Общество

Навіщо обкладати Русь Володимирами

Ідея керівництва Росії влаштувати з тисячоліття смерті київського князя Володимира Хрестителя гучне свято від початку видавалася дещо неприродною

Фото: newsru.com

Існують релігійні групи, які принципово святкують не дні народження або іменини своїх "святих", а саме дні смерті - але, здається, православні церкви до цих груп не належать. Тоді навіщо така помпа у Росії навколо тисячоліття смерті великого князя?

Є дві обставини. По-перше, Київ, який вийшов з-під впливу Кремля. По-друге, анексований Крим. Київ "присвоїв" собі святкування хрещення Русі - і прив'язав святкування саме до днів тезоіменитства князя-хрестителя. Тобто Москві кожен рік нагадували, куди її державні та церковні бонзи мають вирушати у паломництво святими місцями, де коріння і джерела, тобто де залягають глибинні пласти їхньої власної легітимності. А потім ще й це "святе місце" було втрачене (з власної дурості кремлівського керівництва - але хто ж це визнає добровільно?)

Натомість з'явився Крим. І якщо на початку Крим був ейфорією, звитягою чи помстою, то за рік він вже більше скидається на валізу без ручки. І тут князь Володимир - просто знахідка. Адже саме в Крим можна перенести оте "святе місце", яким колись був Київ. І в такий спосіб виправдати власну дурість - адже це була не просто "агресія" та "анексія". Це було повернення священного спадку, "місця сили". Тобто за допомогою князя Володимира у Росії намагаються зліпити з Криму такий собі Грааль (навіть якщо цей чарівний артефакт комусь і далі нагадуватиме валізу без ручки). Ну і заодно зробити на тезоіменитство російського президента галантний подарунок - натякнути на те, що він є причетний до слави войовничого князя, а чи навіть є такою собі інкарнацією Красного Сонечка. Дарма, що це також звучить не дуже по-християнські.

Ну хіба такий подарунок не коштує якогось мільярда бюджетних рублів?

Наразі, здається, в Росії просто одержимі князем Володимиром. Йому збираються ставити відразу два пам'ятники (і це, здається, не остання ініціатива). Один, зрозуміло, у Москві, до якої князь, як відомо, не мав і не міг мати жодного стосунку, - в якості символу державності, спадковості та "віковічної єдності". За всі ці порожні, хоч і голосні, слова готові заплатити кругленьку суму.

Конструювання історії і реальності в цілому в Росії набуває гомеричних масштабів. Тепер вони взялися за літописи. Як бачите, "джерела, близькі до київського княжого двору" - усілякі там літописці - були менш обізнані щодо подій, яким вони були очевидцями, ніж "джерела наближені до Московської патріархії"

Так, до символічного будівництва окремої реальності в нинішній Росії ставляться з усією серйозністю. Наприклад, відомий російській журналіст-українофоб зі знаковим прізвищем Шевченко, запропонував поставити пам'ятник князю Володимиру не будь-де, а на місці пам'ятника Петру Першому. Тобто замінити одного іншим - як наложницю у княжому ліжку - і в такий спосіб "поглибити" власну історію ще на кілька віків, а заодно виправдати свої претензії на чужі території. Тобто це тоді не наложниця - це, швидше, більш вигідний династичний брак навзамін менш вигідного. Тобто пам'ятник Петру Першому, мабуть, слід перенести в монастир. А пам'ятнику Володимиру вкласти прапор Перемоги в одну руку і золотий айфон в іншу - щоби два рази імператорові не вставати.

Ще один пам'ятник мають поставити на Смоленщині, у витоках Дніпра. Аби "лани широкополі, і Дніпро, і кручі" пам'ятали про свої російські джерела, за якими приглядатиме відтепер сам святий Володимир. Який, щоправда, знав про Смоленськ і про "хрещення у Дніпрових водах" так само мало, як і про Москву. Бо хрестив киян, як відомо, у Почайні.

Але відтепер у офіційній російській історіографії немає ніякої Почайни. Згідно з новою - непереписувальною - версією історії, князь Володимир хрестив Русь у "Дніпрових водах". Спочатку звістка про це з'явилася на якихось Інтернет-ресурсах, якими можна було знехтувати, хоча вони і посилалися на "джерело близьке до патріархії". Але потім та сама версія з "Дніпровими водами" була повторена вже цілком офіційно патріархом Кирилом під час урочистої промови з приводу його власного тезоіменитства.

Навіщо, ви питаєте, російські церковні ідеологи тепер ліплять "руський Йордан" з Дніпра? Святій землі - якою є "Свята Русь" - потрібен свій Йордан. Якщо не пам'ятаєте міфології "Руського мира", я вам нагадаю, що згідно з цією доктриною, ще донедавна Київ був "нашим Єрусалимом". В Русмирі все було "власним" - Рим, Єрусалим, Йордан, Хреститель. Щоправда, вони в такий спосіб самі ж заклали у свою доктрину міну, яка мала зруйнувати цю "святу єдність" - адже між Римом та Єрусалимом майже ніколи не було миру.

Фото: smolensk-i.ruКонструювання історії і реальності в цілому в Росії набуває гомеричних масштабів. Тепер вони взялися за літописи. Як бачите, "джерела, близькі до київського княжого двору" - усілякі там літописці - були менш обізнані щодо подій, яким вони були очевидцями, ніж "джерела наближені до Московської патріархії". Чому б ні? Якщо можна знайти очевидця розпинання хлопчика, то очевидця хрещення русичів у Дніпрі - і поготів. Чекайте-чекайте, літописцям нашим київським ще закинуть фальсифікацію історії в інтересах "хунти".

І все тому, що Почайна зовсім не підходить для потреб "Святої Русі". Бо де тепер та Почайна? Як її використати, обставити з усіх берегів Володимирами, аби вони стовбичили, як позначки межі на краю поля, і у своїх бронзових обіймах утримували нашу "віковічну братську єдність"? Так отож. А Дніпро ось він - і через Україну тече, і через Білорусь, а головне, бере початок там, де треба. Правда, щодо Смоленщини можуть дещо пригадати з Польщі, а щось - з Литви... Але ж нікому не дозволено переписувати історію. Бо хто перший встиг переписати - того й історія...

Втім, найстрашніше з князем Володимиром вже трапилося: його зіграв (озвучив у мультику) Сергій Безруков. Тобто тепер він беззаперечна поп-зірка російської культури. Ну, хіба ще Путін закине князеві - як його сину Ярославу - якусь політичну імпотенцію. Не так розпорядився на рахунок престолонаслідування, наприклад. Чи не розгледів ще тоді майбутнього Третього Риму, справжньої столиці Святої Русі, у клязьменських болотах. Тобто був він людиною, звісно, не позбавленою державницького таланту, але не геній, не геній...