тоталітарні режими ХХ століття стали можливими завдяки радіо і, пізніше, телебаченню - масовим медіа, які несли однонапрямлений меседж і були цілком контрольовані владою. Інтернет в силу своєї мережевої "горизонтальної" природи не піддається тотальному контролю - що давало право деяким оптимістам говорити, що тоталітаризм за доби Інтернету неможливий. Оптимісти, нажаль, як завжди, помилилися. Це продемонстрували Китай, Північна Корея і от тепер - Росія. Де "зачистка" інтернет-простору була цілком передбачуваною. Опозиційні сайти виявилися заблокованими, решта - підпорядкована ідеологічному мейнстріму чи витіснена в немасові, майже маргінальні ніші. В результаті росіяни втратили можливість диверсифікувати джерела інформації, порівнювати меседжі і самостійно формувати власний погляд на події. Після цього відтік користувачів у сегмент ТБ також був цілком передбачуваний: з екрану вони отримують таку саму інформацію, до того ж вже розтлумачену, підверстану яскравим відеорядом, цілком готову до споживання.
Росія, як відомо, медіа-країна. Ніщо не тримає її в купі, окрім спільного інформаційного простору (до речі, ще донедавна Україна була його органічною частиною). Але Москва вчасно зрозуміла, що вона потрібна цьому простору до тих пір, поки виконує свою головну радянську функцію - "говорить і показує". Тому Москва робить колосальні зусилля, аби зберегти "телевізійну" домінанту.
Тому не варто ображатися на росіян, які в черговому соцопитуванні виявили свою нелюбов до українців. А разом з ними - до США та Європи. Не треба брати це близько до серця. Адже все, що відбувається в Україні, для абсолютної більшості росіян - лише телесеріал. В якому, згідно з законами жанру, мають бути герої та негідники, подвиги та злочини, улюблені персонажі та інтрига, яка змусить телеглядача знову і знову "втикати у телек". У ненависті до дона Мігуеля та любові до Луїса-Альберто солідарні всі - від магаданського двірника до пітерського академіка.
Немає сенсу придивлятися до будь-яких результатів будь-яких російських соцопитувань, окрім цього одного - 94 відсотків людей, які отримують інформацію переважно з екрану ТБ. Бо якщо завтра московські сценаристи розвернуть сюжет на 180 градусів, і виявиться, що Луїс-Альберто - той самий негідник, який розіп'яв хлопчика, а дон Мігуель обмовив себе під тортурами, всі решту показники соцопитування невдовзі поміняються. Докорінно.
От побачите.
