Общество

Навіщо створювати ілюзію СРСР

Складається враження, що Росія готова на все заради задоволення одної конкретної людини та збереження для неї світу приємних спогадів

Фото: УНИАН

У Лівадійському палаці встановлено "пам'ятник Сталіну". Саме так його назвали - хоча цей монумент присвячений Ялтинській конференції, і на ньому зображені окрім Сталіна також Рузвельт і Черчілль. Обидва західні лідери запитально дивляться на Вождя Народів, який суворо дивиться перед собою - тобто зрозуміло, за ким останнє слово. Та хіба Зураб Церетелі міг припустити, що за кимсь іншим?

Пам'ятник у Лівадї змогли "нарешті" - як зазначила влада - відкрити завдяки тому, що "змінилася політична ситуація". Втім, і без того було відомо, що встановити цю скульптуру за української влади відмовлялися - аби не травмувати почуття кримських татар.

А проросійським силам у Криму - які лобіювали цю скульптуру останні кілька років - здається, саме це у ній і подобалося. Для них Сталін лишався не просто способом подратувати татар, але символом власних претензій на Крим. Символом "великої перемоги", приналежності Криму до СРСР - і відповідно, її "спадкоємиці" Росії. Нарешті, їхньої власної "історичної правоти" - адже Крим після депортації татар заселяли, зокрема, ветеранами російських спецслужб.

Влада і сама не проти б повернутися до СРСР. Влада має сентимент до тих часів, коли країною, фактично, володіли таємні служби - бо ж влада звідти і вийшла. Моду на СРСР повертають ЗМІ, які затоплюють інформпростір пропагандою перемішаною з розвагами

Тобто "політична ситуація, яка змінилася" - змінилася саме у такому ключі. Історичні травми людей, які тримали на собі репресивний радянський режим, які прийшли на чужу землю з власними законами і обожнили катів місцевого народу - знову стають недоторканими. Кримчани, які голосували за приєднання до Росії, голосували, як кажуть, "за повернення до СРСР". І нова влада, як бачимо, дає їм таку можливість. Чи радше дозволяє поринути в ілюзії.

І не лише їм. Влада і сама не проти б повернутися до СРСР. Влада має сентимент до тих часів, коли країною, фактично, володіли таємні служби - бо ж влада звідти і вийшла. Моду на СРСР повертають ЗМІ, які затоплюють інформпростір пропагандою перемішаною з розвагами. Її повертає маскульт, який виявляється "на передньому краї" війни за душі - з їхніми "патріотичними" концертами-книгами-кінами. З їхньою "громадянською позицією", яка відображається у колективному "одобрямсі" чергових кремлівських рішень. У травлі чергового колеги, який щось не те зняв, не тим заспівав, не того зіграв.

Натомість вже не тільки ТБ крутить "найкращі в світі радянські фільми" - найкращі сцени країни повертаються до "забутого репертуару". Маріїнський театр, наприклад, зробив цілу серію постановок під програмною назвою "Народжені у СРСР". Судячи з переліку творів, йдеться не стільки про те, що було створено радянськими композиторами, скільки про твори з "радянськими" сюжетами. Бо "Катерина Ізмайлова" Шостаковича, приміром, ніколи і не сходила з підмостків, а оперета "Москва. Черемушки" - комедія "з радянського побуту" - втратила шарм разом з том самим побутом. Що вже казати про "В бурю" Хрєннікова. Яка, з точки зору музичного соцреалізму, було свого часу великим досягненням - бо явила людству "першу вдалу спробу зобразити оперними засобами події Жовтневої революції".

Пам'ятник Сталіну, Рузвельту і Черчіллю у Лівадійському палаці

Все це, виявляється, знову "в мейнстрімі". Радянський час реабілітують всіма засобами. Навіть патріарх церкви, яку, здавалося б, за того режиму нищили фізично і морально - але навіть він знаходить у тій добі чогось доброго і достойного, чим можна пишатися, відроджувати і т.п. І ні в якому разі не йдеться про покаяння чи болючий аналіз "історії повсякденності", яка нівелювала людину та її гідність. Тільки психотерапія. А ще краще - загальний наркоз.

Найцікавіше, що вся ця "історична реконструкція" робиться на держзамовлення, і заради задоволення одної конкретної людини і її команди - котра хоче тримати ту людину у світі приємних для неї ілюзій. Як у фільмі "Гуд бай, Ленін". Відтворюється "атмосфера часу" - ентузиастична молодь, героїчне виконання "інтернаціонального долга", патріотичне кіно і вистави, напруження "холодної війни" (результати якої треба переглянути - на відміну від результатів "отєчєствєнної"), помпезні й розкішні кабінети, червоні шкіряні папки. Контррозвідники доблесно відловлюють шпигунів. Політв'язні повільно вмирають в тюрмах. Ленін на сцені. Сталін на постаменті. Танки на західному напрямку...