Чому світ знову переживає "космічне загострення"

Зонд Новий Горизонт успішно виконав свою місію з вивчення Плутона та його супутника Харона. Американці святкують. Новинарними стрічками проходить повідомлення про те, що "американці - перша нація, яка відвідала всі планети Сонячної системи". Плутон з такого приводу, здається, знову був "підвищений" у статусі - від планетоїда до планети. Нехай і "карликової".

Росіяни, як виявилося, мали чим відповісти. У новинарних стрічках з'явилося "зустрічне" повідомлення: Тимур Бекмембетов та Євгеній Міронов знімають космічний фільм-катастрофу про перший вихід людини у відкритий космос. Олексія Леонова грає... ні, не Бєзруков - Хабенський. А Павла Бєляєва - сам Миронов. Тепер найцікавіше: фільм має назву "Время первых".

І якщо американці "відвідали" всі планети Сонячної системи суто віртуально, то в росіян - справжня історія справжнього виходу у відкритий космос. Щоправда, це трохи відгонить "дєдивоєвалі" - бо досягнення це належить не російській, а радянській історії (не все було погано!). У той час, як в американців, окрім суто пропагандистського месіджу про "відвідини" всіх планет є цілком реальні сучасні досягення.

Тема космосу у масових медіа - це завжди хоча б трішки пропаганда. Це обов'язкова гарна картинка та переможний звіт. Який все сильно спрощує і зосереджує читача на чомусь другорядному. Бо те, для чого це дійсно робиться, зможе зрозуміти кілька сотень людей на цілій планеті, а оплачувати їхню цікавість чомусь мають всі решту.

Питання лише в тому, яка мета в пропаганди. За нормальних умов "космічна пропаганда" спрямована на переконання платника податків та мобілізацію романтичних підлітків, які обирають шлях у житті. Платник податків має відчути себе причетним до великих звершень - наприклад до того, що саме американці, а не хтось інший, "відвідали" всі планети Сонячної системи. Навіть якщо кожен конкретний містер Сміт не те що інших планет не бачив - він за межі штату усього один раз за життя виїжджав. Але на хвилі загального піднесення він не вимагатиме скоротити державні асигнування на космічну галузь.

В Росії ж, здається, мета пропаганди - не мобілізаційна, а швидше терапевтична. На відміну від радянського аналога, який, у певному сенсі, можна вважати саме мобілізаційним: нехай черга за бутербродним маслом, але ми перші в космос полетіли. Але зараз йдеться про щось геть інше. Про закорінення у радянське минуле з його славетними перемогами. Нагадуванням про "нашу роль" і "нашу першість" (сама назва фільму чого вартує). Дарма, що наразі в космічній галузі Росія від переднього краю потроху віддаляється. Взагалі не має великого значення реальне становище у реальному часі. Країна великих перемог живе у віртуальному світі, де її перемоги лишаються актуальними назавджи.

Щось схоже, до речі, свого часу відбувалося і по той бік океану. Коли більш-менш завершилася колонізація американського Заходу, почався розквіт Голівуду, "фабрики мрій", яка віднині будувала відвідні канали для американської пасіонарності - у ілюзію, у вигадані світи. Ситуацію дещо змінила НТР та холодна війна, яка зробила з високої технології один з найвагоміших політичних аргументів. Космічні війни стали частиною гонки озброєнь - і кіноіндустрія по обидва боки залізної завіси відреагувала, вивівши на екрани героїчних підкорювачів часу і простору. Але після закінчення виснажливої холодної війни, виявилося, що споживач "наївся" космосом. Тема майже зникла з екранів, платник податків почав невдоволено цікавитися "роздутим" космічним бюджетом.

Бо якщо немає загрози війни - то нащо нам космос і космічні герої? І от, нарешті, з захватом спостерігаючи за тим, як загадковий, омріяний космос повертається у медіа та на широкі екрани, я час від час здригаюся від моторошної думки: невже знову війна?