Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

От Злуки до Зрады. Как 100 лет назад галичане и белогвардейцы стулом Киев делили

Воскресенье, 21 Января 2018, 18:00
Если уж кто-то и поделит реально Украину, так это только сами украинцы

Привет, боец исторического фронта! Героические моменты всеобщего единения на новогодние праздники уже миновали, но, думаю, что потребность этим не исчерпалась. Для всех, еще не утративших способность к единению, есть особый украинский день: 22 января. День Злуки.

День это сложный по той причине, что Украина настолько велика и обильна, что ее очень сложно "единять". В Харькове имеют свое мнение про Львов, а в Одессе про Киев. Мнение это обычно нелицеприятное и совершенно справедливое. Точно так же как во Львове про Харьков или в Киеве про Одессу. С другой стороны, несмотря на сложности с единением, Украину (как это ни парадоксально) также очень сложно разъединить. Как только наши восточные российские братья начинают утверждать, что Украины типа нету и есть какие-то Недоновомалороссии, сразу собираются гневные люди из Харькова, Одессы, Львова и Киева и героически сражаются за какое-то никому дотоле неизвестное Дебальцево или Попасную. В процессе отражения агрессии они все друг друга любят - независимо от места довоенного жительства.

Это нам говорит о том забавном факте, что если уж кто-то и поделит реально Украину, так это только сами украинцы. Они настолько привыкли к взаимной грызне, что не допускают к участию в этой грызне каких-то там людей из Москвы или посторонних танкистов-бурятов. Внутриукраинская грызня является одной из неотъемлемых составляющих украинской национальной идеи и основным источником национальной консолидации. Поэтому чужих в этот национальный спорт просто не принимают.

Если кому-то это покажется удивительным - это неверно. Если в Дюссельдорфе ты закажешь кельнское пиво, тебе набьют морду. Расстояние между городами - 30 км, но у них даже разные диалекты немецкого языка. Мнение о пруссаках или саксонцах в Баварии вообще лучше не спрашивать. Поэтому внутриукраинская грызня - составляющая нашего европейского выбора. Ибо все нации собираются вместе для того, чтобы создать свое национальное государство и упоительно предаться своей внутринациональной грызне. Спокойно, с чувством, тактом, расстановкой. А если в эту грызню начинает вмешиваться посторонний, вся нация сразу объединяется и рвет его к чертям. От этого возникают даже мировые войны. Но мы будем надеяться, что чаша сия нас минует и мы будем спокойно грызться между собой годы, десятилетия, а по возможности, и столетия.

И поэтому уместно помянуть незлым тихим словом очередную годовщину Акта Злуки 1919 г. В этот драматический год облобызались киевляне и львовяне с целью таки создать Украинскую Народную Республику от Сяна до Дона. Попытка оказалась так где-то на полгода. Помешали этому поляки и русские (красного и белого цвета). Но порвали эту Злуку, естественно, те же самые киевляне и львовяне. В рамках нежной внутринациональной дружбы и единения.

Поначалу все было красиво. Развалилась Австро-Венгрия через год после России, и галичане воспряли. И начали единяться с Киевом. В Киеве сначала был гетман Скоропадский, а потом наступила Директория. Но это ничего не меняло. Киев и Львов - братья навек, пока не наступит повод для нормального душевного срача. Образовалась Западноукраинская Народная Республика, которая начала дружить с киевской УНР.

И были приняты по этому поводу судьбоносные решения:

ІМЕНЕМ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНОІ РЕСПУБЛІКИ.

ДИРЕКТОРІЯ ОПОВІЩАЄ НАРОД УКРАІНСЬКІЙ ПРО ВЕЛИКУ ПОДІЮ В ІСТОРІІ ЗЕМЛІ НАШОІ УКРАІНСЬКОІ.

3-ГО СІЧНЯ 1919 РОКУ В М. СТАНІСЛАВОВІ УКРАІНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РАДА ЗАХІДНОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНОІ РЕСПУБЛІКИ, ЯК ВИРАЗНИК ВОЛІ ВСІХ УКРАІНЦІВ Б. АВСТРІЙСЬКОІ ІМПЕРІІ І ЯК НАЙВИЩИЙ ІХНІЙ ЗАКОНОДАВЧИЙ ЧИННИК, ТОРЖЕСТВЕННО ПРОГОЛОСИЛА ЗЛУКУ ЗАХІДНЬОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ З НАДНІПРЯНСЬКОЮ УКРАІНСЬКОЮ НАРОДНЬОЮ РЕСПУБЛІКОЮ В ОДНОЦІЛЬНУ СУВЕРЕННУ НАРОДНЮ РЕСПУБЛІКУ.

