Общество

Музична попса як основа «руського миру»

Простір російської культури продовжує нести втрати. На черзі - фестивальний майданчик Юрмали, після низки скандалів на цьогорічній „Новій хвилі"

Свого часу фестиваль, який вперше відбувся у 2002 році, став для пост-СРСР "продовженням" польського Сопота, який був майданчиком "альтернативного" Євробачення за часів "залізної завіси", і виводив на широку естраду таких радянських зірок як Лев Лещенко, Ірина Понаровська і сама Примадонна. Ідея фестивалю-конкурсу на свіжому балтійському повітрі виявилася дуже привабливою. По-перше, це був "майже Сопот" - ностальгійний для радянських естрадників і телеглядачів, по-друге, в такий спосіб створювалося враження що "Балтика наша", не зважаючи на політичні потуги усіляких недоброзичливців "нас розділити".

Естрадні фестивалі взагалі були дуже затребувані на пострадянській території - адже вони демонстрували "культурну єдність" та цементували "руський мир" на найбільш базовому рівні - засобами махрового маскульту.

Втім, останні події, здається, можуть відірвати Юрмалу від цієї "культурної єдності". Найбільшим ударом по російському естрадному бомонду стала відмова у в'їзді виконавцям, які найбільш активно підтримали антиукраїнську політику російської влади. Це не могло не викликати в Росії хворобливої реакції - як це, не пустити російських зірок на територію російської колонії, нехай і колишньої? До того ж, на цілком "російську" подію, на "російський" майданчик. Натомість на юрмальській сцені з'явився Дорн з тризубом, "Танком пінгвінів" і непристойним для російського вуха "будьмо, гей".

У Держдумі відразу запропонували в якості санкцій забрати в Латвії фестиваль. Направду, це доволі дієва санкція - адже для Юрмали цей фестиваль, який збирає величезну кількість туристів, зокрема російських зірок і бізнесменів, - золоте дно. Латвії тут є що втрачати. Але разом з грішми вона може позбутися статусу "російського культурного майданчика" - і, можливо, воно того коштує.

А перенести фестиваль у Держдумі запропонували до Криму. І з точки зору Росії - це слушна пропозиція. По-перше, це ще одна можливість привабити гроші до цього, як виявилося, бідного і депресивного регіону. По-друге, в такий спосіб музична попса буде знову використана в якості "скрепи" для нещодавно приєднаної і наразі не надто благонадійної території. Тут, треба думати, Кобзона прийматимуть радо.

Натомість чергова колишня колонія остаточно стає недосяжним "закордоном". Того, що територія культурного впливу Росії зіщулюється, як шагренева шкіра, в Росії воліють не помічати чи вважати це "ворожими провокаціями".

Втім, на прикладі скандалів на "Новій хвилі" ми також можемо оцінити і власні потенційні втрати від можливого виходу з культурного ареалу "Руського миру". На відміну від Латвії, ми можемо втратити не один конкретний майданчик. Наші культурні виробники можуть втратити взагалі цілу Росію - і як ділового партнера, і як ринок збуту. Показовим став скандал з українськими учасниками конкурсу, які позували на камери в формі з російським триколором. Продюсери і учасники виправдовувалися тим, що такими були умови організаторів - вони мусили носити цю форму. Що негайно викликало питання публіки: то нащо вони взагалі туди поїхали, на цей відверто російський конкурс?

Це питання дуже турбує публіку, і в значно ширшому контексті, аніж юрмальський фестиваль: чи варто українським митцям співпрацювати з російським бізнесом? Якщо українці відмовляються купувати російський продукт - то чи варто українським виробникам брати участь у виготовленні цього продукту? А якщо вони не будуть цього робити - то де, на яких майданчиках вони зможуть реалізувати власний творчий потенціал? Дотепер спільність культурного простору дозволяла українським митцям, які співпрацювали з Росією, реалізуватися там і залишатися "своїми" тут. Але чим глибшим стає політичний розрив між Україною і Росією, тим більше вони стають чужими. І там, і тут.