Общество

Парад привидів. Для чого українці пишуть з брехунця про неписьменних франків

Найкращий вияв єдності - підтримка українського кіно, української книги, української музики

Фото: УНИАН

Значить так. Був собі такий дядько Андрій Первозванний, забрів він якось невідомо куди і сказав: "Буде тут місто-сад". Пауза у тисячу років - і, хоп, Київська Русь стала супердержавою, вся неписьменна Європа в гості їздить і в родичі до київських правителів набивається. Потім хоп - скачуть козаки і все ту ж нещасну Європу від бусурманських орд захищають. Потім знову пауза - і українці боронять європейський вибір. Звісно ж, під знаменами із цитатами Шевченка. 

Саме так міг би звучати короткий виклад диктанту національної єдності, який 9 листопада, у День української писемності, традиційно написали в Україні. Цього року радіодиктанту виповнилось 16 років. Започаткувало ініціативу Українське радіо - акція "має на меті об'єднати усіх небайдужих навколо українського слова". Диктант складається приблизно із 150 слів, текст пишуть спеціально для цієї події. Цього року тест читав доцент Київського університету ім. Б.Грінченка Олександр Авраменко.

Диктант національної єдності - одна із небагатьох подій, що традиційно відбуваються у день української писемності. На "Українському радіо" стверджують, що аудиторія та географія учасників постійно зростає: "Десятки тисяч листів надходять з усіх областей України та з-за кордону".

Так, диктант читають по проводовому радіо і надсилають на перевірку паперовими листами. Цього року, щоправда, диктант транслювали на Першому національному та навіть на каналі YouTube, а роботи на перевірку вже кілька років можна надсилати електронкою. Підсумки обіцяють підвести у грудні. 

У прес-центрі Українського радіо цього року диктант писали письменники Андрій Курков та Василь Шкляр, співачка Анжеліка Рудницька, керівник Центру Української Культури та Мистецтва Світлана Долеско, віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко, працівники Українського радіо, ведучі UA: Перший.

Письменник Василь Шкляр перед написанням диктанту відзначив: писати його слід хоча б для того, аби "перевірити свої знання, бо українська мова постійно розвивається". Однак текст диктанту, що носив назву "Україна на зламі століть", свідчить якраз про зворотнє: Україна міцно застрягла у спробах возвеличити своє минуле, тоді як сучасність стрімко пролітає повз. Саме архаїчність - одна з основних рис диктанту національної єдності, головною метою якого заявлена "солідарність з усіма, хто любить і шанує рідне слово, хто хоче, щоб українці говорили українською мовою і зберегли її для нащадків".

Українцям пропонують пишатися обмеженим набором символів: княжою добою, козаками і АТО. "Промовистим є такий факт: Анна, високоосвічена дочка Ярослава Мудрого, ставши королевою Франції, підписувала державні акти своїм ім'ям, тоді як її чоловік, король Генрик Перший, ставив усього-на-всього хрестик", - старанно виводили учасники акції під звуки з "брехунця". А вже за кілька днів у соцмережах розгорнувся скандал навколо встановлення статуї Анни Ярославни у столиці - мовляв, чого це в історичному центрі вліпили якийсь пам'ятник?

"Наша історія славна ще й звитяжними боями: упродовж століть відчайдушні козаки захищали Україну й усю Європу від дикої орди", - натхненно читав диктор. "Дика орда... От зараз образливо було", - напевне би подумали правителі Речі Посполитої, якби вона існувала дотепер. Незрозуміло і те, яку із сторін вважати ордою у Тридцятилітній війні (1618 - 1648), де козаки були найманцями? Недарма "ДС" нещодавно писала про те, що історичні міфи - штука небезпечна, може і до біди довести.

Втім, річ навіть не стільки у пафосі тексту, як в понятті національної єдності. Навряд чи проводове радіо можна назвати інституцією, що справді може об'єднати українців, до того ж, молодих, а саме на них мала б бути орієнтована акція такого штибу. Так, слухати радіо можна онлайн, або ж навіть дивитись на каналі YouTube. Як то кажуть, було б бажання. Але тоді, напевно, не слід називати урочисте написання тексту під диктовку "диктантом національної єдності".

Більшість учасників акції у коментарях відзначає: "Цікаво було перевірити свою грамотність - як ніяк, 20 років після закінчення школи минуло". От і перевірили, чи пам'ятають, де ставити двокрапку, а де - тире. Так і назвіть акцію "Перевір свою грамотність", адже вміння правильно вживати префікси і розділові знаки ніхто не скасовував. Однак що стосується актуальності тексту, то сучасним українцями куди більш важливо вміння правильно не лише писати, але й використовувати, до прикладу, наукові і комп'ютерні терміни. Якщо, звісно, ми не хочемо назавжди залишитись країною, що ніяк не може стрибнути вище князів, козаків і соборів. "ДС" вже писала про те, як у владі знову зібрались рекламувати Україну за кордоном за допомогою віночків і вишиванок, вперто формуючи образ аграрно-архаїчної держави. Радіодиктант від цієї парадигми недалеко втік.

Може, нам нарешті слід не просто декларувати єдність, раз на рік показово пишучи 150 слів (і добре, якщо без помилок), а справді робити щось для цієї єдності.

"Успіх фільму у національному прокаті, тобто - велика кількість куплених за національну валюту квитків, це в моєму розумінні вияв національної єдності. Нема кінозалів у невеликих містах? Громади, які домагаються відкриття кінозалів у кожному місті, щоб мати змогу купити квиток на український фільм, демонструють приклад національної єдності. Хочеш національної єдності - купуй книгу, написану і видану українцями в Україні (Бог із ним, це стосується також книжок Забужко і Шинкаренка). Нема, де купити? Вимагай відкриття книгарні в своєму місті! Ось ще один приклад національної єдності. Не випрошуй - купуй! По всій країні! Слухай українську музику і вимагай, або вона звучала по радіо! Ходи на концерти - плати за квиток! Не кричи, що мало платять, бо національна єдність довкола пива і ковбаси у тебе вже є, і тобі пофіг, скільки коштує пиво. Значить, є на книжку, квиток у кіно, на концерт, на те, аби заплатити за український контент. Ось що таке національна єдність", - написав письменник Андрій Кокотюха.

Між тим, соцмережі рясніють повідомленнями різних "товарищів" про те, що новий закон про квотування української музики на радіо вже призвів до того, що слухати нічого - ну не дотягує, мовляв, рівень доморощених артистів хоча б до колег з-за "поребрика". В Україну продовжують пакувати валізи на гастролі не просто російські виконавці, а ще й наближені до кремлівської верхівки - і концерти, на які охоче купують квитки, вдається скасувати лише із величезними зусиллями з боку громадськості. На виступи діджеїв, що крутять світові хіти, стоять величезні черги, а національний симфонічний оркестр не може знайти кошти для гастролей за межами країни. І список цей можна продовжувати. Бо національна єдність - це те, що змушує тебе розвиватись та рости вже і сьогодні, відстоювати свою ідентичність, а не тужливо сидіти на призьбі в оточенні привидів нехай і героїчного, але минулого.