ВІТАЮЧИ В ВЕЛИКОЮ РАДІСТЮ ЦЕЙ ІСТОРИЧНИЙ КРОК ЗАХІДНИХ БРАТІВ НАШИХ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ УХВАЛИЛА ТУЮ ЗЛУКУ ПРИЙНЯТИ І ЗДІЙСЬНЯТИ НА УМОВАХ, ЯКІ ЗАЗНАЧЕНІ В ПОСТАНОВІ ЗАХІДНЬОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ ВІД 3-ГО СІЧНЯ 1919 РОКУ.

ОДНИНІ ВО ЕДИНО ЗЛИВАЮТЬСЯ СТОЛІТТЯМ ОДІРВАНІ ОДНА ВІД ОДНОІ ЧАСТИНИ ЕДИНОІ УКРАІНИ - ЗАХІДНО-УКРАІНСЬКА НАРОДНЯ РЕСПУБЛІКА / ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, І УГОРСЬКА УКРАІНА / І НАДДНІПРЯНСЬКА ВЕЛИКА УКРАІНА.

ЗДІЙСНИЛИСЬ ВІКОВІЧНІ МРІІ, ЯКИМИ ЖИЛИ І ЗА ЯКІ УМІРАЛИ КРАЩІ СИНИ УКРАІНИ.

ОДНИНІ Є ЄДИНА НЕЗАЛЕЖНА УКРАІНСЬКА НАРОДНЯ РЕСПУБЛІКА.

Как это отмечалось в Киеве - имеются источники. Например, такой себе Левко Лукасевич.

"Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно задекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати.

Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство.

Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з"явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.

Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.

О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.

У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики "Слава!" на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.

Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.

Наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес. Першим на порядку денному було прийняття Акта Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи".

Все экстатично. А дальше наступили суровые реалии. Власть Директории на Надднепрянщине оказалась эфемерной. Пришли сначала красные, а потом белые. За Львов сразу начали биться поляки. И полгода ЗУНР и УНР воевали спина к спине, каждый против своих любимых врагов. Злука была формальностью, пока не кончится война. А война не заканчивалась. И ставила всех время от времени перед нелегким выбором.

К лету 1919 г. галичане проиграли превосходящим полякам и ушли через Збруч на Надднепрянщину. Там тоже все было плохо, но на 1919 г., если тебе плохо, но "своих" вдруг стало вдвое больше, то у тебя возникают шансы. Галицкая армия объединилась с Действующей армией УНР, и они вместе пошли на Киев. Красные начали отступать. А доблестное украинское войско неумолимо шло трассой классической и любимой народом электрички Вапнярка-Киев. Остановки вы знаете.

В Киев в результате с правого берега зашли галичане, а с Дарницы - белогвардейцы. Встреча вышла неожиданная и непонятная для всех. Белые воевали с Петлюрой, а Галичина - это Австрия. А Петлюры тут не было. Галичане воевали против красных, потому что они вообще были плохие для всех. И для белых. Но в душе каждый галичанин воевал против поляков, потому что это - свое, риднэ. А белые были за единую-неделимую-Россию и тоже в теории против поляков, потому что Польша сто лет была частью единой-неделимой-России.

Встретились галичане и белые в Киеве, посмотрели друг на друга и задумались. У одних был манлихер, у других мосинка. Но пока никто не стрелял. Посреди Крещатика был поставлен вынесенный из здания городской Думы (на Майдане) стул, который обозначил линию противостояния. В силу пестроты национального состава российской и австрийской империй военными начальниками галичан и русских были этнические немцы. Они провели между собой беседу на немецком языке и решили, что пока что воевать между собой не будут. Галичане были в слабой позиции, так как Киев - это все-таки Российская империя, а не Австрийская. И галичане сдали Киев белым.

Петлюра им не простил. А они не простили Петлюре, что он им не простил. Галицкая армия сама по себе пошла по Надднепрянщине, побыв сначала бледно-белой, а потом даже красной. А потом пришел тиф, и проще оказалось вернуться домой в Галичину, будь она хоть Польшей. Очень хотелось домой. А потом - хоть трава не расти.

Петлюра отплатил галичанам в 1920 г., пойдя на союз с Пилсудским. И отдав всю Западную Украину Польше. А поскольку он ее не имел под своей властью, то отдавать было легко. Галичане же надеялись на победившую Антанту, которая им что-то типа обещала в новой Польше. И Антанта была против Петлюры за русских белых. И разошлись пути соавторов Злуки меньше, чем за год. По тем временам - неудивительно.

Но нам-то что? И так понятно, что Харьков, Одесса, Киев и Львов - это Украина. Поэтому Злука - наш праздник, который наиболее осмысленно отмечается в Авдеевке, Песках и других интересных местах, где в одном окопе сидят львовяне, харьковчане, одесситы и киевляне. Хай живе! Слава Украине!

 

Больше новостей об общественных событиях и социальных проблемах Украины читайте в рубрике Общество