Общество

Про що мовчать "невідомі солдати" сучасної Росії

Влада ставить очеплення на цвинтарях - і в якийсь моторошний момент видається, що це для того, аби не випустити звідти мертвих

Коли "оновлені" російські герої-освободітєлі - "ввічливі люди" - виявили нездатність впоратися з Україною на Донбасі, РФ кинула проти нас свою улюблену, випробувану, ще радянську еліту - "невідомого солдата". Щоправда, його довелося викопувати з могили. А для українців поява озброєного "невідомого солдата" в якості ворога, швидше за все, може стати черговим щепленням від радянського міфу.

Любов, майже фанатичне ставлення до мертвого - виявилася в РФ не вчора. Специфічний культ мертвих дістався Росії від СРСР. Невідомий солдат був чи не найдосконаліший персонаж радянського пантеону - безіменний і мертвий-мертвісінький. В нього була безліч могил по всій країні, на якій запалювали цілком язичницький Вічний вогонь - і неважливо, чи дійсно під тими обелісками лежали тіла якихось солдат, чи ні. "Вмерти за Батьківщину" у СРСР було значно популярнішим лозунгом, ніж "жити для Батьківщини". Але в той же час виключно пасивним - мертвим вклонялися, їх цінували значно більше, ніж живих, але нікому не приходило в голову їхні трупи піднімати з могил і гальванізувати.

Нинішнє російське труполюбіє - зовсім інша справа. "Невідомі солдати" сучасної Росії також нікому не відомі. Але не тому, що герой мусить бути безіменним, мусить просто зникнути - щоби залишитися "вічно живим". Нинішні "невідомі солдати" і не герої зовсім. Тому що ніхто не визнає не тільки їхньої загибелі, але навіть їхнього існування. А коли визнає загибель - то це не героїчна загибель солдата, а "нещасний випадок на виробництві". Вони часом мають могили, їх відспівують, закопують в землю і стріляють у повітря. А потім з цих могил зникають імена. А самі мерці відповідають на телефонні дзвінки і присутні на родинних святах. Влада ставить очеплення на цвинтарях - і в якийсь моторошний момент видається, що це не для того, аби не пустити до мертвих живих, а для того, аби не випустити звідти мертвих.

Незворотньо мертві герої до сучасного російських реалій пасують значно менше, ніж живі мерці. Якщо і є в Росії та "секретна зброя", про яку часто пишуть на російських форумах і соцмережах - то це саме зомбі, а не фантастичний "квантовий прорив". В Україні воює немала кількість мертвих - тих, які зникли з життя, коли перейшли кордон. Вони здали мобільні телефони, їхні аккаунти хтось видалив з соцмереж або взяв під контроль і постить там те, що вважає за потрібне. Якщо буде треба, вони зникнуть навіть зі згадок найулюбленіших людей, яких або залякають, або куплять. Вони готові "невідомі солдати", повсталі з могил улюблені персонажі радянського пантеону. В багатьох з них теж не буде власних могил. І взагалі ніяких не буде.

Втім, живе і мертве так перемішалося - що і не зрозумієш, кого куди віднести. Жінки - матері, дружини - які виходять на демонстрації на підтримку війни - чи вони живі? Ті, хто відмовляється від своїх загиблих - дітей, чоловіків, батьків своїх дітей - заради грошової компенсації і своєю участю у пропаганді стимулює нові смерті - чи вони живі? Батько, який гордиться державою, яка потайки відправила його сина чинити злочини, і повернула йому безногого інваліда - він живий і здоровий? Відсутність чутливості - риса нехарактерна для живих людей.

В Росії недаремно ростуть есхатологічні настрої. Напівбожевільні ідеологи відкритим текстом розповідають про Апокаліпсис, який вже на порозі. Вони, може, натякають на те, що Месія - вже серед нас, і зрозуміло, хто це. Але ці ідеї знаходять колосальну підтримку в народі не тому, що народ так любить свого вождя. Відчуття наближення Страшного суду пов'язане з тим, що довкола стало забагато живих мерців.

На цьому тлі поява "нового символу Москви" - червоної зірки з білим написом - не мусить дивувати. Студія Артемія Лебедєва просто показала ще один вияв наскрізної трупності, що охопила останнім часом Росію. Бо власне креативності в цїй ідеї немає, а відсутність креативністі - ще один вияв трупності.